Новий день – вже привід посміхнутися

            Наші ранки, на жаль, досі розпочинаються з сирен, обстрілів…

Однак, все, чим ми, студенти, можемо зарадити, допомогти – по можливості долучатися до різних заходів, які допоможуть нашій країні вистояти, витримати…   Благодійний ярмарок-концерт «Теплі обійми для ЗСУ» у моїй громаді, у моєму рідному колективі, відбувся. І відбувся успішно, ми впоралися з важливою для нас місією. І як будь-хто інший, маємо тепер інші пріоритети. От скажіть, як після надзвичайно сильної віри в краще, після такого  бажання бути корисним для України,  «хтось» ще досі вважає, що ми нездатні об’єднуватися? Про це варто говорити, хоча б для того, щоб ще більше людей долучалися, якщо досі не почали цього робити. У нас немає зупинок, немає «привалу» , а є лише рух!   Побачивши дівчаток, в яких на столику були різні вироби з бісеру, паперу, стрічок, резинок, я одразу ж підійшла, і мала  нагоду поспілкуватися з ними . Дізналася, що вони від початку війни допомагають, і збирають кошти для ЗСУ, і не вперше долучаються до таких заходів. В їх очах я бачила сум, ненависть, і нерозуміння чому… Чому це відбувається? Але спілкуючись, розумієш, що ці емоції неминучі, і вони потрібні. Потрібні кожному з нас. Одна дівчинка поділилася тим, що вона родом з Луганщини, і що зібрати команду і допомагати - їх спільне рішення. Вона - як ніхто інший знає, що таке війна…

Під час нашого діалогу була і тиша, ця тиша складалася з обіймів, захвату, гордості, і так добре ставало на душі, хоч сльози були у нас всіх… 

У нас все ще є плани та мрії, і це прекрасно. Тримаймося, і пам’ятаймо, що ми живемо завдяки тому, що хтось віддав за це своє життя.

Ангеліна Ничипорук
     студентка 2 курсу, групи СР-21002б