Історія ННІ

Інститут забезпечує організацію безперервного і цілісного навчально-виховного процесу підготовки фахівців для лісового комплексу та садово-паркового господарства за ступеневою системою освіти згідно з чинним законодавством та діючими нормативно-регламентуючими документами. Освітня концепція інституту полягає в підготовці нового покоління фахівців різних освітніх ступенів для роботи в державному і недержавному секторах економіки України та в інших країнах на базі новітніх освітянських технологій з використанням передового вітчизняного і зарубіжного досвіду.

Історія Навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового господарства сягає у далекі часи першої половини XIX ст. та пов’язана з нинішньою Польщею, частина якої тоді входила до складу Російської імперії. Нині Навчально-науковий інститут лісового і садово-паркового господарства має понад 180-річну історію. З тих пір інститут пережив чимало реорганізацій, припиняв роботу через революційні події у Польському царстві та у зв’язку з першою світовою війною, евакуацією, переведенням лісового факультету до складу Українського лісотехнічного інституту у м. Києві тощо.
У 1840 р. у м. Маримонт, що біля м. Варшава було започатковане лісове відділення на базі Маримонтського інституту сільського господарства (рис. 1.1). До цього року лісове відділення існувало як Варшавська лісова школа ще з 20-хх рр. XVIII ст. Так, 14 березня 1840 р. міністр освіти Росії затвердив положення про Маримонтський інститут сільського господарства і лісівництва. Згідно з цим положенням до Маримонтського землеробського інституту, заснованого у 1816 р. приєднувалася Варшавська лісова школа на правах Лісового відділення.
У цьому ж році 31 серпня російським царем був підписаний указ про перейменування Маримонтського землеробського інституту у Інститут сільського господарства і лісівництва з двома відділеннями: сільськогосподарським і лісовим. У Статуті інституту була сформульована мета лісового відділення, що полягала у підготовці досвідчених лісоводів, які б могли завідувати казенними або приватними лісами.

Рис. 1.1. Будівля Маримонтського інституту сільського господарства і лісівництва

У Маримонтський період навчання студентів тривало два роки, також необхідно було відпрацювати землеробську та лісову практику один рік. Якщо ж студенти відпрацьовували практику упродовж 2-3 років, вони мали право на отримання патенту довічного господаря чи лісовода.
У Інститут сільського господарства і лісівництва приймали осіб, які закінчили шість класів гімназії. Через 10 років від заснування інститут зміцнив матеріальну базу, побудував головний корпус та приміщення для технічної й хімічної лабораторій, формувалася наукова бібліотека, були закладені дослідні ділянки, ботанічний сад тощо. Щорічно в Інституті випускалися 50-70 осіб з сільськогосподарською та лісогосподарською освітою.
Вже у 1857 р. в навчальному процесі Інституту відбулися реформи, що стосувалися збільшення теоретичної підготовки за рахунок практики. Запровадили трьохрічне навчання з відміною практик у помістях та збільшенням практичних занять у період опанування курсом.
У зв’язку з активізацією національного визвольного руху (1861 р.) набір студентів припинився, а Інститут було вирішено перемістити подалі від м. Варшави, щоб зменшити вплив супротивних настроїв на студентство. Нове місце для Інституту знаходилось в м. Нова Олександрія на відстані 100 км від
м. Варшава у конфіскованому маєтку графа Чарторийського ,,Пулави”. Цей палац був побудований у XVI ст., у 1831 р. був конфіскований та з 1843 р. переданий у розпорядження інституту благородних дівиць (рис. 1.2).
Інститут сільського господарства і лісівництва у вересні 1862 р. розпочав діяльність у м. Нова Олександрія та згідно зі Статутом був перейменований у Ново-Олександрійський політехнічний і землеробсько-лісовий інститут.

