Професор кафедри організації підприємництва та біржової діяльності Микола Солодкий ініціював інтернет-обговорення реформування біржової діяльності в Україні

 

   

    Майже рік тому, з 1 липня 2021 року, вступив в силу Закон України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки». Навколо цього, вже Закону, буремно та надзвичайно активно йшли дискусії щодо його норм та регуляцій як серед учасників біржового ринку, так і в середині наукової спільноти. Звісно не всі зауваження, в тому числі й надані нашою кафедрою, були враховані однак прийнятий Закон вже діє майже рік, катастрофи на ринку не відбулося, а навіть навпаки, український ринок отримав сильний стимул консолідації, який назрівав вже декілька років поспіль. Це дозволило сконцентрувати біржові торги тільки на ліцензованих біржах, що значно спростило як державним органам контроль над біржовими опреаціями, так і для учасників ринку пошук надійних та професійних майданчиків для преведення цивілізованої торгівлі.

     За першу половину року, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) було видано всього 3 ліцензії, що на мою думку й 2 – вже забагато для вітчизняного товарного ринку, адже всім відома теза про те, що біржовий ринок є своєрідним дзеркалом економіки держави, яке відображає економічну активність в ній. З огляду на розмір та активність внутрішнього товарного ринку на сьогоднішній день, достатньо всього однієї універсальної біржі, яка б обслуговувала як ринки капіталів, так і товарні ринки. Зі мною, мабуть не погодяться чиновники з НКЦПФР, які сповідують тезу про те, що й на такому невеликому ринку як у нас, необхідна конкуренція між біржами, аби штучно не створювати монопольні середовища і тут з ними можна погодитися.

     До вступу в дію вищевказаного Закону, український товарний біржовий ринок можна було характеризувати як розпорошений (офіційно зареєстровано понад 500 товарних бірж), з викривленою ліквідністю, наприклад на біржових торгах з купівлі-продажу нерухомості, біржові заявки реалізовувалися дуже часто на 100%. Такий показник говорить нам або про ідеальне співвідношення попиту та пропозиції, або про те, що угоди укладено під завчасно розраховану кількість заявок, а це зовсім не відповідає принципам біржової торгівлі.

    Ще одна характеристика біржової торгівлі, яка залишилася в минулому – низькорегульованість. Так, дійсно ліберальні та прогресивні ідеї попередньої редакції Закону України «Про товарний біржовий ринок» були спотворені економічними реаліями, які призвели до ганебного зростання кількості товарних бірж, а не стимулювали їх якісний розвиток. Автори та ідеологи цього Закону сподівалися, що підприємці керуватимуться ідеями розвитку сучасного механізму ціноутворення, перерозподілу ризиків та фінансових потоків, але йшли роки, бірж ставало дедалі більше, а наша країна так і не могла похизуватися динамічним розвитоком біржової торгівлі. Одним з індикаторів яким би міг бути – формування певного зведеного індексу на якійсь з товарних бірж, де за його тенденцією можна було б одразу оцінити динаміку розвитку ринку та його наближчі перспективи.

     Серед понад 500 бірж, держава в особі Міністерства аграрної політики створила державну Аграрну біржу, яка за задумом творців мала виконувати функції того самого майданчика, на якому державний Аграрний фонд мав би проводити товарні та фінансові інтервенції для забезпечення продовольчої безпеки в країні. Однак й цей інструмент був глибоко спотворено: Аграрний фонд сконцентрував свою діяльність на спрощених комерційних програмах, а Аграрна біржа, замість торгівлі, здійснювала реєстрацію експортних контрактів. Не можу сказати, що ці дії нанесли одну шкоду чи щось ринок втратив, проте це точно не було метою авторів закону про їх створення. До того ж, після скасування обов’язкової реєстрації експортних контрактів, Аграрна біржа не зуміла втримати хоча б 10% від обсягів торгів.

