Науково-практичний семінар «Микола Іванович Міхновський – ідеолог самостійницької течії українського руху на початку ХХ ст.»

11 травня 2023 року кафедра міжнародних відносин і суспільних наук провела науково-практичний семінар «Микола Іванович Міхновський – ідеолог самостійницької течії українського руху на початку ХХ ст.».

Семінар організовано на виконання Постанови Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2022–2023 роках», відповідно до якої 31 березня 2023 року на державному рівні відзначається 150-річчя з дня народження Миколи Івановича Міхновського – громадського та політичного діяча, основоположника українського самостійницького руху, автора «Самостійної України» та «Креда молодого українця».
У роботі семінару взяли участь викладачі кафедри та студенти гуманітарно-педагогічного факультету спеціальності «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії».

З доповіддю про життя та діяльність Миколи Міхновського виступила професор кафедри Олена Любовець.

Микола Іванович Міхновський народився у сім’ї сільського священика у селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині належить до Київської області) 19 (31) березня 1873.
Запис про хрещення М. І. Міхновського у метричній книзі церкви Всіх Святих с. Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії. ЦДІАК України, ф. 224, оп. 3, спр. 879, арк. 292 зв.
Микола навчався у Прилуцькій чоловічій гімназії, з якою пов’язують початок його культурно-політичної діяльності. З 1891 року був студентом юридичного факультету Київського університету Святого Володимира. В університеті Міхновський приєднався до Молодої громади. Згодом був одним з ініціаторів створення таємної політичної організації «Братство тарасівців», співавтором програми братства – «Кредо молодого українця».
По закінченню університету в 1895 році він почав працювати в одній із адвокатських контор Києва, водночас не полишаючи громадської діяльності. У 1897 році їздив до Львова, де встановив тісні взаємини з галицькими діячами і закупив значну кількість заборонених видань, у тому числі твори Михайла Драгоманова та Івана Франка.
Поліція вважала його «крайнім за переконаннями українофілом з грубими і вкрай несимпатичними методами і формами і напрямом безумовно антиурядовим».
1899 року Міхновський переїхав до Харкова, де зайнявся адвокатською практикою, відкрив власну контору і невдовзі здобув неабияку популярність як успішний адвокат.
У 1900 році він взяв участь у створенні Революційної Української Партії (РУП) – першої української політичної партії у Наддніпрянській Україні. Її лідери запропонували Міхновському узагальнити свої ідеї в окремій брошурі. І тут з'явився феноменальний, радикально націоналістичний на той час твір «Самостійна Україна». Її виклад становив 100 примірників.

      Обкладинка видання «Самостійна Україна»          Обкладинка видання «Самостійна Україна»
                                  1900 р. у Львові.                                                         1917 р.  
У 1902 році група прихильників М. Міхновського відкололася від РУП і заснувала Українську народну партію (УНП). М. Міхновський розробив для неї «Десять заповідей УНП» і видав їх 1903 р. у Львові.

                                                          Листівка Української народної партії. 1904 р.
                                                        ЦДІАК України, ф. 304, оп. 2, спр. 11, арк. 257.
Керував таємним напіввійськовим товариством «Оборона України» (1903–1908), яке здійснило кілька демонстративних терористичних акцій, спрямованих проти антиукраїнської політики царизму в Україні. Засновник часописів «Самостійна Україна» (1905), «Хлібороб» (1905), «Запоріжжя» (1906), «Слобожанщина» (1906), «Сніп» (1912–1913).
Під час Першої світової війни Миколу Міхновського мобілізували у царську армію. Служив у Київському військовому суді – був військовим юристом. Одним із перших відстоював ідею формування власних збройних сил.
На початку Української революції 1917–1921 років М. Міхновський заснував та очолив Український військовий клуб імені Павла Полуботка, став одним із організаторів 1-го Українського полку імені Богдана Хмельницького, був членом Українського генерального військового комітету (УГВК). На Всеукраїнському національному конгресі в квітні 1917 року обраний членом Української Центральної Ради. Після Першого Українського військового з’їзду 1917 (18–21 травня) вийшов зі складу УГВК. За деякими відомостями, був причетний до виступу 2-го Українського полку ім. П. Полуботка, після якого на вимогу лідерів УЦР був відправлений на Румунський фронт.
У грудні 1917-го повернувся на рідну Полтавщину, обраний Лубенським мировим суддею. Приєднався до Української демократичної хліборобської партії (УДХП), сприяв поширенню її впливу. Як кандидат взяв участь у виборах до Установчих зборів по Полтавському виборчому округу від блоку Українських національно-республіканських груп і організацій.

                     Фото 1.                                        Фото 2.                                            Фото 3.

Фото 1., 2.  Список кандидатів до Установчих зборів по Полтавському виборчому округу від блоку Українських національно-республіканських груп і організацій. [1917].
Державний архів Полтавської області. Ф. 1066. Оп. 1. Спр. 19. Арк. 1.

Фото 3. Підтвердження кандидатів на згоду балотування до Установчих зборів по Полтавському виборчому округу від блоку Українських національно-республіканських груп і організацій
за списком М. Міхновського. [1917].
Державний архів Полтавської області. Ф. 1066. Оп. 1. Спр. 19. Арк. 6.      

Після встановлення гетьманату Павлові Скоропадському пропонували кандидатуру Миколи Міхновського на посаду голови уряду. Гетьман запропонував тому лише пост «бунчужного товариша» (особистого радника), від якого Міхновський відмовився. Будучи одним із лідерів УДХП, як і партія перебував в опозиції до влади. Після початку антигетьманського повстання 1918 виступав за примирення сторін (гетьмана П. Скоропадського та Директорії УНР та утворення коаліційного кабінету при збереженні гетьманату. Разом із хліборобами-демократами розробляв план усунення Директорії УНР від влади шляхом встановлення військової диктатури. Пізніше мав контакти з отаманом Н. Григор'євим, є відомості, що Міхновському належить авторство відозв, з якими отаман Н. Григор'єв звертався до українського селянства.
Після встановлення більшовицької влади в Україні М. Міхновський деякий час жив на Кубані. Активно займався українізацією краю, заселеного переважно українцями. Викладав українську мову на вчительських курсах, потім – завідував педагогічним технікумом і там викладав ще й українську літературу, історію, історію та теорію кооперації, завідував кабінетом українознавства, керував літературним гуртком. Загалом за Міхновського технікум став головним основним осередком українства на Кубані. Партійне керівництво не схвалювало таку діяльність, тож М. Міхновський під тиском обставин залишив Кубань і в 1924 році повернувся до Києва, де оселився в помешканні товариша – Володимира Шемета на вулиці Жилянській.
По поверненню був заарештований Державним політичним управлінням УСРР, після кількох днів допитів опинився на волі. Наступного дня після звільнення скінчив життя самогубством, проте обставини смерті не з'ясовані. Більшість сучасників схилялися до версії про самогубство і писали у спогадах про передсмертну записку, в якій Міхновський висловив приблизно таке: «Ніж вони мене, краще я сам себе»
По завершенні доповіді учасники семінару обговорили основні положення політичних ідей Миколи Міхновського, висловили своє бачення його ролі в процесі розвитку українського самостійницького руху та впливу на свідомість українців.

Обговорення пройшло жваво, виступи викладачів і студентів викликали загальний інтерес.

Олена Любовець,
професор кафедри міжнародних відносин і суспільних наук