Рис. 1.2. Будівля Інституту сільського господарства і лісівництва в м. Нова Олександрія

При переїзді Інституту сільського господарства і лісівництва до м. Нової Олександрії були також перевезені бібліотека, навчальні посібники, обладнання кабінетів, а також архів. До Ново-Олександрійського політехнічного і землеробсько-лісового інституту були переведені професори, викладачі, студенти. Заняття проводилися лише на двох курсах сільськогосподарського і лісового відділеннях. Та згодом навчальний заклад мав п’ять відділень: цивільних інженерів, механічне та гірниче з трирічним терміном навчання, сільськогосподарське та лісове – лише з дворічним. На всіх відділеннях навчалось близько 500 студентів.
У 1862 р. повстанський рух Польщі активізувався, до нього все ж таки долучилося і студентство. Тому заняття в інституті були припинені, студентів виключено, а викладачів звільнено. Було вирішено залишити лише службовців для охорони та нагляду за будівлями та колекціями. Інститут необхідно було реорганізовувати.
У 1868 р. Ново-Олександрійський інститут відвідав міністр освіти Росії граф Толстой. Він побачив непогано обладнані кабінети: хімічний, фізичний, технологічний ботанічний, зоологічний, лісовий, мінералогічний, землеробських знарядь. Там була достатня кількість приладів, колекцій, інструментів, реагентів. В навчальному закладі була обладнана лабораторія для проведення хімічних та агрохімічних досліджень, бібліотека нараховувала тисячі книжок, в парку та ботанічному саду зростали декоративні та плодові дерева, в підпорядкуванні інституту була оранжерея та лісовий розсадник. Будівлю закладу оточували хвойні та листяні ліси.
Тоді було актуальне питання про загальну навчальну реформу в Царстві Польськім.
У 1869 р. вийшов царський указ, згідно Статуту якого в інституті залишено сільськогосподарське і лісове відділення. Директорами та інспекторами інституту, професорами та доцентами призначалися лише особи російського походження, які закінчували імператорський університет. Відбувалася русифікація інституту, російська мова стала офіційною в інституті для всіх. У 1890 р. поляків серед студентів налічувалося лише 8 %. Серед викладачів лісового відділення авторитетом був доцент Красуський в галузі лісівництва. Він брав участь у ІІІ Всеросійському з’їзді лісовласників у м. Рига. Також авторитетом користувався професор О. К. Краузе. Він був першим економістом у лісовій галузі Росії та викладав лісову таксацію.
У зв’язку з вищевикладеним Ново-Олександрійський інститут втратив свій імідж вищого навчального закладу. Випускникам не дозволялось отримувати науковий ступінь, інститут не мав права готувати викладачів зі своїх випускників, були й інші заборони. Створена ситуація призвела до загострення стосунків між студентами та адміністрацією інституту. У 1890 р. за вільнодумство було відраховано 123 студенти, з яких 65 – без права поновлення. У квітні того ж року набір студентів до інституту був припинений.
До 90-х років ХІХ ст. інститут не відзначався серйозною підготовкою фахівців через відсутність конкурсного набору студентів, неузгоджених програм дисциплін, 3-річного терміну навчання, схоластичного підходу до викладання окремих дисциплін.
Уряд Росії у 1891 р. створив спеціальну комісію з питань вищої сільськогосподарської освіти. До складу зазначеної комісії увійшов відомий ґрунтознавець професор В. В. Докучаєв (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Професор В. В. Докучаєв

У 1893 р. професора В. В. Докучаєва призначено директором Ново-Олександрійського інституту сільського господарства і лісівництва. Виконував Докучаєв В. В. обов’язки директора інституту протягом 5 років (рис. 1.4)
Професору В. В. Докучаєву вдалося здійснити реорганізацію інституту. Докучаєв В. В. переглянув навчальні програми та спрямував їх на більш глибоке вивчення ґрунтів та клімату при веденні сільського та лісового господарства. Завдяки зусиллям проф. В. В. Докучаєва були ліквідовані недоліки в організації навчального процесу. Введений конкурсний набір студентів, був встановлений 4-річний термін навчання, запроваджені лабораторні заняття, навчальні та виробничі практики, захист дипломних робіт. Ці заходи підвищили рівень підготовки фахівців, що дало змогу прирівняти інститут до університетів Росії, а права випускників інституту були такими ж як і випускників інших закладів вищої освіти.
Викладачі лісового факультету проводили наукові дослідження в переданій інституту казенній лісовій дачі “Руда”. Зміцнювались викладацькі кадри, запрошувались професори та доценти інших закладів вищої освіти. На лісовому відділенні почав працювати професор М. М. Орлов (рис. 1.5). Він протягом восьми років читав курси з лісовпорядкування, лісової таксації, управління лісами, а також викладав лісові закони.

