Наукові школи

Наукова школа біологічного захисту рослин

Дядечко Микола Платонович
(1912-2000)
 
доктор біологічних наук, професор,
Заслужений діяч науки і техніки України
 
Наукова школа біологічного захисту рослин
(заснована 1967 р.)
 
Напрям наукової діяльності – удосконалення і впровадження біологічного захисту сільськогосподарських культур та управління динамікою чисельності шкідливих і корисних організмів в основних польових агроценозах України.
 
Основні наукові здобутки
М.П.Дядечком підготовлено понад 100 кандидатів наук, в т.ч. понад 50 для країн Азії, Африки і Латинської Америки та 4 доктори наук. Ним опубліковано понад 300 наукових праць, із яких – 5 монографій.
За участь у Великій Вітчизняній війні і доблесну працю Микола Платонович нагороджений 8 медалями.
Серед послідовників – доктор біологічних наук, професор Шелєстова В.С., доцент О.І. Гончаренко – відмінник аграрної науки, доцент М.Б. Рубан, кандидат біологічних наук, є автором понад 250 наукових та методичних публікацій, в т.ч. 2 підручників, 6 навчальних посібників, однієї монографії, кількох патентів на винахід, 50 методичних вказівок, розробок, рекомендацій; відмінник аграрної освіти та науки, нагороджений трудовою відзнакою «Знак пошани», Я.О. Лікар – кандидат сільськогосподарських наук, доцент, автор понад 100 науково-методичних рекомендацій, Д.О. Роїк – доцент кафедри та ін.
Підготовлено 4 доктори наук (2 – біологічних та 2 – сільськогосподарських), 98 кандидатів наук (понад 50 – іноземних громадян Африки, Азії, латинської Америки та Європи).
Опубліковано понад 500 науково-методичних праць (35 монографій, підручників і навчальних посібників). Спільно з його учнями розроблені «Технологія розведення трихограми» та рекомендації щодо її застосування на польових та овочевих культурах з метою отримання екологічно безпечної продукції для дієтичного і дитячого харчування. Одержано понад 20 авторських свідоцтв і патентів на винаходи.
 

Наукова школа Городнього Миколи Гавриловича

Городній Микола Гаврилович
(1908-1987)
 
доктор сільськогосподарських наук, професор,
академік УАСГН
 
Заснована школа у 1960 р.
 
Наукова діяльність школи спрямована на розробку раціональних елементів прогресивних технологій вирощування технічних культур.
Науковий напрямок – розробка теоретичних і практичних основ підвищення врожайності сільськогосподарських культур; теорія і практика вирощування луб’яних культур; дія органічних і мінеральних добрив на фізико-хімічні, біологічні і фізичні властивості ґрунту, урожайність і якість конопель та інших культур, що вирощуються у сівозмінах з посівами конопель; способи використання гною, торфокомпостів, зелених і мінеральних добрив; дія добрив на урожайність і якість волокна і насіння канатника, льону-довгунця та інших луб’яних культур.
 
Послідовники – кандидат сільськогосподарських наук, доцент О.Л. Скрипльов, кандидат сільськогосподарських наук, доцент П.І. Бондаренко, кандидат сільськогосподарських наук, доцент О.Я. Шевчук, кандидат сільськогосподарських наук, доцент Ю.В.Шелестов, кандидат сільськогосподарських наук, доцент В.М.Речич, доктор сільськогосподарських наук, професор О.С.Устименко, доктор сільськогосподарських наук, професор О.М.Куценко.
Городнім М.Г. підготовлено21 кандидата та 3 доктора сільськогосподарських наук; опублікував понад 200 праць. 
 

Наукова школа «Зберігання, первинна обробка та переробка продукції рослинництва»

Наукова школа «Зберігання, первинна обробка та переробка продукції рослинництва» виникла в кінці 60-х років
одночасно з двома відгалуженнями:
під керівництвом д.с.-г.н., проф. Лесика Б.В. «Зберігання, первинна обробка та переробка сировини зернових та технічних культур»;
під керівництвом к.с.-г.н., доцента Сніжка В.Л. «Зберігання, первинна обробка та переробка бульб картоплі та плодоовочевої продукції».
 
Науковий напрям школи – вивчення впливу факторів вирощування, збирання, післязбиральної обробки, зберігання і переробки на якість продукції: зернових, олійних культур, льону, цукрових буряків, хмелю, плодів зерняткових, кісточкових, овочів, плодів томатів, бульб картоплі. Розробка та обґрунтування технологій післязбиральної доробки, зберігання та переробки продукції рослинництва.
 
Основні наукові дослідження були спрямованні на вивчення питань зі зберігання бульб картоплі різного цільового призначення, а також зберігання і переробки плодоовочевої продукції.
 
Послідовники - М. Абрамик, Е. Ашуров, А. Бобер, Т. Бовсуновський,Т. Варен’є, В. Войцехівський, П. Варварюк, В. Герасимчук, М. Гришко, В. Дідора, Ю. Деребон, В. Дейнека, Л. Єрмакова, В. Зінченко, М. Зигар, Л. Зозуля, О. Клуген, М. Кучер, Б. Колос, Ю. Курасов, М. Канев, Кадем Аль-Вагап, М. Ковтун, І. Луцюк, М. Лінчак, О. Лисенко, А. Малиновський, B. Мельниченко, О. Муляр, В. Насіковський, М. Острик, О. Остроменський, Г. Подпрятов, С. Поліщук, В. Рожко, М. Рибак, В. Ригун, А. Скорченко, В. Старостишен, В. Солоненко, І. Сіряк, Л. Скалецька, А. Сеньков, М. Ткачук, Б. Федорець, В. Хилевич, A. Шабранський, В. Шуляр, Б. Шалбаров, О. Шобат, Н. Ящук,Ф. Юмагулов.
Школа дала для сільськогосподарського виробництва та освіти більше 50 фахівців вищої кваліфікації.
 
Основні наукові здобутки
Опубліковано понад 500 науково-методичних праць, 55 монографій, підручників і навчальних посібників. Зокрема, слід відмітити внесений вклад аспірантів, які працювали під керівництвом професора Б.В. Лесика і доцента В.Л. Сніжка.
 
Перспективи розвитку школи
Наукова школа професора Б.В. Лесика під керівництвом професора Г.І. Подпрятова продовжує наукові дослідження з найбільш актуальних проблем післязбиральної доробки, зберігання та первинної переробки врожаю галузей рослинництва, овочівництва, плодівництва за основними напрямами.
 

Наукова школа вивчення фотосинтетичної продуктивності сільськогосподарських рослин

Лебедєв Сергій Іванович
(1902-1989)
 
академік Української академії сільськогосподарських наук (УАСГН) (1956-1962), віце-президент УАСГН (1959-1962), доктор біологічних наук (1950), професор (1953),
заслужений діяч науки УРСР (1973)
 
Наукова школа вивчення фотосинтетичної продуктивності сільськогосподарських рослин (заснована 1962 р.)
 
