Відновили сад Тарасів

     Трудовий десант ректорату університету на чолі з ректором Станіславом Ніколаєнком взяв участь у облагородженні території літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка «Хата на Пріорці» у Подільському районі столиці. Тут, на колишній околиці Києва, поет гостював всього пару тижнів, але цю хату люди завжди знали, як «Тарасову». Він потрапив сюди цілком випадково: шукаючи квартиру, звернув увагу на гарний садок і дитячі сорочечки, що сохли на вулиці. Тут вже академік Петербурзької академії наук спілкувався з місцевими мешканцями, милувався фруктовим садом, пив воду із криниці, яка збереглася і до сьогодні. Саме звідси вранці Шевченко відправився на Поштову станцію на Подолі і з тяжким почуттям та гіркотою назавжди полишив Київ і рідну нашу Україну, долаючи той шлях, яким у 1861 році повернувся на рідну землю у труні.
     Звідтоді, розповідає завідувачка музею Юлія Єрмоленко, хата – у нинішньому вигляді! – пережила і царат, і радянські часи, і обидві світові.

     Ми вирішили включити цю садибу у число проектів фонду «Рідна країна», завдання яких – повернути українцям українське, говорить відомий політик, громадський діяч та голова Наглядової ради НУБіП Микола Томенко. Серед перших кроків – відновлення фруктового саду, саджанці для якого взяли із розсадника Національного університету біоресурсів і природокористування України. Саджали практично все, що могло зростати тут за часів Шевченка, – сливу, яку любив Тарас, грушу, черешню, яблуню, абрикос, смородину тощо.

     Другим відновленим об’єктом музею стала стара криниця. За шевченкових часів вона напувала місцевих мешканців чистою водою, а згодом вода зникла. Щоб повернути це цілюще джерело нації, її значно заглибили, причому більшу частину вручну. Аж поки не з’явилася вода. Саме нею і поливали щойно закладений сад.

  Ми з величезною радістю долучилися до цього проекту, відзначив ректор університету Станіслав Ніколаєнко. І надалі робитимемо все від нас залежне, щоб Київ приростав у культурному плані, аби хоч якось нівелювати ту шкоду, якої завдає місту безконтрольна і хаотична забудова.

Валентин Обрамбальський