 Рис. 1.4. Ново-Олександрійський інститут сільського господарства і лісівництва

Згодом до інституту перейшов професор Н. М. Бурий, який на лісовому відділенні читав курс лісоуправління, а на сільськогосподарському – спрощений курс лісівництва.
Впроваджений професором В. В. Докучаєвим план реорганізації інституту настільки був вдалим, що за його прикладом були реорганізовані інші заклади вищої освіти Росії: Московський сільськогосподарський та Петербурзький лісові інститути, сільськогосподарські відділення Ризького політехнікуму та Київського політехнічного інституту.
Питання про закриття Ново-Олександрійського інституту сільського господарства і лісівництва вже не розглядалось.

Рис. 1.5. Професор М. М. Орлов

Оскільки м. Нова Олександрія була розташована на відстані 38 км від західного кордону Росії, з початку Першої світової війни інститут опинився у прифронтовій смузі. На другий день війни Рада інституту прийняла рішення евакуювати його у глиб країни. У серпні 1914 р. двома ешелонами відправлено обладнання, інструменти, музейні експонати, бібліотеку тощо до станції Деркачі Південно-Західної залізниці. Трохи пізніше були евакуйовані службовці та викладачі. З листопада 1914 р. в інституті розпочали заняття в приміщеннях Харківського аграрного університету, Ветеринарного та Технологічного інститутів. Так, припинився Ново-Олександрійський період інституту сільського господарства і лісівництва.
У роки громадянської війни та революції інститут працював не в повну силу. За рішенням уряду УРСР 8 липня 1920 р. було вжито заходів з прискорення випуску агрономів і лісоводів.
Постановою уряду УРСР від 26 березня 1921 р. Ново-Олександрійський інститут сільського господарства і лісівництва було відтворено як Харківський інститут сільського господарства і лісівництва. Розпочалася діяльність із вдосконалення навчального процесу та запровадження науково-дослідної роботи.
Упродовж 1925–1926 рр. були організовані наукові кафедри. В інституті починає працювати професор Г. М. Висоцький (рис. 1.6). Він завідує кафедрою загального лісівництва. Під керівництвом професора Г. М. Висоцького на лісовому факультеті готувалися наукові кадри. У 1928 р. на кафедрі загального лісівництва навчалося 16 аспірантів.

Рис. 1.6. Професор Г. М. Висоцький

В Харківський період історії на лісовому факультеті працювали відомі вчені-лісоводи професори Я. В. Ролл – завідувач кафедри ботаніки (рис. 1.7), Б. О. Шустов – завідувач кафедри лісової таксації; А. П. Тольський – завідувач кафедри лісових культур (рис. 1.7), якого у 1922 р. замінив І. Я. Яхонтов (1.7), В. Я. Гурський – завідувач кафедри лісової меліорації.

  
Рис. 1.7. Професор Я. В. Ролл, Професор А. П. Тольський, Професор І. Я. Яхонтов

На лісовому факультеті були створені три секції: лісогосподарська, лісомеліоративна та лісоекономічна. Розподіл студентів за трьома секціями відбувався на другому курсі. Але у зв’язку з недостатньою кількістю спеціалістів у лісовому господарстві було введено трирічне навчання замість чотирирічного за рахунок скорочення канікул та відміни другорядних дисциплін. У 1930 р. на лісовому факультеті навчався 161 студент.
На початку ХХ ст. до Києва масово транспортувалася деревина для переробки, оскільки місто тоді було центром деревообробної промисловості. Виникала потреба у підготовці спеціалістів для галузі. Зусиллями професора Є. В. Алексєєва у 1922 р. був відкритий лісоінженерний факультет. Євгеній Венедиктович ініціює створення Боярського навчально-дослідного лісництва у складі Голосіївської, Боярської, Будаєвської, Жорнівської та Дзвінківської дачі площею 7820 га. На базі лісоінженерного факультету розгортається навчальна, науково-дослідно робота, проводиться навчальна та виробнича практика. На кошти лісництва будується 1-й корпус лісоінженерного факультету.
Для роботи на факультеті Є. В. Алексєєв запросив відомих вчених: академіка Є. П. Вотчала (рис. 1.8), професорів Д. І. Товстоліса та О. Г. Лебедєва та інших. Вже у 1926 р. на лісоінженерному факультеті був перший випуск.