    Більшість бірж забезпечували проведення торгів земельними ділянками та правами оренди на них, необробленою деревиною, що було основним біржовим товаром, наприклад, на Тернопільській агропромисловій біржі та Закарпатській універсальній товарно-сировинній біржі. При детальному розгляді української біржової торгівлі до запровадження ліцензування товарних бірж, можна знайти результати торгів на товарних біржах нерухомістю, вживаними автомобілями тощо.

     Зважаючи на низкий рівень зацікавленості учасників різних ринків у використанні інструментів біржової торгівлі, а також через їх надмірну кількість та неможливість конкурувати в якісних категоріях, більшість товарних бірж знайшли можливості для існування, підключившись до системи PROZORRO та PROZORRO.SALE, де, фактично, виконують функції брокерів, а не біржового майданчику.

    Відсутність узагальненої статистичної інформації щодо стану товарних бірж в Україні, обмежена інформація щодо особливостей та показників діяльності окремих бірж, значний перелік видів діяльності, що зазначаються як основний, торгівля не лише стандартизованими, але й нестандартизованими товарами, відсутність торгівлі ф'ючерсами та опціонами дозволяють зробити висновок про вкрай низький рівень розвитку товарної біржової торгівлі в країні.

     Однак, не все так однозначно. Не всі бізнесмени біржового ринку хотіли грати короткостроково, серед гравців ринку знайшлися й марафонці.

     У 2010 році було засновано Українську енергетичну біржу (УЕБ). Керівництво біржі одразу декларувало фокусування на енергетичних ринках та наполегливо працювало над розвитком саме нацональної ринкової інфраструктури, що для мене було сильним сигналом про те, що ці люди знають свою мету – створення сучасного біржового майданчика та готові пройти весь шлях яким би довгим та важким він не був.

     Серед бірж, що спеціалізуються на торгівлі енергоресурсами, визначальне місце посідає УЕБ. Вона організує торги електричною енергією, природним та скрапленим газом, вугіллям, нафтопродуктами, сільськогосподарською продукцією, необробленою деревиною, енергоресурсами, а також нестандартизованими товарами на зразок нерухомості, автотранспортних засобів, майна, що перебуває у державній чи комунальній власності, активів, що перебувають у податковій заставі, банківській заставі, конфіскованого майна.

     Прикладом біржі, що демонструє позитивну динаміку ключових показників торгівлі протягом останніх років, є лише Українська енергетична біржа: тільки за останні 4 роки, на торгівельному майданчику Української енергетичної біржі було укладено понад 45 тисяч угод на загальну суму понад 200 мільярдів гривень, а у торгах прийняли участь понад 1200 учасників.

    На Українській енергетичній біржі в торговій зоні «ОЕС України» в 2020 році в межах ПСО було реалізовано 54,1 млн. МВт.год., електроенергії базового, пікового, навантаження неробочого дня, блочною позицією та навантаженням спеціального обов’язку. Загалом в 2021 році було реалізовано 39,2 млн. МВт.год. електроенергії базового, блочними позиціями та навантаженням спеціального обов’язку, що на 27,5% менше за минулорічний обсяг продажу. Торговий інструмент «навантаження спеціального обов’язку» необхідний для задоволення потреб побутових споживачів в торговій зоні «ОЕС України».

     За 2020 рік (з 5 жовтня) було проведено 10 аукціонів з продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, обсяг продажу склав 654,5 тис. МВт.год. У 2021 році обсяг родажу електричної енергії протягом жовтня - грудня склав 797,8 тис. МВт.год. що на 22% більше за аналогічний період минулого року.

     До 1 вересня 2021 року обов’язок продавати на електронних аукціонах мали лише державні та комунальні виробники електроенергії. Відповідно до Закону України від 14.07.2021 року «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» з метою забезпеченості прозорості та рівних умов для виробників електричної енергії державної, комунальної та приватної форм власності на ринку електричної  енергії останні отримали зобов’язання здійснювати продаж електричної енергії за двосторонніми договорами виключно на електронних аукціонах УЕБ. Так, виробниками приватної форми власності (крім тих виробників, яким встановлено «зелений» тариф, та виробників електричної енергії, які за результатами аукціону набули право на підтримку) проведено 90 електронних аукціонів та продано 8,7 млн. МВт.год. електроенергії.

