Наставники академічних груп факультету землевпорядкування провели виховний захід присвячений роковинам аварії на ЧАЕС

Атомний Вій опустив бетонні повіки.
Коло окреслив навколо себе страшне.
Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?!
Хто сіяв цю біду і хто її пожне?
Ліна Костенко

     Незважаючи на дистанційне навчання, на факультеті землевпорядкування безперервно триває зв'язок наставників академічних груп зі своїми підопічними. Найголовніше – це контроль за станом їх здоров'я та успішність навчання. Проте є певні події, які варто пам'ятати, говорити про них, особливо з підростаючим поколінням. Аварія на ЧАЕС є страшною сторінкою в житті людства, про неї і була розмова цими днями між викладачами та студентами факультету землевпорядкування.

     Атомна енергія не прощає помилок. 35 років тому світ сколихнула приголомшлива новина – 26 квітня сталася трагедія, яка увійшла в історію людства під назвою «Чорнобильська катастрофа», найбільша техногенна аварія ХХ століття. Чорнобиль став зоною душевного болю і постійної тривоги мільйонів українців. З 26 квітня 1986 року увесь народ України живе «до» і «після». «До» і «після» катастрофи на ЧАЕС.

     Відтоді ця трагічна дата стала днем скорботи за жертвами ліквідації наслідків цієї страшної аварії. Їх вчинок – справжній подвиг, він став символом безмежної мужності сотень тисяч наших земляків. Самопожертва ліквідаторів аварії – це символ жертовності в ім’я мільйонів людей та прийдешніх поколінь. Ризикуючи своїм життям та здоров’ям, вони виконали свій обов’язок і захистили людство від зникнення.

     Студенти факультету землевпорядкування разом зі своїми наставниками (Людмилою Гунько, Іриною Колгановою, Оксаною Кустовською, Олександром Чумаченком, Наталією Мединською) провели онлайн-зустріч, яка стосувплася події того Страшного дня! так сталося, що тисячі людей мають відношення до цього. Дехто працював, хтось брав у часть у ліквідації, але найбільше – проживали на тій території і змушені були покинути усе. На щастя, студенти юні, народженні вже в незалежній Україні, тому не є свідками тих подій, проте розповіді їх батьків дають чітку картину масштабу трагедії.

Топчан Руслан,
студент першого курсу факультету землевпорядкування

     «Аварія на Чорнобильській АЕС вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики. Я хотів би розповісти, про те як це все відбувалося з моїми батьками, які внаслідок цієї аварії втратили свої домівки.
     Ця трагедія застала їх, коли вони були ще зовсім молоді. Другого дня після аварії, в місті Поліське, яке перебуває в 30 кілометровій зоні, почали з’являтися люди "в халатах", які організовували пункт допомоги людям, яких приймали з ЧАЕС і тоді все стало зрозуміло. Нажаль, це все не обминуло мою рідню, і вони потрапили під евакуацію, отримавши житло вже далеко за межами рідного краю.
     Ми всі повинні шанувати тих людей, які захищали нас, пожертвувавши собою».

Рудакова Лера,
студентка першого курсу факультету землевпорядкування

     «Живу і народилась в маленькому місті Славутич. Місто було одразу побудоване після аварії. 35 років тому сталася трагедія-вибух на Чорнобильській АЕС. Все людство сьогодні вшановує пам’ять загиблих, тих хто не пошкодував свого життя, щоб врятувати світ від загибелі. Мій тато працював на станції з 1989 року. Тоді з усього Радянського Союзу приїжджали люди на ліквідацію наслідків аварії. Мама й по сьогоднішній день працює в Чорнобилі, вже дев’ять років.
     Ми повинні пам’ятати про безстрашний вчинок та прояв мужності ліквідаторів аварії».

     Загалом було евакуйовано 115 тисяч з Прип'яті та навколишніх поселень. Протягом п’ятнадцяти днів в атмосферу було викинуто 50 мега Кюрі ядерного палива. Аварія на Чорнобильській АЕС торкнулася життя кількох поколінь і завдала непоправних втрат. Спричинила забруднення навколишнього середовища, на довгі роки перетворивши територію довкола станції на зону відчуження. Водночас Чорнобильська катастрофа також показала, наскільки великою може бути людська самопожертва.

     Ми завжди пам’ятатимемо патріотизм і мужність героїв-чорнобильців. Дякуємо за врятоване людство у квітні 1986-го!

Олена Голенко,
студентка 4-го курсу 2 групи
факультету землевпорядкування