Рис. 1.8. Академік Є. П. Вотчал

У 1928 р. в журналі ,,Український лісовод” піблікуються статті, в яких обґрунтовується необхідність створення єдиного в Україні центру для підготовки фахівців лісової галузі. У статтях зазначається низький рівень знань випускників-лісоводів з Харкова та Києва через першочерговість підготовки фахівців для сільського господарства та відсутність матеріальної бази. Було запропоновано створення Лісового інституту, який зміг би організувати фахову лісову освіту належної якості.
Таким чином у 1930 р. відбулося об’єднання лісового факультету (м. Харків) та лісоінженерного факультету (м. Київ) у єдиний заклад – Український лісотехнічний інститут з розміщенням його в новозбудованому 1-му корпусі на території Голосієво. З Харкова до Києва перевели частину студентів та викладачів. Так у новоутворений навчальний заклад прибули професори Я. В. Ролл – завідувач кафедри ботаніки, І. М. Михайлов – завідувач кафедри геодезії, В. Н. Андрєєв – завідувач кафедри дендрології, І. М. Житов – завідувач кафедри лісоексплуатації, М. М. Ягніченко – завідувач кафедри лісових культур (рис. 1.9), Ю. М. Руденко – завідувач кафедри лісової таксації. В м. Київ також перевезли інструменти, обладнання, колекції, фундаментальні бібліотеки, які ще почали збирати в Новій Олександрії.

Рис. 1.9. Професор М. М. Ягніченко

Український лісотехнічний інститут мав чотири факультети: лісогосподарський та лісоексплуатаційний, механічної технології деревини та лісохімічний. Деканом лісогосподарського факультету призначили Є. В. Алексєєв. Перший випуск відбувся у 1931 р. У 1934 р. на базі лісотехнічного інституту було відкрито лісомеліоративний факультет.
У 1936 р. Український лісотехнічний інститут передали у підпорядкування Головлісоохорони СРСР, що супроводжувалось ліквідацією багатофакультетності. Інститут перейменовується у Київський лісогосподарський з єдиним факультетом – лісогосподарським. Така структура функціонувала до Другої світової війни та після звільнення Києва у перші повоєнні роки.
Київський лісогосподарський інститут у довоєнний період був добре організованим та чудово обладнаним вищим навчальним закладом. На єдиному лісогосподарському факультеті навчалось 680 студентів, навчальний процес забезпечували такі кафедри: ботаніки, дендрології, лісівництва, грунтознавства, лісових культур, лісової таксації, ентомології (з фітопаталогією), лісової меліорації, механізації лісогосподарських робіт, лісоексплуатації та кафедри загальноосвітнії дисциплін.
Викладацький склад налічував 65 осіб, у тому числі 12 професорів, 8 з яких зі ступенем доктора наук, 19 доцентів, 16 з яких кандидати наук, 34 старші викладачі та асистенти. Серед відомих вчених, які працювали на факультеті у той час були: академік П. С. Погребняк, професори В. Е. Шмідт, Н. О. Коновалов, Я. В. Ролл, З. С. Голов’янко, М. М. Степанов, М. М. Синицький, Д. І. Товстоліс, М. О. Ткаченко, В. О. Тюрін, І. М. Житов (рис. 1.10–1.11). Деканом факультету у той період був М. К. Биков. Викладачі проводили цікаві, змістовні лекції, заняття. На факультеті практикувались диспути між професорами з актуальних питань лісової науки. Вони відбувались в актовій залі в присутності численної аудиторії студентів, які отримували не лише задоволення, але і поглиблювали свої теоретичні знання.
Інститут мав потужну навчальну базу – Боярське дослідне лісництво та дендрарій, який нараховував колекцію з 700 видів деревних рослин.

  
Рис. 1.10. Академік П. С. Погребняк, Професор В. Е. Шмідт, Професор З. С. Голов’янко

  
Рис. 1.11. Професор М. О. Ткаченко, Професор В. О. Тюрін, Професор М. М. Синицький

З початком Другої Світової війни багато студентів пішли до армії, серед них 30 студенток-медсестер запасу. У серпні 1941 р. 70 студентів і доцент М. І. Калужський у складі винищувального батальйону, сформованого зі студентів інших інститутів приймали участь у боях за Голосієво.
У роки війни багато студентів та викладачів віддали своє життя на полях боїв, серед них і директор інституту С. О. Максимов.
За рішенням Комітету у справах вищої школи інститут припинив свою діяльність. Евакуйоване до м. Воронежа обладнання пропало (рис. 1.12).

