Війна, що змінила кожного: студенти-журналісти вшанували пам’ять захисників та поділилися особистими історіями

24 лютого 2026 року – четверта річниця повномасштабного вторгнення рф на територію нашої держави. Водночас ми пам’ятаємо: війна за Незалежність України розпочалася значно раніше – 19 лютого 2014 року. Відтоді боротьба за державний суверенітет, свободу, гідність і право жити у власній країні стали невід’ємною частиною життя кожного українця.

Кураторка групи Журн-25001б, доцентка кафедри журналістики та мовної комунікації Світлана ЛИТВИНСЬКА разом зі студентами провела онлайн-зустріч, присвячену вшануванню пам’яті загиблих героїв-захисників та осмисленню подій, які назавжди змінили нашу країну. Розмова вийшла емоційною та глибоко особистою: кураторка поділилася спогадами про свого чоловіка – полковника Юрія ЛИТВИНСЬКОГО, який поліг смертю героя під Іловайськом у серпні 2014 року. Це перший герць сил ЗСУ з регулярними частинами армії рф, що віроломно порушили державний кордон України. Студенти переглянули документальний фільм про початкові бойові місяці захисту східних рубежів України «"Монгол". Юрій Литвинський» https://www.youtube.com/watch?v=ydzqu020seI .

Під час розмови майбутні журналісти поділилися власними історіями та переживаннями:

• Ангеліна ДЖЕВАГА презентувала історію про свого мужнього брата-героя «Мій брат — моя гордість і мій спокій».

• Софія ГАНУЩАК щиро подякувала своєму батькові, який нині захищає Україну на фронті: «Тату, дякую тобі за те, що захищаєш нашу країну і нашу родину. Ти — наша сила, опора і приклад справжньої мужності. Ми чекаємо на тебе з любов’ю та вірою».

• Вікторія КАЛАНДІЙ розповіла про свого батька, який сміливо воював у лавах ЗСУ, а нині ділиться своїм досвідом і навчає молодь захищати Батьківщину. Вона наголосила на важливості батьківського виховання: «Саме завдяки татові я є тією, ким є зараз. Вдячна йому за любов і захист».

• Світлинами та розповідями про своїх братів-захисників також поділилися Наталія КРИВОШЕЙ та Вікторія ДІДКОВСЬКА.

Анастасія МАРТОШЕНКО поділилася своїм досвідом волонтерства, бо «волонтерська допомога — це той мінімум, який може зробити кожен, але який має критичне значення для фронту».

Говорили і про те, як важливо берегти пам’ять про захисників у кожному місті чи селі. Діана МАЙСТРЕНКО влучно зауважила, що пам’ятники — це наше «дякую», викарбуване в камені. Це живий зв'язок між тими, хто віддав життя за наше майбутнє, і нами, хто сьогодні має це майбутнє будувати.

Ця війна торкнулася кожного. Сьогодні як ніколи важливо підтримувати одне одного, не здаватися та щоденною працею, навчанням, волонтерством наближати Перемогу і мирне майбутнє України.