Науковий напрям: вивчення фізіологічних і біохімічних основ підвищення врожайності с.-г. культур, фотосинтетичної активності с.-г. культур, залежності швидкості процесів росту й формування продуктивності культурних рослин від стану фотосинтетичного апарату; дослідження фотосинтетичних процесів і пігментної системи культурних рослин.
 
Наукові здобутки школи
Доведено, що в перетворенні каротиноїдів бере участь фермент ліпоксигеназа, який найактивніший у клітинах андроцея та гінецея. Показано стан пігментів, хлорофілу та активність ферменту хлорофінази у рослинах, порушення функціонування нативної структури мембран хлоропластів, яке спричиняє зміну стану і активності хлорофілу.
Вихованцями наукової школи є65 кандидатів наук, із них 15 – для Бангладеш, Болгарії, В’єтнаму, Єгипту, Індії, Сенегалу та інших країн світу, 7 – докторів наук.
 
Послідовники – К.М. Ситник, Л.Т. Міщенко, А.М. Силаєва, О.Г. Судьїна, К.С. Ткачук, А.М. Горшкова, П.М. Шиян, І.М. Алейніков, І.В. Арешидзе, М.В. Голубцева, В.І. Кляченко, Л.Г. Литвиненко, Т.А. Мішуренко, Д.І. Остапенко, Д.П. Остапенко, Я.Д. Ромашко, Н.Д. Сакало, О.І. Санникова, Г.П. Хлястіков, І.О. Ярцева, І.К. Яценко, М.В. Домбровська, С.П. Сушко, Р.В. Нагорна, О.П. Ларін, Н.І. Зайцева, К.С. Суйковська, І.М. Кириєнко, О.М. Киряцева.
 

Наукова школа гербології

Веселовський Іван Васильович
(1927-2003)
 
доктор сільськогосподарських наук, професор
 
Наукова школа гербології, заснована 1970 р.
 
Напрям діяльності школи – наукові основи гербології та розробки заходів захисту посівів від бур’янів.
Послідовники – доктори сільськогосподарських наук, професори Манько Ю.П., Танчик С.П., Жеребко В.М. 
 

Наукова школа охорони ґрунтів і ґрунтозахисного землеробства

Шикула Микола Кіндратович
 
доктор сільськогосподарських наук, професор,
лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки
 
Наукова школа
охорони ґрунтів і ґрунтозахисного землеробства
(заснована1974 р.)
 
Напрям наукової діяльностіохорона грунтів, ґрунтозахисне землеробство, агроекологія. Розробка і впровадження системи охорони родючості грунтів, запобігання і зменшення наслідків водної і вітрової ерозії, деградації грунтового вкриття України. Розробка і обґрунтування ґрунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур, що базуються на мінімалізації обробітку грунті і біологізації землеробства, для грунтово-кліматичних зон і підзон України.
 
Основні досягнення наукової школи.
Розроблено ґрунтозахисні технології вирощування сільськогосподарських культур, що базуються на мінімалізації обробітку грунті і біологізації землеробства; Теоретично обґрунтовано «шоковий» стан грунту при обертанні скиби; відкрито асиміляцію вуглецю грунтового повітря і грунту (СО2 в грунтовому розчині) гетеротрофними мікроорганізмами з утворенням ними нової органічної речовини; розкрито біохімічний механізм відтворення гумусу і саморегуляцію грунтової родючості; обґрунтовано ієрархічну дискретність підвищення рівня ефективної родючості з часом; науково обгрунтовано використання нетоварної частки врожаю як органічних добрив і енергетики грунтотворчого процесу в агроценозах.
 
Значення діяльності наукової школи для суспільства: впровадження ґрунтозахисних технологій у виробництво дає змогу економити пальне (у 2-4 рази), мінеральні добрива (у 2 рази), пестициди (у 5-8 разів), робочий час (у 3 рази), витрати металу на 1 м грунтообробних знарядь (у 2 рази) і мати вологонакопичувальний ефект до 50 мм продуктивної вологи, порівняно з технологіями, що базуються на оранці.

У світовій аграрній науці велику увагу приділяють дослідженням і впровадженню енерго-, ресурсо- і вологозберігаючих технологій. Й сьогодні представниками наукової щколи активно проводяться дослідження з розвитку і удосконалення ґрунтозахисних технологій

 

Наукова школа: регуляторні системи водообміну, фізіологічні і молекулярно-біологічні механізми стійкості й адаптації рослин до абіотичних та біотичних стресових чинників

Григорюк Іван Панасович
Доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік Академії наук вищої школи України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, премії ім. М.Г. Холодного АН УРСР, премії Президентів НАН України, НАН Білорусі, АН Молдови, премії Української академії аграрних наук «За видатні досягнення в аграрній науці».
 
Наукова школа: регуляторні системи водообміну, фізіологічні і молекулярно-біологічні механізми стійкості й адаптації рослин до абіотичних та біотичних стресових чинників.
(заснована 1989 року)
 
Напрям наукової діяльності: фундаментальні і прикладні основи фізіології, біохімії, екології і біотехнології рослин, біоенергетики.
 
Основні наукові здобутки школи. Уперше показано, що формування механізмів посухостійкості рослин зумовлене детермінаційними змінами  аденозинфосфатної і фітогормональної систем та рідкокристалічної структури сумарних полярних ліпідів мембран хлоропластів. Розкрито явище автономності і універсальності фізіологічних функцій, що сприяло конкретизації уявлень внутрішньоклітинної організації функціонування ключових ланок метаболізму та інтегральної регуляції у системі цілісної рослини за різного водозабезпечення. Доведено, що перебудови ліпідного, фітогормонального і аденозинфосфатного пулів ініціюють захисні реакції на водний стрес підтриманням збалансованості регуляторних систем водного гомеостазу та функціональної активності мембранних структур. Встановлено закономірності надходження, транспорту і перерозподілу пулів води у клітинах, її взаємодії з адсорбційними центрами та роль у регуляції адаптивних систем рослин у стресових умовах. Уперше сформульовано і теоретично обґрунтовано концепцію застосування полімерних регуляторів росту полістимуліну К й полістимуліну А-6 з пролонгованою цитокініновою і ауксиновою активністю для індукції адаптивних реакцій, підвищення рівня стійкості, відновлення структурно-функціональних властивостей, зменшення втрат врожаю зерна пшениці й бульб картоплі в умовах зрошення та на богарі. Уперше застосовано метод теорії розпізнавання образів для оцінки фітогормонального і енергетичного балансу у рослин, удосконалено існуючі й створено новітні методи визначення умісту вільних аденозинфосфатів (АМФ, АДФ, АТФ) та вітамінів (А і Е) в біологічних об’єктах. Розроблено новітню методику скринінгу речовин ауксинової природи, яка ґрунтується на автоматичній фотореєстрації кінетичних характеристик ростових процесів колеоптилів і дозволяє оцінювати стійкість проростків рослин до стресових факторів середовища. Виявлено відміни між інтенсивністю ростових процесів в меристематичних клітинах, що обумовлені активацією синтезу ІОК та гальмуванням накопичення АБК, баланс яких регулює формування механізмів посухостійкості рослин за умов водного дефіциту.
Удосконалено наявні і розроблено новітні технології вирощування зернових та кормових культур в зонах ризикового землеробства України. Проведено системні дослідження вологозберігаючих технологій і систем живлення рослин для отримання екологічно чистої продукції в умовах Півдня України. Уперше запропоновано новітні способи оцінки посухо-, жаро- і морозостійкості рослин, які знайшли застосування в селекційній роботі. Показано вплив глобальних змін клімату на фітосанітарний  стан агроценозів, чисельність, ареали поширення та шкідливість комах-фітофагів в посівах озимої пшениці Лісостепової зони України. Розроблено наукові основи покращення стану, догляду і підвищення ступеня приживлюваності та стійкості саджанців деревних рослин до стресових чинників, що дозволило знизити собівартість в зеленому будівництві м. Києва на 25-30 %. Виявлено закономірності змін флори в порушених природних екосистемах за умов антропогенного навантаження. У співавторстві створено систему використання біоресурсів у новітніх біотехнологіях отримання альтернативних палив.
 

