Видання Opinion: Контрактне навчання – не для українських гаманців!

     Студентам, яким не поталанить вступити на бюджет, готують дуже неприємний сюрприз: якщо уряд прийме постанову, якою буде запроваджено індикативну собівартість для контрактної форми навчання, із 2020 року вчитися за контрактом стане набагато дорожче. Ідеться про те, що для ВНЗ встановлять межу, нижче якої опускати вартість контракту не можна. Та чи принесе цей крок у наші виші більше грошей та до чого він може призвести загалом, спробував з’ясувати Opinion.

     За словами директора департаменту вищої освіти МОН Олега Шарова, сума, яку може виділити держава на навчання студента-бюджетника (ідеться про 30 тис. грн на рік), порівняно з європейськими стандартами дуже мала, але значно більша за середню вартість річного контрактного навчання. Мовляв, держава зараз неспроможна збільшити ці видатки, тому потрібно шукати шляхи виходу зі скрутної ситуації. Водночас, саме недофінансування галузі, на думку чиновників із профільного Міністерства, одна з головних причин низької якості вищої освіти в Україні.

     Щоб підняти рівень фінансування вишів, пішли трохи дивним шляхом, – вирішили ще більше залізти в не надто товсті гаманці батьків майбутніх студентів, які з певних причин не зможуть потрапити на бюджет. Так трапляється не тільки через те, що молода людина чогось недовчила й недобрала балів під час ЗНО. Знаю випадок, коли юнак-киянин вступив на бюджетну форму навчання в юридичну академію в Харкові, проте на родинній раді вирішили обрати навчання за контрактом в одному з київських вишів. Як сказав батько хлопця: і дах над головою є, і миска борщу, а витратити, якщо відпустити сина в Харків, доведеться не менше, аніж у Києві за контрактне навчання.

Закон і наслідки

     До речі, проект постанови «Про деякі питання запровадження індикативної собівартості», яку можна побачити на сайті МОН у розділі «Громадське обговорення», розроблений Міністерством на виконання закону про держбюджет на цей рік. Тобто «підтягнути» вартість навчання за контрактом до тієї розрахункової суми, яку держава витрачає в рік на одного студента-бюджетника, уряд вирішив ще торік. У прикінцевих положеннях цього закону лише одне речення: запровадити механізм індикативної собівартості (в обсягах мінімального розміру вартості навчання за кожною спеціальністю (спеціалізацією) відповідно до ліцензійних умов). Ідеться про всі спеціальності без винятку. Проте з міністерської постанови вимальовується дещо інша картина.

     По-перше, пропонують певний перехідний період: у 2020 році вартість контрактного навчання має бути не меншою ніж 60 % вартості навчання на бюджеті (без урахування стипендій і соціальних допомог дітям-сиротам тощо). У 2021-му – мінімальна вартість уже на рівні 70 %, а з 2022 року – на рівні 80 % вартості навчання на бюджеті в попередньому році, причому не навчальному, а календарному. При цьому більш демократичні умови пропонують для вечірньої, заочної й дистанційної форм навчання: індикативна собівартість для вечірньої форми зменшується на 25 %, для заочної й дистанційної – наполовину. А от вивчитися на магістра буде ще дорожче, оскільки індикативну собівартість тут хочуть збільшити ще на 30 %.

Професії, до яких обмежать доступ

     А тепер найцікавіше, тобто те, що йде врозріз із законом про держбюджет-2019, але, за словами чиновників, спрямоване на благородні цілі, – запропонований постановою перелік спеціальностей, які прогнозовано мають подорожчати. Чому врозріз? Тому що законом визначено запроваджувати індикатив для усіх, а постановою хочуть ускладнити життя тим, хто обирає найпопулярніші спеціальності. Визначено 12 галузей знань, де вартість контракту мають намір прив’язати до вартості бюджету. Це культура й мистецтво, гуманітарні науки, соціальні й поведінкові науки, журналістика, управління й адміністрування, право, будівництво й архітектура, ветеринарна медицина, охорона здоров’я, сфера обслуговування, публічне управління й адміністрування та міжнародні відносини.

     А в межах цих галузей ідеться про 34 спеціальності. Тут вам і дизайн, і іноземні мови (виняток пропонують зробити тільки для української мови та літератури, кримськотатарської мови та літератури, класичних мов та літератур і фольклористики), і економіка, і політологія, і психологія, і соціологія, і менеджмент із маркетингом, фінанси й банківська справа, архітектура та містобудування, геодезія й землеустрій тощо. Найбільше ж дісталося охороні здоров’я, де пропонують запровадити індикативну собівартість аж для дев’яти спеціальностей. І якщо намір обмежити таким чином кількість стоматологів чи фармацевтів ще якось можна зрозуміти, то прагнення зробити дорожчим навчання на таких спеціальностях як медсестринство, технології медичної діагностики й лікування та педіатрія, наштовхує на певні висновки. Скажімо, якщо в нас так багато медичних сестер, які, до речі, як отримували за свою каторжну працю копійки, так й отримують, то чому навіть у київських поліклініках досі працюють жінки, вік яких – за 70 років? Тобто ми хочемо зробити так, щоб медсестер не було зовсім? Бо викликає великий сумнів, що хтось платитиме ще більше за навчання, якщо робота за спеціальністю потім не даватиме фінансової стабільності.

