27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

Тема Голокосту в освітньому й науковому просторі є не просто «пам’ятною датою», а фундаментальним тестом на зрілість історичного мислення – особливо в Україні, де значна частина трагедії відбулася не в таборах, а буквально «поруч», у містах, селах, лісах і ярах.

На онлайн-конференції присвяченій Міжнародному дню пам’яті жертв Голокосту ключову доповідь представив Вадим Ткаченко. Цінним було те, що він подав Голокост не як одномоментний акт, а як послідовний процес радикалізації, де кожний наступний етап логічно випливав із попереднього і водночас розширював межі допустимого насильства. Такий підхід важливий саме для історика: він пояснює механізм, а не лише фіксує наслідок.

Особливо переконливо прозвучала структуризація на етапи:

• правова дискримінація (1933-1939 рр.) – коли ненависть спершу набуває форми закону й «нормалізується» в суспільстві;

• просторова сегрегація (з 1939 р.) – гетто як інструмент ізоляції, контролю і деградації;

• масові розстріли та «Голокост від куль» (з 1941 р.) – перехід до відкритого масового вбивства на окупованих територіях;

• табори смерті та індустріалізація вбивства – коли знищення людей стає максимально раціоналізованим і бюрократично регламентованим.

Окремо хочу відзначити саме український вимір, який у доповіді був акцентований правильно й предметно. Згадувалися Бабин Яр у Києві як символ надзвичайної швидкості реалізації злочину, а також Богданівка на Миколаївщині як один із найбільших пунктів масового знищення в Європі. Для нас це принципово: у масовій свідомості Голокост часто асоціюється лише з таборами, тоді як український простір у багатьох випадках – це передусім модель розстрілів, «географія ям і ярів», і саме це потребує чіткого проговорення.

Важливим був і блок про післявоєнну пам’ять: у радянський період Голокост як єврейська трагедія системно розчиняли в формулі «мирні радянські громадяни», без називання ідентичності жертв. Ця практика замовчування – не дрібна деталь, а елемент політики пам’яті, який довго впливав на суспільне розуміння трагедії.

Підсумовуючи, зазначимо, конференція дала корисну, логічно вибудувану рамку: Голокост був результатом поєднання ідеології ненависті, державної бюрократії та раціоналізації насильства, а український контекст вимагає окремої уваги через специфіку «Голокосту від куль». Такі розмови потрібні не лише як вшанування пам’яті, а як частина відповідальної історичної освіти – без спрощень, без замовчувань і без зручних узагальнень.