Український архітектор Д. Дяченко — творець навчальних корпусів НУБіП України

     На початку ХХ ст. в українській архітектурі, що розвивалася у руслі модерну, прослідковуються національні риси. Перший напрям (прибічником якого був, зокрема, В. Кричевський) запозичував мотиви з народної дерев’яної культової архітектури: примхливі форми дахів з вежами, гранчасті віконні й дверні отвори. Цій самій ідеї «слугували» «модернові» фризи з майолікових плиток з українською орнаментикою та інші декоративні прийоми, що нагадують про народне мистецтво. Адепти другого напряму (до яких належав Д. Дяченко) використовували деталі з архітектури мурованих споруд ХVІІ-ХVІІІ ст., зведених у стилі українського («козацького») бароко: фронтони з «заломами», барокову ліпнину фасадів, стінні пілястри, аркатуру та мандрики.

     Дмитро Михайлович Дяченко народився 14 (26) серпня 1887 р. у м.Таганрозі у багатодітній родині шевця, який переїхав на Дон із с. Патлаївки, що на Полтавщині. Перші роки життя провів у м. Новочеркаську, де закінчив церковно-приходську школу та гімназію. Після закінчення восьмикласного Таганрозького технічного училища у 1907 р. Д. Дяченко вступив до Харківського технологічного інституту. Наступного року він переїхав до Петербурга, де слухав окремі лекції в Петербурзькій академії мистецтв та навчався в Інституті цивільних інженерів на архітектурному відділенні.

     У 1905 р. в інституті представники українського земляцтва (С. Тимошенко, М. Даміловський. О. Литвиненко та ін.) створили студентський гурток прибічників розвитку української архітектури «Громада». У 1909 р. на чолі гуртка стає Д. Дяченко. На літні канікули члени цього гуртка їздили в Україну, досліджували архітектурні пам’ятки та замальовували старовинні будівлі, церкви, дзвіниці, монастирі, вітряки тощо. У 1912 р. зусилями «Громади» було влаштовану першу в Російській імперії професійну виставку української архітектури. Ініціатором заходу став Д. Дяченко. Друга така виставка відбулася за два роки (1914 р.).

     За проектом молодого архітектора під час його студентських років, а саме у 1913 р., було споруджено приміщення земської лікарні в Лубнах, у формах якої він вперше звернувся до традицій української архітектури. У цьому ж році за його проектом споруджують головний вхід на Всеросійську сільськогосподарську виставку в Москві. Це була урочиста брама у вигляді еліптичної арки, обабіч якої стояли накриті наметовими дахами дві вежі. Форми архітектури навіяні народними традиціями. У 1913 р. в с. Круглику він спроектував будинок А. Климова. З цієї споруди почалося формування нового архітектурного стилю — українського необароко.

     У 1915 р. зодчий проектує будівлю церковно-археологічного музею для м. Кам’янця-Подільського та будинку міської управи для м. Ковеля (отримав перші премії). Тоді ж він переміг у конкурсах на проект меморіальної каплиці Шеметів і невеликої церкви у м. Харкові.

     Закінчивши інститут у 1915 р., Д. Дяченко отримав звання цивільного інженера і працював земським інженером у м.Полтаві. Протягом 1917-1937 рр. він працював земським інженером Київської губернії та головним інженером тресту «Київцукор», архітектором Київського комунального відділу, проектної майстерні Київської міськради та інших. Перед головним архітектором «Київцукру» і головою технічної секції Сільськогосподарського наукового комітету УРСР поставили завдання розробити проект сільських житлових і громадських будинків. У 1923 р. Д. Дяченко видає книгу «Будови села», а в 1926 р. і 1929 р. — альбоми проектів будинків для селян, у яких проявилося авторське бажання надати їхній зовнішності рис українського народного стилю.

     У 1918 р. Д. Дяченка обрано головою Товариства українських архітекторів. У 1918-1921 рр. обіймав посаду ректора, заснованого за його участі Київського архітектурного інституту. До роботи в інституті були запрошені такі визначні архітектори, як П. Альошин, О. Вербицький, М. Даміловський, С. Колотов, В. Кричевський, В. Риков, художники Д. Красицький, В. Фельдман та інші. У 1922 р. за «неблагонадійність» його звільнено з керівної посади. У 1924 р. архітектурний інститут перетворено на архітектурний факультет, а згодом об’єднано з Інститутом пластичних мистецтв (потім — Київський державний художній інститут, нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).
Д. Дяченко брав участь у конкурсах проектів для будинку Держпрому в Харкові (1925), Київського залізничного вокзалу (1927), будинку уряду в Харкові (1928). У всіх проектах спостерігається тяжіння до форм необароко.

     У 1926-1931 рр. зодчий проектує комплекс споруд Київського сільськогосподарського інституту (нині — Національний університет біоресурсів і природокористування України) в Голосіївському районі столиці.

     Дослідники відзначають високу художню якість споруди Лісотехнічного факультету (1926-1927). Також за проектом Д. Дяченка у 1925-1927 рр. велося будівництво житлового будинку для професорів і в 1926-1928 рр. — двох гуртожитків для студентів. Пізніше були споруджені корпуси інститутів агрохімії та землеробства. У 1929-1931 рр. зведено споруду Зоотехнічного (згодом — Ветеринарного) інституту на вул. Васильківській. Саме у комплексі будівель Університету талант зодчого виявився у тонкому розумінні національного колориту суто української архітектури, дбайливому ставленні до природного оточення, рельєфу мальовничої місцевості.

     У 1930 р. Д. Дяченко опиняється в опалі. Його барокові твори, про які раніше схвально відгукувалося багато фахівців та урядовців, тепер були піддані різкій критиці. Органи ДПУ вперше заарештували Д. Дяченка в Києві в 1931 р. Звинувачення було банальне і традиційне на той час: «участь у контрреволюційній націоналістичній діяльності». Йому дозволили працювати в царині архітектури, але в творах архітектора вже були відсутні елементи українського бароко, які були замінені архітектурою класицизму (будівля Торговельної академії на бульварі Шевченка, зоотехнічний факультет університету). За межами України за проектами Д. Дяченка зведено санаторій у Кисловодську (1933-1935), Ташкентський сільськогосподарський інститут (1936-1937), гідромеліоративний технікум у м. Поті (1936-1939). У 1935 р. архітектор обраний членом-кореспондентом Академії архітектури СРСР.

     У 1937 р. Д. Дяченко, рятуючись від переслідувань в Україні з боку партійних чиновників, виїхав до Москви. Його арештували 1941 р., ув’язнили і за звинуваченням в «українському націоналізмі» засудили до вісьми років таборів, у яких він помер 1942 р. від виснаження й голоду. Архітектора реабілітували 1957 р.

Перший навчальний корпус

Другий навчальний корпус

Четвертий навчальний корпус

  Третій навчальний корпус

Загальний вигляд корпусів у 30-х роках XX ст.

Шостий навчальний корпус