Лунали різні мови, та серце билось в нас одне... Соціолінгвістична експедиція «Поліетнічна держава Україна: мозаїка рідномовности»

20 лютого на засіданні гуртка «Мовознавчі студії» його учасники й запрошені гості – студенти 1 курсу ННІ лісового і садово-паркового господарства (спеціальність «Деревообробні та меблеві технології») – аналізували прецедентні тексти українських та зарубіжних письменників, культурних діячів, основою проблемою яких є феномен рідної мови – того найціннішого скарбу, що веде всіх сущих по життю, вирізняє етнічні спільноти, гуртує на засадах доброти, миру цивілізацію загалом. Ця радісно-тривожна розмова – своєрідна інтродукція до дійства «Соціолінгвістична експедиція “Поліетнічна держава Україна: мозаїка рідномовности”», під час якого було вибудувано яскраву канву мовного багатоманіття.

Щороку 21 лютого увесь світ долучається до святкування Міжнародного дня рідної мови, або Міжнародного дня материнської мови (в англ. варіанті International Mother Language Day). На XXX сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня – 17 листопада 1999 року в Парижі, оголошено про «підтримку мовного, культурного різноманіття та багатомовності».

Учасниця гуртка Дарія Швець розповіла про історію цієї дати, яка має трагічний початок: 1952 року тогочасна влада Пакистану проголосила урду єдиною державною мовою, хоч рідною вона була лише для 3% населення. Таку ухвалу було негативно сприйнято, особливо на сході, де майже все населення розмовляло бенґальською мовою. 21 лютого 1952 року в Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила мітинг. Під час демонстрації протесту в Дацці поліція та військові вбили кількох студентів-демонстрантів. Гуртківці перекинули місток-оповідь в Україну, згадали про трагічні сторінки нашої мовної історії. Денис Коваленко приготував повідомлення про кількість мов та національних меншин в Україні, показав на мапі місця їхнього компактного проживання. Гуртківці та гості засідання були вражені цифрою: налічується понад 130 національних меншин – носіїв 79 мов.

Учасники засідання здійснили віртуальну подорож у культурно-мистецький, етнографічно-побутовий світ тих народів, що здавна живуть в Україні, для яких наші тихії води і яснії зорі стали рідними. Вони люблять свою рідну мову, співають свої пісні, знають свої танці, відзначають свої свята, готують свої страви, носять своє національне вбрання, дотримуються своїх традицій. Але українська мова для них також дорога, вони її знають, шанують, дбають про те, щоб вона повносило виконувала функції державної мови як найсутнішого маркера української нації. Згадалося зі сльозами на очах й те, що першими на Євромайдані загинули вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський.

Розпочала подорож керівник гуртка Ніна Степанівна Степаненко. Перша гостина – до болгар.

Цікава розповідь про болгарську мову, про те, коли й чому оселилися в Україні болгари. А потім полилися гармонійними та яскравими сюжетами презентації гуртківців. Завітали до вірмен, гагаузів, греків, грузинів, євреїв, караїмів, кримських татар, молдован, поляків, ромів, угорців. Усі відвідини починали, як і годиться, із привітань.

Доброго дня бажали рідною мовою тих, у чиїй оселі побували. До слов’ян, наших родичів, вітатися було легко, ми ж бо з одного пракореня. До інших – важче.

Але якщо звертаєшся до друзів, з відкритим серцем, – усе вдається. От і в нас усе склалося якнайкраще.

Закінчили ми засідання-дійство вітаючись один з одним рідними мовами народів, що живуть в Україні.

Та найпотужніше лунало гасло «Слава Україні!», на яке всі гордо й велично відгукнулися «Героям слава!»

Йордана КУРГАНЕВИЧ,
студентка 3 курсу
спеціальності «Журналістика»

Андрій МОЦЬОР,
студент 1 курсу спеціальності
«Деревообробні та меблеві технології» (фото)