Наукова школа Федоренка Віталія Петровича

ФЕДОРЕНКО
Віталій Петрович
доктор біологічних  наук, професор, академік НААН України (2007, Президент  Українського ентомологічного товариства, Лауреат премії НАНУ ім. І.І. Шмальгаузена,, Заслужений діяч науки та техніки України (2009), Член президії МОББ, Головний редактор фахових журналів із захисту рослин.
 
Науковий напрям – вивчення екологічних закономірностей динаміки чисельності ентомокомплексів основних сільськогосподарських культур та здійснення системного підходу до пізнання закономірностей зв’язку і взаємодії фауни шкідливих і корисних комах з метою розробки екологічно орієнтованих прийомів управління динамікою популяції.
Рік заснування школи – 1996.
Підготовка наукових кадрів – підготовлено 2 доктори наук, 23 кандидати наук.
Здобутки (публікації, впровадження тощо) – опубліковано 450 науково-методичних праць (13 монографій, 6 підручників і навчальних посібників). Розроблено й проведено широкомасштабне впровадження у виробництво інтоксикації рослин та екологічно орієнтовані прийоми управління динамікою чисельності шкідливих організмів.
Одержано 4 авторських свідоцтва і патентів на винаходи.
 

Наукова школа фундаментальних та прикладних основ молекулярної вірусології, нано- і біотехнологій та біоенергетики

Мельничук Максим Дмитрович
доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент НААН України,
Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки
 
Наукова школа фундаментальних та прикладних основ молекулярної вірусології, нано- і біотехнологій та біоенергетики.
(заснована в травні 1998 року)
 
 
Напрям наукової діяльності –  фундаментальні та прикладні пргоблеми вірусології, біотехнології, екології та охорони навколишнього природного середовища; розробка й впровадження стандартів якості життя людей.
Основні досягнення наукової школи: Вперше в Україні проведено впровадження біотехнології оздоровлення, in vitro клонування та адаптації до умов in vivo культурних рослин на прикладі хмелю в промислових масштабах. Останнє дозволило сформулювати основні засади щодо оздоровлення та розмноження рослин в агрогосподарствах України й показати переваги запропонованих біотехнологій в аспектах адаптації рослин до умов відкритого ґрунту та формування елітних промислових плантацій на прикладі хмелю звичайного. Описано вперше ряд вірусних патогенів, що уражують хміль, цукрові буряки, мікроскопічні гриби. Запропоновані технології біоконтролю за розвитком вірусних хвороб рослин, виявлено патологічні зміни у рослин при вірусній інфекції, що викликаються фітовірусами групи Carlavirus, Tobamovirus, Ilarvirus, Alfamovirus, тощо. Модифіковано метод виділення і ідентифікації дволанцюгових РНК фіто- та міковірусів з метою створення рослинних біотехнологій з лабораторної діагностики вірусоносійства й описання нових, раніше не описаних РНК-вмісних вірусів. Проведено вперше в Україні дослідження з створення ПЛР-діагностикумів на ГМО, фітопатогенні віруси, міковіруси і віруси, що уражують ВРХ, коней та рибу. Розроблено вперше біотехнології з молекулярної ідентифікації ентомофагів, фітовірусів, корисних ознак у ВРХ, коней, свиней, осетрових риб, тощо. Проводяться дослідження конституціональної стійкості рослин роду Aesculus L. до каштанової мінуючої молі. З’ясовано, що головним захисним бар’єром рослин є значне потовщення зовнішніх та внутрішніх тангентальних стінок верхнього епідермісу, які перешкоджають проникненню гусениць в м’які тканини мезофілу. В вакуолях верхнього епідермісу листків виявлено значні відкладення базофільних сполук, ймовірно поліфенольної природи, які ускладнюють живлення гусениць на перших стадіях їх розвитку. Показано, що конституціональні ознаки рослин роду Aesculus L. мають прямий зв'язок з активністю пероксидази та локалізацією заліза в клітинних стінках рослин. Проведені екологічні дослідження алелопатичного потенціалу дуба звичайного та граба звичайного. Встановлено, що динаміка вилуговування фенольних сполук з листкового опаду рослин дуба звичайного та граба звичайного описується ступеневою функцією. Методами біотехнології розроблено спосіб зворотної селекції у культурних рослин, отримання стійких до абіотичних факторів донорних рослин деяких технічних культур, ДНК-картування геномів багатьох сільськогосподарських культур, тощо. Використовуючи методи нанотехнологій отримані нові препарати нанобіорозчинів із використанням в сільському господарстві й особливо в рослинництві. Розроблено нові підходи в моделюванні процесів отримання біопалив з багатьох олійних культур, біотехнічні основи екстрагування олій, що базуються на фізіолого-біохімічних основах метаболізму олійних культур (ріпаку, соняшнику, льону, тощо). Розроблено й запатентовано новітні методи ферментації біологічних рештків з метою отримання біогазу. Відпрацьовано систему біотехнічних та біологічних підходів по вирощуванню та переробці рослинної біомаси й отримання гранул та брикетів для потреб альтернативної енергетики.
Загальна кількість учнів наукової школи –  близько 20.
Досягнення (теоретичні та практичні) Серед основних досягнень можна відмітити розробку In vitro технології оздоровлення, культивування, розмноження та адаптації до умов in vivo рослин хмелю (Humulus lupulus L.) ароматичних сортів; виявлено способи діагностики та ідентифікації РНК-вмісних фітовірусів. На підставі емпіричних даних побудовано спрощену модель нагромадження у ґрунті колінів, що вилуговуються із листкового опаду. Визначено ступінь взаємодії фізіологічно активних речовин листкового опаду і розроблено модель утворення зон синергічного посилення алелопатичного навантаження рослин на едафотоп. Представниками наукової школи виявлено спосіб стимуляції плодоутворення томатів при недостатньому освітленні на гідропоніці. Також сконструйовано пристрій для виробництва ентомологічного препарату трихограми. Серед вагомих напрацювань також можна відмітити виявлення підходів для одержання гранул з біомаси, а також  розроблена лінія для виробництва  гранул з біомаси. Більше того, представники школи знайшли спосіб ідентифікації генотипів хмелю. Одним з найвагоміших здобутків наукової школи являється розробка установки для виробництва біогазу та органічних добрив при зброджуванні багатокомпонентного субстрату. Окрім того розроблена композиція біохімічних речовин для стимуляції продуктивності та захисту від хвороб сільськогосподарських рослин.
Значення діяльності наукової школи для суспільства та місце у світовій науці. Дослідження і відкриття, виконані представниками школи, захищені рядом авторських свідоцтв і патентів, відповідно, являються національним інтелектуальним продуктом України. Розробки М.Д. Мельничука і його учнів широко використовуються відповідними організаціями, інстанціями, їх публікації широко обговорюються й цитуються як в Україні, так і за її межами. Представники наукової школи М.Д. Мельничука постійно приймають участь у  всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях, нерідко являються їх співзасновниками й організаторами. Науковці співпрацюють з багатьма установами Національної академії наук України, Національної академії аграрних наук України, провідними університетами України та світу, компаніями, міжнародними організаціями тощо.
 