Рис. 1.12. Експонати зоологічного музею

Через кілька місяців після звільнення м. Києва Київський лісогосподарський інститут був поновлений на попередній базі. Та корпус інституту був зруйнований. Під керівництвом І. М. Зими (рис. 1.13), як відповідального за відновлення інституту, був виконаний комплекс робіт з відбудови корпусу, гуртожитків. Це дозволило здійснити набір студентів і вже 9 жовтня 1944 р. розпочати навчальний процес. У перші роки після війни студенти навчались у складних умовах. Кабінети були необладнані, а заняття проводились у гуртожитку № 1, а вже з 1948 р. заняття проводились у відбудованому навчальному корпусі.

Рис. 1.13. Професор І. М. Зима

Відкрились факультети механічної технології деревини, механізації лісогосподарських робіт, лісомеліоративний, а з 1954 р. – лісоінженерний. Хоча найбільш численним і основним залишався лісогосподарський факультет. У 1950 р. випуск налічував понад 150 чоловік.
Упродовж 1944–1954 рр. директором Київського лісогосподарського інституту був І. М. Шитов, а деканом лісогосподарського факультету К. Е. Нікітін (рис. 1.43, 1.44). Відновлення Київського лісогосподарського інституту на попередній базі. Факультет мав стабільний набір студентів – чотири академічні групи, займав провідне місце серед чотирьох факультетів інституту. Зусиллями директора інституту І. М. Шитова підібраний висококваліфікований професорсько-викладацький склад, налагоджена аспірантська підготовка, працювала Вчена рада зі захисту дисертаційних робіт. На кафедрах працювали видатні вчені – професори М. О. Ткаченко (рис.1.14), О. Л. Новіков, В. О. Поварніцин, А. М. Міловідов, Т. Т. Малюгін, В. О. Бодров, Б. Й. Логгінов, В. І. Гусєв (рис. 1.15–1.16).

  
Рис. 1.14. Професор І. М. Шитов, Професор К. Е. Нікітін, Професор М. О. Ткаченко

У 1954 р. самостійне існування Київського лісогосподарського інституту припинилося. Була організована Українська сільськогосподарська академія, до якої увійшли Київський сільськогосподарський та лісогосподарський інститути. Через два роки був приєднаний і ветеринарний інститут.

 
Рис. 1.15. Професор В. О. Поварніцин, Професор О. Л. Новіков, Професор Т. Т. Молюгін

  
Рис. 1.16. Професор В. О. Бодров, Професор Б. Й. Логгінов, Професор В. І. Гусєв

Об’єднання інститутів супроводжувалось також і припиненням набору студентів на факультети: лісомеліоративний, механічної технології деревини, механізації лісогосподарських робіт, згодом й на лісоінженерний. У 1956 р. був приєднаний лісомеліоративний факультет зі спеціалізацією „озеленення міст і населених пунктів” до лісогосподарського факультету з випуском інженерів лісового господарства. Набір студентів на денне відділення лісогосподарського факультету скоротився вдвоє, та дещо збільшився контингент на заочному відділенні.
З 1950–1960 рр. на лісогосподарському факультеті почали працювали видатні вчені, прекрасні педагоги: професори А. І. Котов, Д. Д. Лавриненко, М. В. Давідов, С. О. Золотарьов, доценти Б. М. Махмет, М. І. Шендриков, П. І. Герасименко (рис. 1.17–1.18).

