«БОЛІСНА ДУМКА «ЗА ЩО?» ЧАСОМ ЗАГРОЖУЄ МЕНІ ВТРАТОЮ РОЗУМУ»

Анкета арештованого з архіву
     Косач-Борисова Ізидора Петрівна. Дата народження – 9 березня 1888 р. Місце народження с. Колодяжне Ковельського уїзду Волинської губернії (Польща). Асистент кафедри ботаніки Київського сільгоспінституту. Батько – колишній чиновник. Був головою з’їзду мирових посередників. До революції – навчання Після революції – викладач. Освіта вища, закінчила Київський політехнічний інститут 1911 р. Чоловік – Борисов Юрій Григорович – агроном. Донька Сергєєва Ольга мешкає в Одесі.
Заарештовано 10 вересня 1937 р. 1 жовтня 1937 р. висунуто звинувачення в участі в українській контрреволюційній організації і в активному здійсненні контрреволюційної роботи… Під постановою про арешт підписалася, але винною себе не визнала.

     «Косач І.П. налаштована націоналістично. Каже, що Україною та її багатством розпоряджається Москва, що видатні українці сидять і що людям нема за що купити одяг». «Косач Ізидора Петрівна націоналістично висловлювалася. Казала, що коли ввели на Україні техніку, то нічого не стало їсти, а раніше хліба було скільки завгодно. Казала, що Україною керують росіяни з Москви». Це – свідчення двох студентів 4-го курсу Сільськогосподарського інституту Григорія Ворони та Якова Самка. Донос на викладача … Очевидно, студенти були не з відмінників, бо навіть у доносі відчувається, що сенсу сказаного викладачем вони не збагнули. Й Ізидора Петрівна мала на увазі інше: раніше і техніки в Україні не було, а хліба – вдосталь. А нині – і з технікою хліба бракує. Раніше Україна була складовою Російської імперії, - а тепер – складова імперії радянської.
Скільки давали в 37-му за такі висловлювання? Ізидорі Петрівні пощастило: її засудили до восьми років таборів.
     ... йдеться про рідну сестру Лесі Українки – Ізидору, Дору, Патю … До речі, Патею (від пташки) її називала саме Леся, бо наймолодша сестричка народилася в день прильоту жайворонків…
     Серед звинувачень: «Участь в українській контрреволюційній націоналістичній організації і в активному здійсненні контрреволюційної роботи, зв'язок з родичами за кордоном»…

Кафедра ботаніки Київського сільгоспінституту, серед співробітників – Косач-Борисова Ізидора Петрівна

     … Два роки Ізидора Петрівна валила ліс в Онезькому таборі. До речі, працювала в одній бригаді з письменником і літературознавцем Анатолієм Костенком. Інформація, отримана від Дори, пізніше лягла в основу його художньо-наукової біографії Лесі Українки (цю працю досі вважають найповнішою біографією поетеси)… І навіть у засланні Ізидора Петрівна не втрачала надію на справедливість. Як свідчать протоколи допитів, вона жодного разу не визнала себе винною. Як свідчать її листи, вона вірила, що помилку буде виправлено.
     Ось лист, написаний Ізидорою Петрівною до Надії Крупської: «Надіє Костянтинівно! До вас, знаної радянської громадянки, кришталево чистої більшовички, звертаю я стогін свого страденного серця і мольбу про допомогу. Я знемагаю під тягарем не заслуженого мною покарання – ізоляції від усього радянського суспільства і жахливого ганебного прізвиська «контрреволюційний елемент». Я не контрреволюціонерка і ніколи такою не була… Мені 51 рік, батьки мої, прогресивно мислячі люди, виховували своїх дітей однаково в демократичному дусі (а одну з моїх сестер – покійну письменницю Лесю Українку – цінує вся радянська громадськість не тільки як талановиту письменницю, а й як громадянку, що було відзначено радянською пресою в серпні цього року з нагоди 25-річчя з дня її смерті). І я завжди була революційно налаштована, хоча і не була ніколи партійною. По закінченні вищої освіти (я закінчила Київський політехнічний інститут 1911 року) я весь час працювала спочатку в дослідних закладах, а потім у вузах (Агроінженерному інституті, Сільськогосподарському інституті, Лісотехнічному інституті), працюючи за спеціальністю. Я виконувала і громадську роботу, і члени кафедри ботаніки та інші співробітники зазначених інститутів можуть мене охарактеризувати і підтвердити, що ніколи я контрреволюціонеркою не була. Моя трагедія сталася через те, що хтось за особистими мотивами (мені на слідстві не називали цю особу, але я підозрюю, хто це, оббрехали мене перед слідчими органами, тому згідно з постановою Київської обл. трійки НКВС від 20.11.37 р., мене вислали на 8 років в ОнеЛАГ, як контрреволюційний елемент «за поширення контрреволюційних чуток» …
     Це жахливо голослівне звинувачення і незаслужене покарання мене вразило. Я досі так болісно переживаю ізоляцію від усього радянського суспільства, улюбленої роботи і сім’ї, що моє і раніше слабке здоров’я (страждаю на міокардит, подагру і малярію) зовсім розладналося, і болісна думка «за що?» часом загрожує мені втратою розуму. Благаю вас допомогти мені реабілітувати себе і повернути мені свободу, благаю, зробіть це в ім’я торжества радянського правосуддя. І.П.Косач-Борисова. 6.12.38 р.»

     Відповідь на цей лист Ізидора Петрівна не отримала. Надія Крупська померла 27 лютого 1939 р. Не відомо, чи взагалі ця жінка, на той час важко хвора, встигла прочитати листа…
    6 грудня 1938 р. Ізидора Петрівна звернулася до Президії Верховної Ради СРСР з проханням про реабілітацію. І на це звернення вона також не отримала відповіді. …

     Але 1939 р. сталася подія, яка кардинально змінила географію України і долю Ізидори Косач. До складу УРСР було приєднано західні території. Якось у Чернівцях нарком освіти України зустрівся з давньою товаришкою Лесі Українки Ольгою Кобилянською. Кобилянська почала розпитувати про сестер Лесі, з якими була добре знайома. Можна тільки здогадуватися, як могла вплинути на настрої західноукраїнської інтелігенції звістка про заслання Ізидори. Її звільнили майже відразу після тієї розмови. Пізніше Ольга Косач-Кривинюк писала: «Леся врятувала Дору, але вже своїм іменем… Дору більшовики повернули із заслання з концтабору тільки через те, що вона сестра Лесі Українки».
     Сестрам Ізидорі та Ользі повернули квартиру в Києві, де вони прожили до війни. Але 1943 р. Ізидора Петрівна з сестрою Ольгою, дітьми та онуками залишила Україну. Вони поїхали до Праги. 1949 р. сім’я Ізидори емігрувала до США. Померла наймолодша сестра Лесі 1980 р. Реабілітували Ізидору Косач-Борисову 1989 р.

Лановюк Людмила,
директор музею історії університету