Наукова школа Демидася Григорія Ілліча

Демидась Григорій Ілліч
 
доктор сільськогосподарських наук, професор
 
Школа заснована у 2000 р. і свої витоки бере із школидоктора с.-г. наук, проф. Б.І.Мойсеєнко
 
Науковий напрям – кормовиробництво і луківництво.
 
Основні здобутки школи
Розробив і практично довів першу в Україні схему вирощування кормових культур для Південного Лісостепу і Полісся: ранньовесняних, основних, проміжних, післяукісних, післяжнивних, з метою забезпечення тваринництва високобілковими кормами з ранньої весни до пізньої осені.
Підготував 2 кандидатів сільськогосподарських наук (Коваленко Віталій Петрович, Ямкова Валентина В’ячеславівна), 7 аспірантів пройшло попередній захист, консультант одного докторанта, автор понад 150 наукових праць, у т.ч. 3 монографій, 3 підручників, 7 посібників, зокрема "Кормовиробництво" (практичний посібник, 2001), "Луківництво" (підручник, 2002), "Рослинництво" (підручник, 2008), "Теоретичні основи сучасного землеробства" (2012); "Відмінник освіти України" (1998); академік Академії наук вищої освіти України (2006). 
 

Наукова школа живлення та удобрення сільськогосподарських культур

Душечкін Олександр Іванович
(1874-1956)
 
доктор сільськогосподарських наук, професор,
академік АН УРСР,
заслужений діяч науки УРСР,
лауреат премії ім. В.В. Докучаєва
 
Наукова школа
живлення та удобрення
сільськогосподарських культур
(заснована 1921 р.)
 
Напрям наукової діяльності спрямований на вивчення трансформації азоту та фосфору в ґрунті, використання зеленого добрива та національних фосфоритів для поліпшення родючості ґрунтів Полісся України.
 
Серед послідовників – академік Власюк П.А., професори Денісієвський, Л.Б. Гіліс, доценти: Хохол М.Ф., Подоліч Т.Я., Боришполь О.Я., Волинська У.М., Сульженко Г.К. та інші.
 

Наукова школа біологічна роль макро та мікроелементів в живлені рослин та їх удобрення

Власюк Петро Антипович
(1905-1980)
 
доктор сільськогосподарських наук, професор,
академік АН УРСР,УАСГН, ВАСХНІЛ
лауреат премії ім. В.В. Докучаєва
 
Наукова школа біологічна роль макро та мікроелементів в живлені рослин та їх удобрення (заснована 1956 р.)
Послідовники - акад. Городній М.М., чл.-кор. Сердюк А.Г., проф. Колоша І.Л., доц. Хохол М.Ф., Волинська О.Я., Сульженко Г.К., Лісовал А.П., Балабайко В.Ф., Мазуркевич Л.І. та інші.
 
Основні наукові здобутки школи
П.А.Власюк уперше розробив органо-мінеральну систему добрив рослин у сівозмінах, яка сприяла значній економії добрив і підвищенню продуктивності рослинництва в УРСР. Провів дослідження зі збагачення органічних добрив мікроелементами й адсорбентами і на їх базі запропонував ефективні способи виготовлення біологічно збагачених компостів. Створив новий метод оцінки життєздатності рослин у зимовий період, який надалі широко застосовувався в практиці обстеження стану посівів озимих зернових культур в УРСР.
Ціла низка наукових досліджень П. Власюка і його співробітників була присвячена вивченню механізмів дії макро- й мікроелементів на ріст, розвиток та продуктивність сільськогосподарських культур. Учений з’ясував фізіологічні особливості участі сполук фосфору в синтезі вуглеводів в органах цукрового буряка і сірки — в утворенні амінокислот та білків. Отримані результати сприяли оптимізації умов живлення культурних рослин. Ці роботи отримали наукове визнання й удостоєні диплома ІІ ступеня Президії АН СРСР.
Подальші дослідження були спрямовані на встановлення біологічної ролі марганцю, молібдену, бору, цинку, кобальту і літію у функціонуванні систем життєдіяльності рослин на клітинному, субклітинному, молекулярному та організменному рівнях. Академік П.А.Власюк вивчав локалізацію мікроелементів у клітинних структурах листків і коренів цукрового буряка, кормових бобів, гороху, сої, кукурудзи та інших культур. Виявив роль мікроелементів в обміні нуклеїнових кислот у рослинах. Пріоритетні дослідження щодо фізіологічної ролі марганцю в живленні рослин учений узагальнив у монографії «Марганцеве живлення і удобрення рослин».
Серією експериментів П.А.Власюк обґрунтував сутність впливу органічних речовин, мінеральних добрив, мікроелементів і фізіологічно активних речовин на процеси росту та розвитку рослин. Він ґрунтовно розширив асортимент добрив, знайшовши застосування відходам виробництва, таким як марганцевий шлам, мартенівський шлак, хлоросвинцевоцинковий і хлорбарієвий бруди, відходи марганцевої та буровугільної промисловості, титанові, борні відходи тощо.
Саме П.А.Власюк зі співробітниками вперше в Україні застосував революційний метод «мічених атомів», із допомогою якого встановив нові закономірності процесів живлення рослин. Використання мічених атомів вуглецю, фосфору, кальцію, сірки й інших сполук дало можливість вивчити механізм розподілу, надходження та транспортування поживних речовин у клітинні компартменти, участь їх у перебігу процесів метаболізму.
Вагомим здобутком вченого було вивчення фізіологічних особливостей участі сполук фосфору в синтезі вуглеводів у рослинах цукрового буряка. З ініціативи П.А.Власюка і з його безпосередньою участю на Вінницькому та Сумському хімічних комбінатах налагодили виробництво марганізованого гранульованого суперфосфату, виготовили 1800 тис. тонн добрива, яке було використане під посіви сільськогосподарських культур на площі 12 млн. га. А також дослідні партії боратового, молібденового і цинкового суперфосфатів, нітроамофоски, карбофоси й карбоамофоски з марганцем, молібденом, бором, літієм та цинком, які знайшли широке застосування у сільському господарстві.
Колектив дослідників під керівництвом і з участю П.А.Власюка розробив технологію передпосівного збагачення насіння кукурудзи мікроелементами на калібрувальних заводах, склав картограми вмісту рухомих форм мікроелементів у ґрунтах, опублікував фундаментальну монографію «Ґрунти України», за яку П.А.Власюку та іншим вченим присуджено премію ім. В. Докучаєва.
Академік П.А.Власюк представляв досягнення вітчизняної науки на багатьох міжнародних галузевих конференціях і симпозіумах. Самостійно і в співавторстві він опублікував понад 1500 наукових праць, серед яких 40 монографій, брошур, навчальних та методичних посібників, вісім авторських свідоцтв на винаходи тощо.
П.А.Власюк підготував і виховав цілу плеяду послідовників, серед яких 27 докторів та 150 кандидатів наук. Він залишив вагому теоретичну й методологічну спадщину. Нові види добрив з мікроелементами, запропоновані ним застосовують й сьогодні.
 

