Цінний дарунок університетові від Валентини Гончар

Олесь Гончар не був майстром-самітником, кабінетним письменником. Він завжди опинявся з-поміж людей, спілкувався з ними, прислухався до голосу народу, вихоплював із діалектної стихії лінгвоперла, які ставали окрасою його великої і малої прози. Олесь Терентійович часто виходив на задушевну розмову зі студентами й викладачами, його з нетерпінням чекали в різних куточках України. Якби скласти докупи культурно-освітні подорожі автора «Тронки», «Собору», «Твоєї зорі», сформувався б цікавий і змістовний путівник.

Бував Гончар і в Національному університеті біоресурсів і природокористування України, тоді Українській сільськогосподарській академії. Це промовисто потверджує світлина, яку разом із ще не опублікованими листами передала професорові Миколі Степаненку дружина видатного прозаїка Валентина Гончар. 

На звороті цього фото напис Валентини Данилівни: «25 березня 1981 р. Сільгоспакадемія, зал, зустріч з Олесем Гончаром». Зачаровано слухають романіста, повістяра, публіциста, громадського діяча науковці й майбутні фахівці. Певні, що вони й дотепер пам’ятають почутий тоді дискурс.
Світлину передано до університетського музею. Його очільниця Марія Поливач вже знайшла місце експонатові.

Велике спасибі Берегині Олесевого духовного материка, яка, ніби Добрий Янгол, щохвилинно, щоденно окриляла, надихала, підтримувала творчу музу Обранця Долі, за світлину, що фіксує творчу мить із багатогранного 125-літнього життєпису нашого університету.