     З моменту отримання ліцензії на Українській енергетичній біржі було реалізовано 85% необробленої деревини від виставленого обсягу. Ініціаторами виступили лісові господарства з усіх областей України. За останній рік на торгах УЕБ за напрямком «необроблена деревина» було реалізовано 4 666,8 тис. куб. м. За результатами торгів на даній біржі, середнє зростання ціни склало понад 22%, а держава отримала додатковий дохід понад 2 мільярди грн вище виставленої на торги початкової вартості необробленої деревини.

     Враховуюче той факт, що ми тут не спостерігаємо 100% рівень ліквідності, як це відбувається на ринку нерухомості, то я оцінію такі результати за останній рік як вкрай позитивні як для Української енергетичної біржі окремо, так і для країни загалом. Саме вільні біржові торги дозволяють розвиватся ринковій економіці та підкріплюють довіру потенційних та існуючих учасників до таких майданчиків.

     Якщо ж звернути увагу на рекордні прирости цін, то ситуація виглядає неймовірно: максимальне зростання стартової ціни було зафіксоване на рівні 727%, що є абсолютним рекордом. Враховуючи, що крок аукціону складає 1% максимальна кількість кроків була по ялині звичайній – 727; дуб звичайний – 602, твердолистяні дрова дерев’яні – 485. На графіку зображено породи деревини і їх максимальні значення, які зросли у ціні більше ніж на 200% під час аукціонів.

     Однак досі є певна проблема з нормативно-правовим регулюванням на товарних ринках де залишається не визначеним питання затвердження правил біржової торгівлі центральним органом виконавчої влади і тут я хотів би зупинитися детальніше, адже саме через такі юридичні непорозуміння ми досі не можемо повноцінно рухатися вперед.

     Наприклад, на ринку необробеної деревини не розробилено відповідних регуляторних актів для всеохоплюючого та повноцінного регулювання ринків. Це викликає додаткові спекуляції як серед експертного співтовариства, так і в наукових колах щодо питання про те, який саме орган має затверджувати правила біржової торгівлі згідно чинного законодавства.

     Статтею 9 Закону України «Про товарні біржі» визначено, що правила товарної біржі затверджуються уповноваженим органом (посадовою особою) товарної біржі, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у відповідній сфері (у разі якщо така вимога встановлена їх нормативно-правовими актами), та реєструються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

     З вищезазначеної норми Закону України «Про товарні біржі» слідує, що умовою для затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у відповідній сфері, правил товарної біржі є наявність у нормативно-правових актах, що забезпечують діяльність та закріплюють повноваження такого органу, прямої вимоги щодо затвердження правил товарної біржі. Якщо ж такої вимоги нормативно-правовими актами не встановлено, то, відповідно, права та повноважень у центрального органу виконавчої влади затверджувати правила товарної біржі не має, відповідно і у товарної біржі обов’язку затверджувати у такому центральному органу виконавчої влади правил не виникає.

     Щодо деревини, то таким центральним органом виконавчої влади є Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

     Отже, для можливості затвердити правила товарної біржі центральний орган виконавчої влади повинен мати відповідні повноваження, визначені у нормативно-правових актах, що регламентують його діяльність щодо такого затвердження, а також процедури щодо надання товарним біржам відповідної адміністративної послуги.

     Проаналізувавши нормативно-правові акти, що регламентують діяльність та повноваження Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів, та перелік адміністративних послуг, що ним надаються, можна прийти до висновку, що на даний час Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів не має жодних повноважень та вимог затверджувати правила товарних бірж, що мають намір здійснювати діяльність з організації біржової торгівлі деревиною, а відповідно і не існує жодних процедур для надання товарним біржам такої адміністративної послуги.