Наукова школа біоконверсія органічних відходів та створення біодинамічних господарств

Городній Микола Михайлович
 
доктор сільськогосподарських наук, професор,
академік НААН України, Заслужений працівник вищої школи України
 
Наукова школа біоконверсія органічних відходів та створення біодинамічних господарств
(заснована1989 р. на базі кафедри агрохімії УСГА)
Послідовники: Бикін А.В., Надточий П.П., Мовчан М.М., Олійниченко В.Г., Кивирига П.М., Генгало О.М., Логінова І.В., Грищенко О.В.
 
Основні наукові здобутки
Городній М.М. започаткував і розвинув вперше в країнах СЕВ та інших країнах світу новий науковий напрям - біоконверсія органічних відходів та створення біодинамічних господарств. Актуальність досліджень полягає у вивченні трансформації сполук азоту, фосфору, калію, мікроелементів та важких металів у системі «ґрунт – рослина – добрива – довкілля» та біоконверсії органічних відходів.
Отримано нові добрива пролонгованої дії з синхронним ефектом  «Текос - 1», «Текос - 2» та біоорганічного добрива БОД (на основі стічних вод м. Києва).
Основні досягнення включають наукові розробки з біоконверсії органічних відходів, формування наукових основ використання добрив, оптимізації живлення рослин, відтворення родючості ґрунту, поліпшення якості продукції рослинництва, отримання нових добрив пролонгованої дії із синхронним ефектом, створення біодинамічних господарств і нових технологій вирощування овочевих культур, ведення точного землеробства.
Здобутки наукової школи викладені в понад 320 наукових публікаціях із них 6 монографій, 10 підручників та навчальних посібників, отримано біля 18 авторських свідоцтв на винаходи.
Досягнення наукової школи використовуються у фермерських господарствах, СТОВ, ВАТ тощо, а також у науково-дослідній роботі.
 

