Студенти-харчовики продовжують рубрику «Пізнаємо Україну разом»

     А ось Пилипенко Інна, студентка другого курсу скороченого терміну навчання факультету харчових технологій та управління якості продукції АПК, також вирішила приєднатися до рубрики «Пізнаємо Україну разом». Але проблема в тому, що вона землячка Мусієнко Катерини, яка першою розпочала нашу рубрику, і написала замітку про їх рідне місто Заводське. Та Інна не розгубилась, і вирішила розповісти про цукровий і спиртовий заводи, які розташовані в їхньому місті. Заводи, завдячуючи яким і виникло місто Заводське.

     Тому до Вашої уваги чергова замітка із рубрики «ПІЗНАЄМО УКРАЇНУ РАЗОМ».

ЦУКРОВИЙ ГІГАНТ 90-ТИХ.

     У вересні 1928 р. Урядом Радянського Союзу було прийняте рішення про будівництво потужних цукрових заводів, найпотужнішим з яких повинен був стати цукрозавод в Лохвицькому районі. Місце будівництва після всебічного обговорення, було прийнято на стику нинішніх Полтавської, Сумської та Чернігівської областей. Це було поле, яке заросло полином і суріпицею. Через нього проходила залізниця Кременчук - Бахмач. Усього за 1,5 км несла свої води тиха Сула.
     Вже 6 вересня 1928 р. на місце будівництва цукрозаводу прибула група з 22 інженерів та робітників. На будівництво з усіх кінців Лохвицького та сусідніх районів потяглися селянські підводи, запряжені кіньми та волами. Серед прибулих на будівництво були мулярі, столярі-теслі, землекопи та в основному це була молодь, яка не мала ніякої спеціальності.

     В першу чергу будувалися житлові будинки, контора, їдальня, лазня, фундамент головного корпусу. Будівництво в зимовий період було дуже складним. Затримувалися поставки імпортного обладнання, яке виготовлялося під кредит першим Брюнським машинобудівним заводом в Чехословаччині.

     Завод побудували швидко (фактично за 6,5 місяців). Перший виробничий сезон завод розпочав з жовтня 1929 року.
     В 30-ті роки серед багатьох проблем, які виникли в радянській країні, була проблема каучуку. Каучук закуплявся за величезні кошти за кордоном. В цей же час вчений-хімік Лєбедев С. В. розробив технологію промислового виробництва каучуку методом синтезу, основним компонентом в якому був етиловий спирт. Отже, було прийнято рішення про будівництво семи великих спиртових заводів, в тому числі і Лохвицького.
     Вибір місця будівництва Лохвицького спиртозаводу орієнтований на сировину цукрового виробництва- мелясу, яку він повинен був отримувати з гіганта цукрової промисловості - Лохвицького цукрокомбінату. Підготовчі роботи розпочалися в кінці 1931 року. Будували його вручну. Будувати було надзвичайно важко. Вся механізація того часу складалася з кількох каменедробілок, на яких заготовлювали щебінь для бетону. Будівництво тривало довгих 3 роки і завершилося в кінці 1934.
     Буремні роки Великої Вітчизняної війни не минули і нашого міста, несучи за собою розруху, людські смерті, горе і сум. Все, що було досягнуто, перекреслила війна. Рівно два роки, з 12 вересня 1941 року по 13 вересня 1943 року, хазяйнували окупанти на території міста.
     За час окупації гітлерівці зруйнували ряд важливих об'єктів селища Сталінка (зараз – місто Заводське). Фашисти не змогли наладити виробництво на підприємствах. Не було сировини, палива, не було бажання працювати на німців, хоч треба було жити. В період окупації значну частину цінного обладнання цукрокомбінату вивезли в Німеччину. Відступаючи, фашисти почали методично знищувати підприємства. Що не могли вивезти – палили, а що не горіло, підривали. З болем в серці дивились люди на згарища. Від заводських корпусів залишились груди руїн, понівечене обладнання, висячі залізобетонні балки на оголеній арматурі, й знову руїни. Над руїнами піднімався вгору тільки 37-метровий головний корпус спиртокомбінату. Під його центральну колону було закладено найбільше вибухівки, але він витримав. Витримали і люди.

     Настав дуже тяжкий час відбудови заводів і всього селища. Все це лягло в основному на жіночі та дитячі плечі. Як дбайливі господарі, крихта за крихтою збирали переможці все, що могло стати в пригоді при відбудові селища, і в першу чергу його заводів. До кінця війни підприємства уже давали свою продукцію.

     Після відновлення незалежності України комбінат став найпотужнішим підприємством цукрової промисловості в Україні, а спиртокомбінат став найбільшим підприємством спиртової промисловості на території України. Це справді були гіганти харчової промисловості 90-х років минулого століття.

     На жаль, 14 січня 2007 року в зв'язку зі скороченням державного замовлення на спирт комбінат тимчасово зупинив виробництво. Розпочата у 2008 році економічна криза ускладнила становище підприємства. Щоб залишатись на плаву у лютому 2009 року комбінат почав промислове виробництво компонента моторного палива КМТА для бензину «Біо-100», але становище підприємства залишилося складним. До кінця 2010 року комбінат став банкрутом. На сьогоднішній день спиртокомбінат є законсервованим і не працює.
     Вже зовсім скоро становище цукрового заводу також ускладнилося, обсяги виробництва знизилися. У 2007 році цукровий завод було визнано банкрутом, і в 2015 році – зупинив свою роботу та також був законсервований.
     Але жителі міста Заводське не втрачають надії, і вірять, що ці великі харчові підприємства невдовзі знову запрацюють на повну потужність. Адже місто Заводське продовжує жити. Місто, яке бере свій початок саме з виникнення цих заводів. Тому вони повинні відродитись, щоб виробляти якісну харчову продукцію, і зміцнювати економічну міць України!

Інна Пилипенко,
студентка групи ХТ-2ст
факультет харчових технологій та
управління якістю продукції АПК