  
Рис. 1.17. Професор Д. Д. Лавриненко, Професор А. І. Котов, Доцент П. І. Герасименко

  
Рис. 1.18. Доцент Б. М. Махмет, Доцент М. І. Шендриков, Професор М. В. Давідов

З кінця 60-х років набір студентів на перший курс збільшився до трьох академічних груп, а в 70-х роках – до чотирьох, потім до п’яти і шести.
Упродовж 1960–1990 рр. лісогосподарський факультет займає гідне місце серед інших факультетів академії. Поповнюються педагогічні кадри через аспірантуру. Під керівництвом професорів В. О. Бодрова, Б. Й. Логгінова, М. В. Давідова, К. Є. Нікітіна, П. Г. Кального, М. І. Гордієнко, А. З. Швиденка активізуються наукові дослідження. На факультеті зберігаються та примножуються традиції. Продовжуються наукові дослідження з питань лісової екології, лісової типології, ведення рубок лісу, створення стійких лісових культур та захисних насаджень, ведуться конструкторські розробки машин і механізмів для лісової галузі. Штат науково-викладацького складу поповнюється, на лісогосподарському факультеті працювали професори А. В. Цилюрик, В. К. Мякушко, О. О. Салганський, О. І. Пилипенко, А. А. Строчинський, О. Г. Гірс, С. М. Козьяков, О. А. Калініченко, В. М. Маурер, В. І. Рябченко, Ф. М. Бровко, В. Ю. Юхновський (рис. 1.19–1.21); доценти І. М. Сазонов, Б. М. Махмет, І. М. Гора, М. І. Шендриков, П. М. Мегалінський, М. Т. Ганжа, Г. В. Дубінін, В. С. Наконечний, Г. С. Корецький, В. П. Левченко, Ю. М. Савич, В. Є. Свириденко, Г. О. Порицький, М. М. Сухий, Б. І. Новак, В. В. Бабенко, М. О. Штофель, В. М. Портной, Л. П. Рафальська, С. М. Кашпор, О. Г. Маніта, В. М. Бегеба, А. І. Кушнір, О. Г. Бабіч, О. А. Грушанский, В. І. Карпенко та ін. (рис. 1.22–1.25).

  
Рис. 1.19. Професор А. В. Цилюрик, Професор В. К. Мякушко, Професор О. О. Салганський
  
Рис. 1.20. Професор П. Г. Кальной, Професор М. І. Гордієнко, Професор С. М. Козьяков

  
Рис. 1.21. Професор А. А. Строчинський, Професор А. З. Швиденко, Професор О. І. Пилипенко

  
Рис. 1.22. Доцент П. М. Мегалінський, Доцент В. Є. Свириденко, Доцент Г. О. Порицький
  
Рис. 1.23. Доцент В. П. Левченко, Доцент М. Т. Ганжа, Доцент Ю. М. Савич

  
Рис. 1.24. Доцент В. С. Наконечний, Доцент М. М. Сухий, Доцент Г. С. Корецький

  
Рис. 1.25. Доцент Б. І. Новак, Доцент В. М. Бегеба, Доцент В. М. Портной

 Упродовж 1992–1995 рр. лісогосподарський факультет функціонував у складі Українського державного аграрного університету.
У зв’язку з реорганізацією Українського державного аграрного університету упродовж 1995–2001 рр. лісогосподарський факультет був у складі Національного аграрного університету.
У 2001 р. у складі Національного аграрного університету було створено Навчально-науковий інститут лісового і садово-паркового господарства, якому підпорядковувалися два факультети: лісогосподарський і садово-паркового господарства. У 2008 р. через чергову реорганізацію університету Навчально-науковий інститут лісового і садово-паркового господарства є структурним підрозділом Національного університету біоресурсів і природокористування України.
З 2014 р. факультети лісогосподарський і садово-паркового господарства були об’єднані в загальну структуру Навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового господарства.
З часів створення Київського лісогосподарського інституту (1922–1930 рр.) та Українського лісотехнічного інституту (1930–1936 рр.) деканами лісогосподарського факультету були: Є. В. Алєксєєв (1922–1930 рр.), В. С. Кулібаба (1930–1932 рр.), А. П. Ліждвой (1932–1936 рр.) (рис. 1.26).
За часів функціонування Київського лісогосподарського інституту (1936–1954 рр.) директорами були В. М. Кратовський (1936–1938 рр.), А. Г. Солдатов (1938–1940 рр., 1945–1946 рр.) (рис. 1.26), С. О. Максимов (1940–1941 рр.) (рис. 1.26), І. М. Житов (1944 р.), Д. В. Ручкін (1944–1945 рр.), В. А. Шевченко (1946–1949 рр.) І. М. Шитов (1949–1954 рр.), а деканами факультету були І. М. Зима (1947–1949 рр.), К. Є. Нікітін (1949–1954 рр.).
Лісогосподарським факультетом у складі Української сільськогосподарської академії (1954–1992 рр.) керували декани А. І. Котов (1954–1956 рр.), К. Є. Нікітін (1956–1957 рр.), В. І. Гусєв (1957–1964 рр.), Г. В. Дубінін (1965–1972 рр.), В. С. Наконечний (1972–1982 рр.), В. М. Портной (1983–1992 рр.).