Наукова школа з проблем садівництва

Наукова школа з проблем садівництва
Володимира Левковича Симиренка
 
наукову школу з садівництва засновано Володимиром Симиренком у 1926 р., коли він став на чолі кафедри плодоовочівництва Київського сільськогосподарського інституту (нині Національний університет біоресурсів і природокористування України – НУБіП України).
Засновник школи та її перший керівник (19261933) – Володимир Левкович Симиренко, професор, видатний вчений, талановитий послідовник світового корифея у галузі садівничої науки і практики, свого батька Левка Платоновича Симиренка. Будучи неперевершеним лектором і пропагандистом науки та маючи незрівняний організаційний хист, Володимир у багатьох сферах діяльності просунувся набагато далі свого батька. У 1930 р. він організував і очолив Всесоюзний науково-дослідний інститут плодово-ягідного господарства (нинішній Інститут садівництва НААН України) – єдиний в Союзі, де проводили дослідження з генетики садових культур.
Науковий напрям школи – помологія, селекція, розсадництво, моніторинг стану насаджень, технології вирощування традиційних та малопоширених плодових і ягідних культур, розширення їх сортименту і придатності їх для вирощування за різних агрокліматичних умов.
На сучасному етапі розвитку школа доповнюється такими напрямами, як органічне садівництво, молекулярні біотехнології тощо.
Підготовка наукових кадрів – Володимир Симиренко багато уваги приділяв підготовці фахівців садівничої справи. Ще з 1920 р. він почав читати курс лекцій в Одеській школі садівництва, а вже наступного року був обраний професором плодівництва та інтенсивних культур Уманського і Полтавського сільськогосподарських інститутів. У 1926 – 1932 рр. був професором і завідувачем кафедри плодоовочівництва Київського сільгоспінституту (нині – кафедра садівництва НУБіП України).
опираючись на наукову спадщину Володимира Симиренка, кафедра садівництва нині готує не лише висококваліфікованих фахівців для садівничої галузі (бакалаврів і магістрів), а й докторів та кандидатів біологічних і сільськогосподарських наук.
співробітниками кафедри опубліковано десятки монографій і підручників, сотні наукових статей, розроблено низку Державних стандартів України, отримано десятки авторських свідоцтв на нові сорти та патентів на нове вирішення практичних завдань і способів для садівничої галузі.
Основні здобутки Володимира Симиренка. Після створення у 1920 р. Всеукраїнського сільськогосподарського наукового комітету, що фактично виконував функції першої Української академії аграрних наук, Володимир Симиренко став керівником секції садівництва та огородництва і очолював її до реорганізації комітету в 1926 р. За рекомендацією Комітету Наркомзем постановою від 25 листопада 1920 р. заснував на терені колишнього маєтку Симиренків у Млієві Садово-городню дослідну станцію та Центральний державний плодовий розсадник України, призначивши директором обох установ Володимира Симиренка.
Під егідою Володимира Симиренка було створено низку сортів плодових культур, які здобули визнання у всьому світі. Зокрема, за участі селекціонерів Л. М. Ро, П. Є. Цехмістренка і М. Н. Ніконенка на Мліївській дослідній станції садівництва у 1928 р. шляхом схрещування сортів Папіровка і Макінтош було отримано сорт яблуні Слава Переможцям, який на довгі роки став донором високих смакових якостей багатьох нових сортів в Україні та за кордоном. Володимир фактично дав путівку в життя сорту Ренет Симиренка, зразок якого випадково знайшов дід Платон Федорович, а ретельно дослідив і описав батько – корифей садівничої науки Левко Платонович, справу якого підхопив і розвинув далі Володимир Левкович.
Створення стандартних асортиментів у садівництві України стартувало у 1923 р., коли при Наркомземі України було організовано головну помологічну комісію під керівництвом В. Л. Симиренка. А вже в 1929 р. Перша всеукраїнська нарада з питань садівництва ухвалила організувати ведення “Всеукраїнської помологічної книги”, основним завданням якої було всебічно вивчати й стандартизувати асортименти плодових культур. Це була картотека багатьох тисяч маточних дерев, ретельно досліджених, пронумерованих, з зазначенням точних адрес на всіх теренах України. Вся ця гігантська робота виконувалась на очолюваній В. Л. Симиренком Мліївській зональній дослідній станції плодового та ягідного господарства. 
У березні 1931 р. Всесоюзна академія с.-г. наук ім. Леніна передала всі питання стандартизації плодових та ягідних культур для розв’язання Всеукраїнському дослідному інституту плодового та ягідного господарства, який очолював професор В. Л. Симиренко.
В. Л. Симиренко розробив основні засади помологічної номенклатури для СРСР, що були ухвалені постановою Всесоюзної наради з питань стандартизації асортиментів плодових та ягідних рослин, яка відбулась у грудні 1931 р. в м. Києві. На початку 1932 р. НКЗС СРСР затвердив стандартні і рекомендовані асортименти плодових і ягідних рослин для поширення в Україні та в інших республіках СРСР.
За ініціативою В. Л. Симиренка розпочалося створення мережі сортовипробувальних дільниць, опорних пунктів і зональних станцій на терені всього Радянського Союзу, які працювали за єдиною методикою. Ці станції, отримуючи садивний матеріал із розсадників Володимира Симиренка, розпочали швидкими темпами випробовувати, розмножувати та впроваджувати стандартизований асортимент плодових культур, рекомендований для різних ґрунтово-кліматичних зон країни. Вся інформація з цих станцій стікалася до Володимира Симиренка, якого з повним правом можна назвати родоначальником системи моніторингу в садівничій галузі.
Така чітка організаційна робота і вражаючі досягнення були високо оцінені директором Всесоюзного інституту рослинництва, академіком Миколою Івановичем Вавіловим, який запропонував підпорядкувати очолюваному В. Л. Симиренком інституту дослідницькі й опорні пункти садівництва всього Радянського Союзу. Та цим планам здійснитися не судилося. У 1933 р. Володимира Симиренка заарештували як ворога народу, звинувативши в тому, що він “образив мічуринців, відмовившисьвизнатиїх сортий методи”, а у 1938 р. розстріляли. Така сама доля за 5 років по тому спіткала і його соратника-однодумця, войовничого антилисенківця Миколу Вавілова.
Цими варварськими діями в Україні (та й у всьому Союзі) генетику було не лише відкинуто назад на багато десятиліть – вона просто загинула разом зі своїми творцями. Одразу після розстрілу із бібліотек було вилучено і знищено всі праці Володимира Симиренка, його ім’я годі шукати в радянських енциклопедіях навіть післявоєнних видань (хоча його на вимогу родичів і світової громадськості реабілітували ще у 1957 р.). Та навіть уже в незалежній Україні про 100-річчя з дня народження Володимира Левковича так ніхто й не згадав...
Часи передвоєнного евакуаційного лихоліття і воєнних подій 1941 – 1945 рр. розпорошили по усьому світу колег і послідовників Володимира Симиренка, а важкі повоєнні роки та ярлик ворога народу також не сприяли відродженню і розвитку наукової школи, започаткованої великим вченим садівничої галузі. Фактично вона була повністю ліквідована. Були заборонені дослідження і лекції в вузах з “буржуазної науки” генетики, а її провідні вчені репресовані. Навіть такі науки, як селекція, цитологія, фізіологія рослин зазнавали утисків і не знаходили належної державної підтримки. Взагалі, біологічні і сільськогосподарські науки протягом десятиліть залишались занедбаними і все більше відставали від світового рівня їх розвитку. В результаті Україна, та й увесь колишній Радянський Союз, ще й досі змушені послуговуватися науковими і практичними здобутками країн зарубіжжя.
Свого часу і Левка Платоновича, і Володимира Левковича Симиренків неодноразово запрошували працювати до провідних університетів світу, але вони відмовлялися, будучи впевненими, що лише на родючих українських землях під щедрим сонцем і з чистими водами будуть зростати красиві та запашні яблука, груші, вишні й черешні неперевершених смакових якостей.
Настав час, і українці звертаються обличчям і серцем до своїх предків, повертають їх із забуття, вивчають їхню спадщину, намагаються відродити славу України як житниці, що експортувала до інших країн не лише пшеницю і цукор, а й надзвичайно смачні фрукти та овочі.
Володимир Симиренко був людиною неймовірної працелюбності і працездатності. За короткі 13 років, відпущених йому долею на наукову, практичну і педагогічну діяльність, він встиг зробити так багато, що нині було б не під силу навіть великому колективу. У вирі щоденних навантажень він спромігся ще й створювати такі шедеври наукової літератури з садівництва, як “Плодовий розсадник” (1929), “Плодові асортименти України” (1930), “Часткове сортознавство плодових рослин” (1932, але опубліковано в двох томах лише в 1995 – 1996 р.р., завдячуючи доньці Володимира Тетяні Симиренко-Торп, яка зуміла зберегти і вивезти до Канади рукопис цієї книги). Крім того, він був автором багатьох підручників і наукових статей, а також редактором фахових видань (“Вісник садівництва, виноградарства та городництва”, “Садівництво та городництво” тощо).
Першою даниною пам’яті Володимира Симиренка стало видання у 2003 р. видавництвом “Аграрна наука” книги ”Проблеми моніторингу у садівництві” (співавтор і упорядник – доктор біологічних наук, професор Алла Михайлівна Силаєва), в якій було подано методологічні засади садового моніторингу та результати п’ятирічних спостережень науковців Інституту садівництва НААН і його мережі.
Ці дослідження знайшли своє продовження на кафедрі садівництва НУБіП України. На сучасному етапі реалізація наукової спадщини Володимира Симиренка і відродження його наукової школи відбувається під безпосереднім керівництвом директора Навчально-наукового інституту рослинництва, екології і біотехнологій члена-кореспондента НААН України, доктора біологічних наук, професора Максима Дмитровича Мельничука. Він розробив програму поширення знань і підготовки обдарованих фахівців та проведення наукових досліджень з молекулярної біотехнології, оздоровлення плодових культур, нагальних проблем органічного садівництва, збереження та розширення генетичних ресурсів садових культур. Зокрема, ним закладено сад оздоровленими за технологією in vitro сортами Симиренків.
23 – 25 листопада 2011 р. в НУБіП України відбулася перша Всеукраїнська науково-практична конференція “Історія, сучасний стан та перспективи розвитку садівничої галузі України”, присвячена 120-й річниці від дня народження В. Л. Симиренка. Організаторами конференції були ННІ рослинництва, екології і біотехнологій та кафедра садівництва. У роботі конференції взяли участь 9 академіків і членів-кореспондентів, 16 професорів і докторів наук, 42 кандидати наук, 40 молодших наукових співробітників (без ступеня), аспірантів і студентів з 12 наукових і навчальних установ України. Рішенням делегацій цього зібрання і згодом ученою радою університету кафедрі садівництва присвоєно ім’я професора Володимира Симиренка (наказ ректора НУБіП № 37 від 20.01.2012).
Максим Дмитрович Мельничук не лише відродив і очолив у Національному університеті біоресурсів і природокористування України наукову школу з проблем садівництва, підвалини якої заклав ще у 20-х роках минулого століття Володимир Левкович Симиренко, а й робить усе можливе для подальшого її розвитку. Це дає повну підставу назвати його одним із продовжувачів справи життя великого вченого — справжнього титана українського садівництва.
 

