Про воєнний стан, навчальний процес, міжнародну ситуацію та перспективи виграти війну на наших умовах говорять студенти-міжнародники

Сьогодні наша розмова зі старостою групи МВ-21001б спеціальності «Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії» гуманітарно-педагогічного факультету НУБіП України Софією Ковальовою.

– Софіє, яке Ваше ставлення до відновлення навчальних занять в умовах воєнного стану? І наскільки це важливо?

Не дивлячись на ситуацію яка склалася нині в Україні, я вважаю, що рішення відновити навчання є правильним. Так, я цілком розумію, що через війну, повернутися в те безтурботне навчання, яке було до 24 лютого просто неможливо, адже всі повністю зосереджені на подіях, що відбуваються зараз, у цю хвилину. Також, хтось просто немає фізичної змоги або через ряд інших причин бути присутніми на парах та виконувати свою роботу вчасно і якісно. Проте, не зважаючи на це, життя продовжується далі. Саме тому ми повинні наполегливо працювати та продовжувати здобувати вищу освіту, навіть в такий тяжкий час для нас та для нашої Батьківщини, бо це є важливо для нашого спільного майбутнього – молоді України, що має відбудувати нашу державу потім, після нашої перемоги.

– Як проходить навчання в умовах воєнного стану?

Судячи з власного досвіду, навчання проходить відносно спокійно та за можливості самих викладачів і студентів. Інколи це буває тяжко, але всі ми розуміємо причини цього та ставимося з розумінням.

– Чи складно навчатись в умовах війни?

Дуже важливу роль у нашому теперішньому навчанні грає особистий психологічний стан студента або викладача та їхня безпека. Це і не дивно, бо коли за твоїми вікнами чутно вибухи ППО або гул крилатих ракет, звук артилерії та бойової техніки, навчання йде на останній план й зосередитися на своїй роботі просто нереально.

– Чим ще крім навчання займаєтесь Ви, члени Вашої групи?

У свій вільний час, я полюбляю малювати та читати класичну зарубіжну літературу, особливо романи. Мої шановні колеги теж намагаються відволіктися від даної ситуації, переглядаючи кінострічки, слухаючи музику або граючи у комп’ютерні відеоігри. Усі ми зараз намагаємося, хоч на трішки, повернутися до нашого повсякденного, мирного життя, яке було до 24 лютого.

– Яка зараз ситуація в регіоні Вашого перебування?

Мій дім – це Київська область, яка на жаль, серйозно постраждала від навали російської орди. Напрямок Гостомель-Буча-Ірпінь зазнав нищівного руйнування від русні, що без всілякого жалю знищує наші мирні міста. Горе. Відчай. Біль та пролита кров… Тисячі знищених та скалічених життів. Це і є тепер наша реальність. Але, дякуючи Богу, наші ЗСУ відбивають атаки ворога та стабілізують ситуацію в області та в Києві, попри те, що в деяких гарячих точках до сих пір продовжуються вуличні та танкові бої.

– Як Ви розцінюєте сучасну міжнародну ситуацію, розстановку сил як студент-міжнародник?

Війна відбувається на трьох головних фронтах: інформаційному, дипломатичному та військовому. На 2 із фронтів (а саме інформаційному та військовому) Україна тримає сильну оборону: завдяки героїчній роботі наших ЗМІ та нашої армії, ми підносимо наш національний дух, єднаємося та утримуємо наші позиції, як на землі так і в повітрі. Ми витримуємо психологічні атаки та провокації, що вчиняє наш ворог; знищуємо окупантів, за те що вторглися на нашу Землю та обстрілюють наші чудові та мирні міста; й демонструємо усьому світові нашу силу волі та мужність, нашу нескореність та жагу до свободи. Не можна не згадати і про неймовірну роботу наших дипломатів та МЗС України на світовій арені: визнання світовою спільнотою Росію агресором, введення проти неї нищівних санкцій, та отримання Україною збройної та гуманітарної допомоги від держав-партнерів. Проте, незважаючи на наші успіхи, говорити про повну перемогу ще поки рано, адже для початку треба виграти війну на наших умовах та з отриманням гарантій захисту нашої держави у майбутньому.

– Софіє, чи вірите Ви у перемогу України та її союзників у війні?

Відповім на це питання я ТАК!!! - я оптимістичний реаліст) тому надіюся на наші ЗСУ та вірю в наш нескорений народ.

– Софіє, висловіть свої побажання одногрупникам, викладачам, керівництву університету.

Шановні одногрупники, однокурсники, викладачі, студенти та керівництво мого любого НУБІПа.
Нині дуже важкий для всіх нас час. Зараз, фактично, пишеться нова історія України та Європи загалом. Але, на жаль, за це дуже криваву ціну – цінною невинних, втрачених життів та пролитої крові наших земляків. Я розумію, що спостерігати за тим як твоя Батьківщина, твій любий дім, потерпає від навали руської орди і от те гірке усвідомлення того, що вже більше не існує мирного неба над нашими головами завдає страшного болю Вашому серцю та душі.
Проте, Ви повинні пам’ятати одну важливу річ – ми українці. Той мужній народ, що протягом всієї своєї історії зазнавав страждань та руйнування від ворогів, але ніколи не здавався. Ми відроджувалися знову і знову, як той фенікс, що повстає з попелу та сяє яскравіше Сонця. Ми – волелюбний народ, чия жага до свободи може здивувати усіх та надихати на нові подвиги.

Ми – українці! Ми – Україна! Єдина та неповторна.
Ми – сила! Це мають знати всі. І наші вороги.
Слава Україні! Слава нації! Слава ЗСУ!

Розмову провела куратор групи МВ-21001б,
доцент кафедри міжнародних відносин
і суспільних наук Наталія Кравченко