Аспіранти та студенти – дослідники історії родини та рідного краю

На засіданні наукового історичного гуртка «Історія України. Історія рідного краю. Історія родини» (науковий керівник доц. кафедри міжнародних відносин і суспільних наук Кравченко Н.Б.), що діє на гуманітарно-педагогічному факультеті НУБіП України, поділилась сьогодні своїми напрацюваннями з дослідження історії Лохвиччини з гуртківцями секції «Українознавець» Алєєва Яніна, аспірантка кафедри міжнародних відносин і суспільних наук, член аспірантської ради наукового історичного гуртка «Історія України. Історія рідного краю. Історія родини».

На фото місто Лохвиця. 7 липня 1924 року. Цю дату не складно встановити, оскільки на фото зафіксовано непересічну подію, візит митрополита Василя Липківського. Митрополит Василь прибув для здійснення урочистої служби в першій Українській автокефальній церкві м. Лохвиця, яка була розташована на вул. Українській.

Урочисту службу зафіксовано на цьому фото.

Ми бачимо прикрашену і гарну Свято-Іоанівську церкву, яка, на жаль не дожила до наших днів, оскільки згоріла 1926 року. Пожежа сталася в ніч з 30 на 31 жовтня і спалахнула не випадково, як стверджували сучасники тих подій, а в результаті підпалу. У кого ж могла піднятися рука на такий вчинок? На думку місцевих жителів, йдеться про одного їх земляка, який наважився на таке через намовляння «тихонівців», як тоді називали одну з течій старослов’янської церкви.
Немає нічого дивного в тому, що московським попам не подобалася українська церква, ще й така «зухвала», розписана українськими орнаментами в «стилі козацьких церков Запорожжя» руками маляра, якого спеціально для цього запросив молодий священник Іванівської церкви Мусій Хоць.

Церква змогла згуртувати біля себе українську, рішучу і свідому громаду, священник і його прихід користувалися повагою, пропагували українську ідею, розповідали правду про історію нашої церкви та здійснювали панахиди за Миколою Лисенком та Тарасом Шевченком.
Мусій Хоць народився 1989 року в родині місцевого козака Демида Хоця. Українська ідея і віра в Бога поєднала його дружбою з місцевим дідичем (спадковим землевласником) Василем Савичем Горошком (фото Горошка).

Василь Савич народився 1979 року в Лохвиці і все життя був політично активною людиною. Ще будучи студентом Університету, взяв участь в студентському повстанні 1905 року, за що був відрахований з Університету. В Лохвиці ж він був Гласним Лохвицького земства, очолював кілька комісій і був церковним старостою нашої, уже знайомої, Іванівської церкви.
Саме на фоні маєтку, в якому жив Василь Горошко з родиною, і зроблене фото, з якого ми почали нашу розповідь. Залишки маєтку досі збереглися на нинішній вулиці Бурмистенка після того, як він був націоналізований 1929 року, багато десятиліть був колгоспною «контрою», а після того використовувався місцевими ділками в напівлегальний спосіб. Нині, за ініціативою ГО «Моя провінція» здійснюються дії, які дозволять викупити будівлі і відновити маєток у вигляді музею або культурного центру.
А поки що пропонуємо Вам фото ще з мирного життя родини Василя Горошка в цьому маєтку.
Фото зроблене на «зелені свята», приблизно 1924 року. На світлині Василь Горошко, Степаніда Горошко ( в центрі з книжкою), Марія Кулик (тримає в руці олівець), Мотрона Заславець і Горпина Зрібняк. Маленька дитина на руках у дівчини – Горошко Людмила Василівна, яка через багато років стане моєю дорогою бабусею, завдяки розповідям якої і було створено громадську організацію, яку я очолюю вже кілька років, і проводяться краєзнавчі та родовідні дослідження.

Алєєва Яніна,
аспірантка кафедри міжнародних відносин і суспільних наук,
член аспірантської ради наукового історичного гуртка
«Історія України. Історія рідного краю. Історія родини»