Наукова школа «ентомологічна фізіологія»

Синицький Микола Миколайович
(1905-1987)
 
доктор біологічних наук, професор
 
Наукова школа «ентомологічна фізіологія»
(заснована1959 р. )
 
Напрям наукової діяльності – зоологія, сільськогосподарська та лісова ентомологія
 
Основні наукові здобутки
Під керівництвом М.М. Синицького створена порода дубового шовкопряду “Поліський тассар” і порода тутового шовкопряду “УСГА – Т5”. Він автор 8 свідоцтв на винаходи та 107 наукових праць. Організував дві лабораторії: одна навчальна – по хімічному захисту рослин, одна наукова – “Лісний шовк”.
М.М. Синицький був керівником Українського відділення ентомологічного товариства.
Підготував 43 кандидати і 3 доктори наук.
Основні наукові праці школи: «Сельскохозяйственная энтомология», 1983 р., «Розведення дубового шовкопряда»,«Поліський тасар та його використання в народному господарстві України» 2001 р.
 
Справу свого вчителя продовжили – Покозій Й.Т., доктор біологічних наук, професор; Доля М.М., доктор сільськогосподарських наук, професор. Серед послідовниківЛисенко М.О., Радкевич В., Березницька Н.М., Менджун В.І., Кубайчук В.П., Войтенко А.М.,Шкаруба М.Г., Плиска М.М., Мороз М.С., Аретинська Т.Б.,Денисова С.М., Литвинов О., Головко В.О., Руднєв А.Г. та інші.
 

Наукова школа управління ентомологічними комплексами агроценозів

Покозій Йосип Трохимович
(1925-2012 рр.)
 
доктор біологічних наук, професор
 
Наукова школа – управління ентомологічними
комплексами агроценозів
(функціонує з 1966 р.)
 
Науковий напрям школи – сільськогосподарська та лісова ентомологія.
 
Основні досягнення наукової школи
Покозій Й.Т. є провідним вченим в галузі захисту сільськогосподарських рослин від шкідників. Наукова діяльність його спрямована на удосконалення захисту рослин в Україні. Його ідеї і пропозиції покладені в основу досліджень, за результатами яких в університеті створено лабораторію сезонного прогнозу розмноження шкідників рослин.
Й.Т. Покозій опублікував понад 200 наукових праць з питань захисту рослин, в т. ч. 34 методичні розробки і програми. Отримав 6 авторських свідоцтв і 3 патенти на винаходи. Він керівник і співавтор розробок та рекомендацій з технології застосування 5 біопрепаратів проти шкідників плодових насаджень і лісу. Співавтор підручника “Сельскохозяйственная энтомология” (1976; 1983 рр.), що є основним методичним посібником при підготовці фахівців із захисту рослин від шкідників в сільськогосподарських вузах України і держав СНД, редактор і співавтор підручника “Практикум із зоології” (1996 р.) і книги “Сад і огород без хімії” (1992 р.), посібників: “Фітосанітарний моніторинг”, “Шкідники сільськогосподарських рослин” (2004 р.).
Й.Т.Покозій у 1976-1992 рр. – член науково-методичної ради Мінсільгосппроду СРСР, за дорученням якої прорецензував 7 підручників, що є основними в сільськогосподарських вузах СНД при підготовці агрономів з питань захисту рослин. У 1983-1993 рр. він керував в університеті підвищенням кваліфікації викладачів зоології сільськогосподарських вузів СРСР.
Й.Т.Покозій підготував 4 докторів і 20 кандидатів сільськогосподарських наук. Був членом двох спеціалізованих рад по захисту докторських дисертацій в НУБіП України та інституті зоології НАНУ, член експертної комісії НААН за проектом “Кокон “, керував дослідженнями лабораторії Лісового шовку в університеті; у 1982-2004 рр. він віце-президент Ентомологічного товариства України, а у 2004 р. – обраний в.о. президента цього наукового товариства.      
 

Послідовники: Гадзало Я.М., Яновський Ю.П., Фарафонов В.А., Константинова М.С., Наджиб Л.М., Лапа О.М., Яценко В.Г., Коханець О.М., Алексеніцер Т.Б., Мороз М.С., Трокоз В.О., Драган Г.І., Пащенко Г.В. 

 

Наукова школа з питань селекції, насінництва польових та плодових культур

Зеленський Михайло Олексійович
(1912-1987)
 
доктор сільськогосподарських наук, професор,
Заслужений працівник вищої школи
 
Наукова школа з питань селекції, насінництва польових та плодових культур
(започаткована на 1949 р.)
 
Основний напрямок роботи школи – вивчення і удосконалення нових селекційно-генетичних методів та пошуки прискорення селекційного процесу при створенні нових сортів основних сільськогосподарських культур.
 
Основні наукові результати
В селекції озимої пшениці досліджувались методи створення нового вихідного матеріалу із залученням сортів вітчизняної та іноземної селекції, адаптованого до умов північного Лісостепу; удосконалювалися методики отримання високоякісного насіння еліти.
Селекція кукурудзи розпочата в 50-х роках триває до теперішнього часу: ведуться пошуки та удосконалюються методи створення вихідного матеріалу для створення інбредних ліній, вивчення їх за КЗ та комплексом господарсько-важливих ознак, здійснюється передача кращих з них до НЦГРРУ. В 1991 р. до Державного реєстру сортів рослин України занесено гібрид Кулон MB, співавтором якого був Михайло Олексійович.
Використовуючи біологічні особливості озимого жита, розробивши нові методи добору та застосувавши різні строки підкошування зеленої маси в період весняної вегетації, був створений, а в 1998 році і районований сорт озимого жита на кормові цілі Київське кормове.
Робота з плодовими культурами, розпочата в довоєнні роки, увінчалась районуванням і попитом на сорти яблуні «Зимове Плесецького», «Київське зимове» та «Подільське». 
 

Наукова школа загальної та сільськогосподарської фітопатології

Кирик Микола Миколайович
 
доктор біологічних наук, професор,
академік НААН України
 
Наукова школа
загальної та сільськогосподарської фітопатології
(заснована у 1972 р.)
 
Наукові дослідження присвячені вивченню теоретичних і практичних питань етіології й патогенезу хвороб зернобобових та інших культур, біологічних властивостей їхніх збудників, зв’ясуванню природи імунітету та розробці захисних заходів.
 
Основні досягнення наукової школи
Серед представників наукової школи плідно працюють доктори наук: Туренко В.П. - зав кафедри фітопатології Харківського національного аграрного університету, Шевчук В.К.- зав. кафедрою Подільського агротехнічного університету, Антоненко О.Ф. – в.о. зав. кафедрою фітопатології НУБіП України, Крючкова Л.О. –професор кафедри захисту рослин Житомирського агроекологічного університету, Каленич Ф.С – завідувач відділом Інституту садівництва НААН України, Кошевський І.І. – в.о. завідувача кафедри молекулярної біології, мікробіології та біобезпеки НУБіП України та кандидати наук – учні М.М. Кирика працюють у різних навчальних та наукових установах України.
М.М. Кириком та його учнями розроблена низка методик визначення розвитку хвороб зернобобових культур, стійкості районованих і перспективних сортів. Теоретично обґрунтовано та експериментально досліджено механізм дії протруйників насіння на мікробіологічні процеси ґрунту і розвиток сходів. З’ясовані аспекти підвищення стійкості рослин проти хвороб, впливу екологічних умов на їх розвиток, виявлені захисні реакції рослин на проникнення патогенів. Встановлено корелятивну залежність шкідливості ендофітної мікофлори від ступеня зараження насіння та глибини проникнення в них міцелію патогенів, що дає можливість швидко визначити посівні якості і передбачити заходи зневаження посівного матеріалу від збудників хвороб
Під керівництвом і безпосередньою участю Кирика М.М. розроблено систему заходів зернобобових культур та методики фітопатологічного моніторингу найбільш шкідливих хвороб. Вони використовуються у селекційних центрах і пунктах сигналізації й прогнозу. Автори розробки були удостоєні золотої і чотирьох срібних медалей ВДНХ СРСР.
Вченим опубліковано понад 360 наукових праць, серед яких 12 монографій і книг, одержано 32 авторських свідоцтва і патенти на винаходи. Співавтор 9 сортів рослин. Під його науковим керівництвом підготовлено 8 докторських та 27 кандидатських дисертацій.
Учні М.М. Кирика продуктивно працюють у напрямку етіології та патогенезу хвороб рослин, підвищенню стійкості до патогенів, прогнозу та обмеженню розвитку хвороб. Їх розробки викликають інтерес у закордонних дослідників.
 

Школа Созінова Олексія Олексійовича

 Созінов Олексій Олексійович

 
доктор сільськогосподарських наук, професор,
академік НАН України та НААН
 
Напрям наукової діяльності – у галузі рослинництва, генетики, селекції сільськогосподарських культур, агроекології та біотехнології.
 
Основні наукові здобутки
Созінов О.О. вперше запропонував нові генетично обґрунтовані методичні підходи для вирішення важливої проблеми підвищення якості зернових селекційним і технологічним шляхом. Під його керівництвом і за безпосередньої участі встановлено особливості генетичної детермінованості синтезу та спадкування складних багатокомпонентних запасних білків злаків і ряду інших видів сільськогосподарських рослин. Вперше з використанням методів електрофоретичного розподілу білків встановлено факт блокового характеру спадковості компонентів проламінів. Генетичний аналіз експериментального матеріалу дозволив сформувати принцип використання паралельних варіантів кластерів споріднених генів як ефективних генетичних маркерів для вивчення генофонду, а також створення сортів і ліній різних видів сільськогосподарських рослин; встановити взаємозв'язок мінливості генних кластерів запасних білків та ізоферментів як генетичних маркерів з рівнем прояву цінних господарських ознак і адаптованості генотипів до умов вирощування.
Були розроблені методи ідентифікації і паспортизації рослин, визначення сортової якості насіннєвого матеріалу. У 90-х роках, поряд з дослідженнями з генетики і селекції, розпочато дослідження проблем формування сталої агросфери в Україні і визначення ролі у цих процесах біотехнології та біологічної різноманітності агроландшафтів.
Саме Созінов О.О. був одним з основних ініціаторів створення Національного банку генетичних ресурсів рослин України і здійснення науково-технічної програми «Генетичні ресурси рослин», завжди надавав допомогу і підтримку у цій справі.
Созіновим О.О. опубліковано понад 700 наукових робіт, в т.ч. 8 монографій, отримано 19 авторських свідоцтв і патентів. Він є заступником головного редактора міжнародного наукового журналу «Цитологія і генетика», член редколегій і редакційних рад ряду наукових журналів, серед яких «Вісник аграрної науки», «Біотехнологія», «Генетичні ресурси рослин» та інші.
 
Созінов О.О. приділяє велику увагу вихованню нових поколінь вчених і фахівців-аграрників вищої кваліфікації. У 1992–2001 рр. він завідував кафедрою агроекології та біотехнології Національного аграрного університету (нині Національний університет біоресурсів і природокористування України). Під його науковим керівництвом підготовлено 45 кандидатів і докторів наук.
До наукової школи академіка Созінова О.О. належить велика група вчених, які фактично розпочали дослідження з поліморфізму білків та ДНК рослин, але дисертації захистили в інших країнах світу; деякі з них долучилися до цього напряму науки, будучи кандидатами або докторами наук, але в інших галузях науки.
 
До наукової школи академіка Созінова О.О. належать такі вчені: Ананьєв Е.В., Асика Ю.О., Біто М., Гапоненко О.К., Глазко Г.В., Єгоров Ц.О., Заякіна Г.В., Іллічевський М.М., Кензіор О.Л., Козлов В.Г., Метаковський Є.В., Новосельська О.Ю., Парфентьєв М.Г., Панін В.М., Рустанбеков О.С., Семихатський А., Сидоренко О.П., Собко Т.О., Созінов І.О., Стаканова А.І., Узікова Г.А., Хашімов Д.А., Хейцеф А.М. та інші.
 
Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015