Рис. 1.26. Декан А. П. Ліждвой, Директор А. Г. Солдатов, Директор С. О. Максимов

В історичний період існування Національного аграрного університету (1994–2008 рр.), Національного університету біоресурсів і природокористування України (з 2008 р.), а також утворення на базі останніх двох Навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового господарства (з 2001 р.) директорами ННІ ЛіСПГ були В. М. Маурер (2001–2002 рр.), П. І. Лакида (2002–2004 рр., з 2005 р. і до нині), А. В. Цилюрик (2004 р.), В. Ю. Юхновський (2004–2005 рр.).
Деканами лісогосподарського факультету в період до утворення Навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового господарства були А. А. Строчинський (1993–1998 рр.) та В. М. Маурер (1992–1993 рр., 1998–2003 рр.). Після утворення ННІ ЛіСПГ посаду декана лісогосподарського факультету продовжував обіймати В.М. Маурер, наступниками його були С. Б. Ковалевський (2003–2005 рр.), О. Г. Бабіч (2006–2011 рр.), О. П. Бала (2011–2014 рр.). Деканами факультету садово-паркового господарства та ландшафтної архітектури були А. І. Кушнір (2001–2005 рр.) та С. Б. Ковалевський (2006–2014 рр.).
Тільки за період після Другої свтової війни факультет випустив понад 10 тис. фахівців – інженерів лісового господарства.
У аудиторії 94 корпусу 1 вже понад 50 років функціонує музей ННІ ЛіСПГ. Розпорядженням № 20 від 26.10.1966 року декана лісогосподарського факультету доцент Г.В. Дубініна була створена комісія для організації виставки історії лісогосподарського факультету Української сільськогосподарської академії.
За весь період роботи музею відповідальними за збереження та наповнення експонатів були: доценти А. Н. Міловідов, В. П. Левченко, В. Є. Свириденко, О. В. Токарєва. Значну допомогу в оформленні стендів та експонатів вніс доцент В. М. Малюга.
Музейна експозиція неодноразово оновлювалась. Нещодавно співробітниками ННІ ЛіСПГ було зроблено реконструкцію стендів музею, проведено капітальний ремонт приміщення.
На даний час продовжується збір історичної інформації, фотографій, експонатів, що стосуються ННІ ЛіСПГ, його співробітників, випускників та історії лісогосподарської галузі.

Видатні випускники

 ШМІДТ Вальтет Едуардович (1890–1958 рр.)

 СОЛДАТОВ Анатолій Гаврилович (1908–1970 рр.)

 Академік ПАСТЕРНАК Петро Степанович (1925–1994 рр.)

  РЯБОШАПКА Микола Миколайович (1924–1987 рр.)

 ТАРАТУТА Василь Миколайович (1930–2008 рр.)

 САМОПЛАВСЬКИЙ Валерій Іванович

 ЧЕРВОНИЙ Віктор Олександрович

 ШИЯН Анатолій Іванович (1909–1989 рр.)

 ЛУК’ЯНОВ Борис Миколайович (1921–1979 рр.)

 УЛИЦЬКИЙ Павло Михайлович (1923–1996 рр.)

 БАЙТАЛА Василь Дем’янович (1922–2006 рр.)

 Професор ШВИДЕНКО Анатолій Зіновійович

 ДЗЯЛУК Річард (Ryszard Dzialuk)

 КОЛЕСНІЧЕНКО Микола Васильович

Закінчив лісогосподарський факультет Української сільськогосподарської академії в 1977 р.
Голова Державного комітету лісового господарства України (2002–2005 рр.).

 ПИЛА Василь Іванович (1932–2023 рр.)

Закінчив Київський лісогосподарський інститут, Української сільськогосподарської академії в 1955 р.
Український економіст, доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки.