Чому журналістика як мʼяз? Студенти НУБіП поспілкувалися з медіаексперткою з Латвії Анастасією ТЕТАРЕНКО-СУПЕ
«Журналістика — це обов’язок запитувати, а не привілей мовчати», — саме такий меседж став ключовим на зустрічі студентів НУБіП України з очільницею Латвійської асоціації журналістів Анастасією ТЕТАРЕНКО-СУПЕ. Разом із пані Анастасією 29 квітня студенти-медійники мали унікальну нагоду зазирнути «за лаштунки змін» сучасної європейської преси. Під час лекції англійською мовою майбутні журналісти обговорили роль медіа як складової національної безпеки, виклики самоцензури та механізми протидії пропаганді агресора.
Для студентів спеціальностей «Журналістики» і «Міжнародні відносини» кафедра журналістики і мовної комунікації гуманітарно-педагогічного факультету організувала гостьову лекцію колеги із Латвії. Не просто гостю — людину, яка очолює національну асоціацію журналістів цілої країни, викладає в університеті, займається науковими дослідженнями і водночас знаходить час, щоб поговорити зі студентами про те, як влаштована журналістика зсередини.
Анастасія ТЕТАРЕНКО-СУПЕ — PhD у галузі комунікаційних наук, фахівець з комунікації, дослідниця та викладачка факультету економіки та соціальних наук Латвійського університету. На посаді голови Латвійської асоціації журналістів вона вже вдруге — колеги переобрали її повторно, і це говорить більше за будь-яке резюме.
Її лекція називалася «Behind the Scenes of Change: Latvian Journalism Today» («За лаштунками змін: латвійська журналістика сьогодні»), і вже сама назва натякала: буде відверто.
У теоретичному аспекті було представлено підхід Ендрю ЧЕДВІК щодо гібридної медіасистеми, що дозволяє комплексно оцінити сучасні процеси взаємодії традиційних і цифрових медіа. Окремо наголошено, що 2022 рік став переломним для розвитку журналістики в Латвії, а досвід країни є релевантним для України в контексті спільних безпекових викликів. Особливу увагу спікерка приділила концепції сек’юритизації журналістики, в межах якої медіа розглядають не лише як інструмент інформування. А ще дискутували про захист свободи преси й етичні стандарти в медіа. І тут нам стала в пригоді наша дисципліна «Журналістська етика».
Про що ще говорили?
Латвія — країна, яка не дозволяє собі ілюзій щодо Московії. Балтійські держави роками живуть у розумінні тієї загрози, яку решта Європи усвідомила лише після 2022-го. Тому не дивно, що саме це стало центром наукових інтересів Анастасії: вона досліджує конструювання образу Московії як агресора — через медіа, через риторику, через механізми пропаганди. Вторгнення, яке розпочалося ще 2014 року і яке тоді намагалися виправдати «захистом російськомовних громадян» — Анастасія розбирає цей наратив фахово і без жодних ілюзій. Вона бачила, як він працював у Латвії. Вона бачить, як він працює проти нас.
Саме тому ця лекція була цінною не лише як академічна подія. Це був погляд союзника — журналіста і науковця з країни, яка розуміє нас, мабуть, краще за багатьох інших у Європі. Ну і бонус, якого ніхто не скасовував: лекція проходила англійською, тож студенти заодно потренували фахову мову не на платформі, не за підручником, а в реальній розмові.
Після лекції розгорнулася дискусія. Живо, без зайвого пієтету — саме так і має бути.
Христина ГІМБЕР, другокурсниця-журналістка, запитала, які навички сьогодні найважливіші для молодого журналіста. Анастасія відповіла чесно: багато початківців свідомо оминають економіку й політику — складно, незрозуміло, простіше писати про культуру. Але саме ці теми визначають, як живуть люди. Тому порада одна: не тікати від складного, а йти назустріч. Відкритість до будь-якої теми — це і є перша ознака справжнього журналіста.
Йордана КУРГАНЕВИЧ, уже майже бакалавр журналістики, попросила порадити три книжки для тих, хто хоче стати професіоналом. І тут Анастасія здивувала: книжок вона не порадила жодної. Натомість сказала — читайте журналістські матеріали, особливо аналітику. Бо найкраще вчить не теорія, а жива робота колег. Хочеш розуміти, як писати, — читай тих, хто вже пише добре.
А першокурсницю Анастасію МАРТОШЕНКО цікавило, яких найпоширеніших помилок допускають початківців. І відповідь виявилася впізнаваною до болю: вони бояться запитувати. У чаті — впевнені, дотепні, все чудово. Але варто взяти телефон і зателефонувати джерелу — і раптом кудись зникає вся ця сміливість. Анастасія сказала просто: запитувати — це і є наша робота. Не привілей, не зухвалість — обовʼязок. Тренуйте це як мʼяз.
Зустріч вийшла такою, після якої не хочеться одразу йти. Анастасія ТЕТАРЕНКО-СУПЕ говорила як людина, яка любить свою справу і не боїться називати речі своїми іменами — ні в науці, ні в журналістиці, ні в розмові зі студентами.
Захід засвідчив високий рівень зацікавленості студентів у міжнародному досвіді та актуальних проблемах журналістики, а також підкреслив, що інтегруватися майбутнім українським журналістам — випускникам НУБіП України в європейський освітній та професійний простір буде просто.