Прозора арифметика, якої не помічають

     Освітяни вказують щонайменше на кілька наслідків, до яких призведе необдумане запровадження індикативу для контрактного навчання. Серед них – подальше розшарування суспільства й недоступність вищої освіти для незаможних громадян, а також загроза закриття вищих навчальних закладів у регіонах. «Сьогодні ситуація така, – зазначає у коментарі Opinion ректор Національного університету біотехнологій і природокористування України, міністр освіти і науки України (2005-2007 років) Станіслав Ніколаєнко, – недофінансування галузі є. І я погоджуюся з тим, що шукати шляхи виходу з неї потрібно. Але запроваджувати індикативну собівартість на тлі загальної бідності переважної частини населення – дуже недалекоглядно. Щоб це зрозуміти, варто провести підрахунки, які може зробити школяр».

     Станіслав Ніколаєнко запропонував узяти до уваги кілька показників: мінімальну зарплатню, середню зарплатню по Україні й середню вартість навчання. Зважаючи на те, що мінімалку отримують дуже багато людей, тоді як до середньої теж багато хто не дотягує (кому не зрозуміло, то її ми отримали з урахуванням і таких зарплат, як в окремих керівників окремих державних підприємств, із якими ніяк не можуть розійтися без фінансових втрат), ці розрахунки дуже актуальні. «Якщо в батька мінімальна зарплатня, множимо її на 12 місяців і вираховуємо податки, вийде, що в рік він чистими отримає близько 40 тис. грн, якщо середня – 96 тис., – пояснює ректор НУБіП. – А тепер зважте на те, скільки потрібно буде заплатити за навчання дитини на контракті: навіть при середній зарплатні це важко, бо ж дитину ще потрібно вдягти-взути й нагодувати, не кажучи про мінімальну зарплатню, коли це зовсім неможливо. А батькам теж потрібно за щось жити, комунальні платежі платити, лікуватися. Тобто, якщо із цього боку подивитися, то питання в тому, що ми просто викинемо наших дітей із університетів, а куди вони підуть – поїдуть учитися за кордон, підуть у приватні виші чи зовсім не вчитимуться, то вже інше питання».

     На думку екс-міністра освіти і науки, якщо вже встановлювати індикативну собівартість, то робити це слід не просто прив’язуючись до середньої вартості навчання бюджетника, а фактично «середньої температури по лікарні», а з урахуванням регіональних особливостей, ситуації тощо. «Якщо ціни за контракт підвищать, частина абітурієнтів відразу піде в приватні виші, яким ніхто не має наміру встановлювати нижню межу вартості навчання, – акцентує Станіслав Ніколаєнко. – А агронома, зоотехніка, ветеринара, землевпорядника, інженера, енергетика приватні виші замінити не зможуть, тому заберуть до себе тільки юриста, економіста, журналіста і психолога. Усі ж технічні спеціальності прямим чином виштовхнуть за кордон. Ми цим фактично знищимо вищу освіту. Тому потрібно діяти не поспішаючи, враховувати всі чинники, а не тільки пропозиції тих, кому це може бути вигідно».

     Що цікаво, досі ніхто до пуття не пояснив, за якою формулою чиновники рахують вартість навчання студента-бюджетника, адже за одними даними – це 29-30 тис. грн на рік, за іншими – усі 45, а брати чиїсь слова на віру сьогодні принаймні наївно. Це перше. Друге: батьки, із якими вдалося поспілкуватися, побоюються, що в такому випадку вчити дітей за контрактом стане неможливо. Мовляв, якщо донька мріяла стати дизайнером одягу чи син – ландшафту, то хіба таким шляхом можна змусити молоду людину обрати спеціальність учителя чи інженера? Це зовсім не той шлях, який підвищить престиж таких професій.

     Водночас у батьків тих студентів, які вже навчаються за контрактом, одразу з’явилося запитання, чи будуть переглядати вартість контрактів їхніх дітей, якщо постанову приймуть. Проте цей момент на сьогодні просто випустили з уваги. Потім же, найімовірніше, його віддадуть на відкуп конкретним університетам. Та в будь-якому випадку на тлі тотальної бідності в державі запровадження індикативної собівартості для контрактного навчання навряд чи дасть той ефект, на який розраховують у МОН, якщо не буде змінено систему фінансування вищої освіти загалом.

Текст: Лариса Вишинська

https://opinionua.com/2019/03/25/kontraktne-navchannya-ne-dlya-ukra%D1%97nskix-gamanciv/#prettyPhoto