Якщо ж Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів буде мати намір вийти за рамки встановлених законодавством повноважень, то у такому випадку ним будуть порушені принципи Конституції України, закладені у статті 19, яка передбачає, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

     Підсумовуючи слід зазначити,  що на даний час Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів не має жодних вимог та повноважень, закріплених у його нормативно-правових актах, щодо затвердження правил товарних бірж, які мають намір здійснювати діяльність з організації біржової торгівлі деревиною, а відповідно і для товарних бірж не виникає обов’язку звертатись до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів за відповідним затвердженням.

     Тобто, з одного боку, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів не має достатньо повноважень для затвердження правил біржової торгівлі згідно вимог Закону, а тому було б набагато доречніше привести у відповідність функціонал Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. Це дозволило б виконувати реальні вимоги Закону та дозволило би Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів взяти на себе ту частку відповідальності за такий важливий для країни сектор ринку. При цьому безглузді суперечки між відомствами та в експертному середовищі зникли б самі собою.

     З точки зору прикладу ефективного державного впливу на стан біржової торгівлі є цікавим досвід Китаю, Індії та деяких інших динаміно розвиваючихся країн. В середині 90 их рр. ХХ ст. у КНР діяло близько півсотні бірж, які здійснювали торгівлю строковими контрактами. В 1994 р. 50 бірж було об'єднано в 14, скоротилася кількість контрактів за рахунок ліквідації контрактів на нестандартизовану продукцію.

     Результатом першого етапу реформи стало падіння обсягів біржової торгівлі. На другому етапі 14 бірж реорганізували в три, які нині входять до переліку провідних бірж міжнародного рівня: Товарна біржа Чженчжоу, Далянська товарна біржа, Шанхайська ф'ючерсна біржа. З 35 ф'ючерсних контрактів залишилося 12. Брокерські фірми були зобов'язані займатися лише брокерською діяльністю та збільшити розмір операційного капіталу.

     З початку ХХІ ст. почався стабільний ріст обсягів торгівлі товарними ф'ючерсами на китайських біржах. Згодом, з подальшим зростанням китайської економіки, досягненням позицій найбільшого експортера та другого імпортера в світі кількість видів товарних ф'ючерсів збільшилася. За підсумками 2020 р. Далянська товарна біржа посіла сьоме місце в світі з обсягом контрактів 2,21 млрд дол. (+62,83% р/р), Шанхайська ф'ючерсна біржа – дев'яте місце з обсягом укладених контрактів 2,13 млрд (+47,04%), Чженчжоуська товарна біржа – 12 місце всвіті (обсяг контрактів у 2020 р. – 1,7 млрд, (55,75% р/р). Серед топ – 40 сільськогосподарських ф'ючерсів та опціонів перша десятка – товарні ф'ючерси на китайських біржах. Зокрема, перші чотири ф'ючерси (на соєве борошно, RBD пальмову олію, кукурудзу та соєву олію) торгуються на Далянській товарній біржі. Всього 19 найбільших аграрних контрактів з сорока торгуються на біржах Китаю.

     Альтернативою розвитку вітчизняних товарних бірж є участь українських виробників в торгах на світових біржах. Останні є високоліквідними, пропонують сучасні фінансові інструменти, мають напрацьовану систему регулювання, забезпечують доступ до електронної торгівлі. З іншого боку, вихід на іноземні біржі пов'язаний з більш складною процедурою взаємодії з біржею та брокерами, валютними та вищими ціновими ризиками. Провідні іноземні біржі здійснюють переважно торгівлю деривативами на стандартизовані товари, що не відповідає потребам невеликих національних виробників. Отже, можливості окремих учасників ринку брати участь у торгах на іноземних біржах не знімає питання розвитку вітчизняних товарних бірж.

      Аналіз досвіду становлення бірж в іноземних країнах протягом останніх десятиліть дозволяє підсумувати такі стимулюючі його інституційні фактори: