Соборна Україна і я – «одвічне і нерозділиме коло»
Щорічно 22 січня разом із нашим куратором Миколою Івановичем СТЕПАНЕНКОМ ми збираємося на розмову – задушевну та щиру. Україна стає в ці миті нашого спілкування ще ріднішою. Говорили сьогодні найбільше про болі й тривоги. Доєднатися до виховного заходу всім не вдалося – ворог нас вимордовує темрявою, холодом… Та він, нещасний і ниций, не розуміє, що цим загартовує українців.
Подаємо розмисли окремих студентів – так думаємо, діємо всі ми – як один.
«Соборна Україна для мене – це не лише дата в календарі чи рядок у підручникові з історії. Це відчуття єдності, яке народжується всередині, коли розумієш: ми різні, але ми разом. Різні міста, говори, історії –та одна країна, яка болить однаково.
Я – частинка цієї соборності. У моїх думках, словах, виборі не мовчати, коли болить, і не бути осторонь, коли важко. Соборність – це коли ти усвідомлюєш відповідальність не лише за себе, а й за людей поруч. Коли схід і захід – не протиставлення, а продовження одне одного.
Для мене соборна Україна – це люди, які тримаються, навіть коли втомилися. Це мова, якою я думаю. Це правда, яку я хочу доносити. І поки ми відчуваємо цю єдність не на словах, а в серці – Україна буде цілісною. А я завжди буду її органічною краплинкою» (Ірина СЕРДЮК).
«22 січня Україна відзначає День Соборності. Це день про єдність, яка не з’являється сама по собі і не зводиться лише до історичних дат. Акт Злуки 1919 року став важливим символом прагнення українців бути разом, попри різні умови й обставини.
Соборність для мене не означає однаковість. Україна завжди була різною за регіонами, традиціями і досвідом, але саме в цій різності і є її сила. Уміння підтримати одне одного і триматися разом у складні моменти формує справжню духовно-фізичну міць, яка не потребує гучних слів.
Сьогодні День Соборності сприймається особливо емоційно. Він нагадує, що цілісність держави залежить не лише від кордонів, а й від людей. Від нашого вибору, відповідальності та здатності залишатися єдиними, навіть коли це непросто. Для мене цей день про те, що Україна починається з кожного з нас. І поки це усвідомлення живе, соборність залишається не лише історичним поняттям, а й частиною нашого теперішнього, промінцем нашого майбутнього» (Олександра ДІВНІЧ).
«Соборність України для мене — це не лише історичне поняття чи урочиста дата. Це передусім відчуття єдності, спільної долі та відповідальності за майбутнє своєї держави. Україна – багатогранна держава з різними традиціями, говорами, але нас об’єднує спільна мова, культура, пам’ять і прагнення до свободи. Саме в цьому я бачу справжню сутність соборності.
Ідея соборної України бере свій початок з Акту Злуки 22 січня 1919 року, коли українські землі об’єдналися в єдину державу. Ця подія стала символом прагнення українського народу жити в незалежній, цілісній країні. Хоча історія України була складною і часто трагічною, ідея єдності ніколи не зникала. Вона передавалася з покоління в покоління і сьогодні залишається надзвичайно актуальною.
Для мене соборна Україна — це коли люди з різних куточків країни підтримують одне одного, не поділяючи на «схід» і «захід», «своїх» і «чужих». Це коли ми усвідомлюємо, що всі різні, але рівні у своїй любові до Батьківщини. Події останніх років показали, наскільки важливою є національна єдність. У найважчі моменти українці змогли об’єднатися заради спільної мети – збереження незалежності та свободи.
Я відчуваю свою причетність до соборної України через мову, культуру, громадянську позицію та щоденні вчинки. Бути свідомим громадянином – означає поважати історію своєї країни, підтримувати її розвиток і робити все можливе для її майбутнього. Навіть маленькі кроки, – як навчання, волонтерство, поширення правдивої інформації чи просто щира любов до рідної землі, – є внеском у спільну справу.
Соборна Україна — це ми всі разом. І я пишаюся тим, що є частиною народу, який уміє єднатися, боротися та вірити. Моє майбутнє нерозривно пов’язане з майбутнім України, і саме в єдності я бачу її силу та перемогу» (Юлія ПРАВЕДНА).
«Соборна Україна для мене — це не лише історичне поняття, а й щоденне відчуття єдності людей, які живуть на цій землі. Це країна, де Схід і Захід, Північ і Південь пов’язані спільною мовою, культурою, болем і надією. Соборність — це коли ми різні, але разом.
Я відчуваю себе частиною соборної України через мову, яку використовую щодня, через повагу до традицій і пам’яті нашого народу, через небайдужість до того, що відбувається навколо. Для мене бути українкою — означає відповідати за свою країну: у словах, вчинках, виборі.
Соборна Україна починається з кожного з нас. З уміння підтримати, не мовчати, бути чесним і гідним. Я вірю, що саме такі прості кроки формують сильну, незалежну та єдину Україну, у якій я хочу жити й розвиватися» (Карина ТКАЧЕНКО).
«Соборна Україна і я: Від спільних коренів до спільного майбутнього
Слово «соборність» сьогодні часто звучить в офіційних промовах та на урочистих заходах. Проте для кожного українця воно має свій, особливий, відтінок. Для когось це історична дата 22 січня 1919 року, коли на Софійському майдані здійснено Акт Злуки. Для іншого – це живий ланцюг, що з’єднав Київ і Львів у 1990-му. А для мене соборність — це не лише географія чи історія. Це внутрішній стан, це відчуття належності до величезного, незламного цілого, яке неможливо розділити жодними кордонами чи ідеологіями.
Код єдності у моїй ДНК
Моє усвідомлення соборності почалося не з підручників, а з відчуття простору. Україна для мене ніколи не була обмежена лише моїм рідним містом чи вулицею. Це шепіт Карпатських смерек, що відгукується в безкраїх степах Херсонщини; це промисловий ритм Сходу, що гармоніює зі спокоєм Поліських лісів.
Бути частиною соборної України – означає розуміти, що розмаїття наших діалектів, традицій та пейзажів є не причиною для роз’єднання, а нашою найбільшою силою. Я бачу соборність у тому, як ми, попри різні життєві досвіди, однаково завмираємо під час звуків Гімну і однаково відчуваємо біль, коли ворог зазіхає на нашу землю. Це духовна єдність, яка робить нас величним собором, світлим храмом, де кожна цеглинка важлива.
Уроки історії та виклики сучасності
Історія України — це тривалий шлях до соборності через терни роз’єднаності. Протягом століть нас намагалися переконати, що ми різні: «східняки» та «західняки», правобережні та лівобережні. Але ідея єдності завжди жила в серцях інтелектуалів, поетів та звичайних селян. Акт Злуки УНР та ЗУНР став символом того, що українська душа не терпить штучних парканів.
Сьогодні ми проходимо найважчий іспит на соборність. Війна стала тим страшним, але водночас і консолідувальним чинником, який остаточно стер внутрішні кордони. Коли львів’янин приймає родину з Харкова, а киянин допомагає відновлювати будинки на Чернігівщині, соборність перестає бути терміном із підручника. Вона стає дією. Для мене соборна Україна сьогодні – це черги до центрів крові, це спільний збір на дрони, це молитва за воїна, прізвище якого ти навіть не знаєш, але точно знаєш, що він – твій брат.
Моя роль у соборній державі
Що означає соборність особисто для мене? Це передовсім відповідальність. Бути частиною єдиної країни – це не лише користуватися її благами, а й дбати про її цілісність. Це починається з мови, якою я спілкуюся, з поваги до нашої культури, з чесної праці на своєму місці.
Я розумію, що соборність – це не сталий стан, який можна здобути раз і назавжди. Це процес, який потребує щоденних зусиль. Вона будується тоді, коли ми вчимося слухати один одного, коли ми шукаємо те, що нас об’єднує, а не те, що розрізняє. Моя соборність –це впевненість у тому, що Крим – це Україна, що Донецьк і Луганськ – це Україна, і що жоден клаптик нашої землі не може бути чужим» (Альбіна АРТЮХ).
«Раніше «соборність» була для мене просто словом, але зараз воно стало живим. Для мене – це не про площу територій, а про людей. Це те відчуття, коли кордони всередині країни нарешті зникли й ти однаково переживаєш за кожен приліт – чи то в сусідньому дворі, чи за сотні кілометрів від тебе.
Сьогодні бути частиною соборної України – це розуміти, що в нас немає «далеких» регіонів. Коли ми допомагаємо переселенцям, донатимо або просто підтримуємо зв'язок із друзями з інших міст, ми і є тією силою, що зшиває країну. Ми навчилися бути єдиними не за наказом, а за покликом серця.
Для мене соборність – це про спільний дім, де кожен має значення. Це знати, що ми різні, але маємо спільні цінності та спільне майбутнє. Це усвідомлення, що Україна цілісна доти, доки ми тримаємося одне за одного. Це відчуття єдності, воно і є моєю справжньою опорою сьогодні.
Зараз я бачу, як ця єдність проявляється в дрібницях, які раніше здавалися звичними. Це змога поїхати в інше місто і скрізь почуватися серед своїх. Це те, як ми навчилися чути й розуміти один одного, попри різні діалекти чи життєвий досвід. Насправді, соборність – це не фінал і не результат, це постійний процес нашої турботи про спільний простір.
Я впевнена, що справжня незалежність починається саме з такої соборності в думках. Коли кожен із нас усвідомлює: країна починається не з кордону, а з мене, з мого сусіда, з нашої здатності простягнути руку допомоги. Це відчуття великої родини дає сили рухатися далі, навіть у найважчі часи, і вірити, що ми обов'язково збережемо свій дім цілим та вільним» (Ольга КРИСЮК).
«Соборна Україна для мене – єдність людей незалежно від регіону, поглядів чи життєвих обставин.
Я відчуваю свою повагу до рідної мови, традицій та прагнення робити свій внесок у майбутнє країни. Навчаючись, працюючи й підтримуючи інших, я формую Україну, в якій хочеться жити.
Соборна Україна починається з кожного з нас. І я вірю, що саме через відповідальність, взаємоповагу та любов до Батьківщини ми збережемо її цілісність та силу» (Лілія ЗАБІЯКА).
Слава соборній Україні! Героям слава! Слава нашим Збройним силам!
P.S. Перша світлина, зрозуміло, не сьогоднішня. Вона – свідок нашої родинності.