Студенти університету взяли участь у Літній школі для молодих спеціалістів соціальної сфери під егідою ОБСЄ в Україні та Міністерства соціальної політики України
«Усі так живуть», «та я ж сама винна/винний, що так сталося», «а люди що скажуть?», «він/вона змінилась і тепер все буде добре»… На жаль, ці фрази можна почути досить часто від людей, які щойно розповіли про якусь неприємність (м’яко кажучи), яка відбулась у їх сім’ї. Як правило, мова йде про насильство, хоча і не всі це розуміють, не всі сприймають як правопорушення, а то й злочин. Тому більшість таких злочинців залишаються без покарання і продовжують поводити себе так, як поводили: продовжують подавати не правильний приклад підростаючому поколінню, продовжують кривдити тих, хто їх любить. Адже існують негативні аспекти виховання, так звана «соціальна естафета», коли кожна нова сім’я будується і повторює поведінку своїх батьків у сім’ї, не завжди хорошу поведінку, існує залежність від думки оточуючих, страх, через який потерпілі (а часто і спостерігачі) або не діють взагалі, або зробивши крок уперед для вирішення проблеми, тут же роблять крок назад, демонструючи високу толерантність до насильства. Мені, як людині, яка обрала для себе професію Соціального спрямування ця проблема видається глобальною і «болить», а судячи із статистичних даних, «болить» у прямому сенсі великій частині населення нашої країни. Це треба вирішувати усіма можливими способами, не відкладаючи. Більше того, я відчуваю у собі сили і бажання стати однією з тих, хто не спостерігає, а діє. Хто не тільки не допускає насильства у власній сім’ї, а й допомагає іншим. Питання тільки в тому, з чого почати, аби не зробити гірше, а дійсно допомогти. Саме тому я вирішила прийняти участь у Літній школі для молодих спеціалістів, організованій Координаторами проектів ОБСЄ в Україні та Міністерством соціальної політики України, щоб отримати додаткові знання у сфері протидії домашньому насильству та поширити їх (як серед колег, так і серед інших осіб).
Упродовж чотирьох серпневих днів у мальовничих Карпатах (у селі Татарів Івано-Франківської області), я в оточенні справжніх професіоналів своєї справи і ще 23 молодих фахівців/фахівчинь соціальної сфери та психологів/психологинь – учасників з усієї України, мали можливість під час інтерактивних сесій дізнатись про різні аспекти психосоціальної роботи з дітьми, постраждалими від домашнього насильства, зокрема, засвоїти нюанси законодавства, що стосується протидії домашньому насильству стосовно дітей, відпрацювати алгоритми реагування та підходи до ідентифікації та допомоги. Окрема сесія була присвячена формуванню навичок ведення інформаційно-просвітницької діяльності із запобігання домашньому насильству.
Ми не тільки відпрацювали різні алгоритми реагування та освоїли нову інформацію, а й намітили цілі та плани на реалізацію особистих проектів у зазначеній сфері. Приємно, що є звідки заручитися підтримкою, є з кого брати приклад і кого запитати поради. І надихає, коли це стіни не тільки Університету, а й інших струкур.
Сам факт того, що мені вдалося бути серед учасників неймовірно тішить. Мої очікування щодо участі збулись на 101% і укріпили моє бажання працювати у Соціальній сфері, розширили мій практичний інструментарій.
Я завжди говорила і буду говорити, що в нашій країні роблять дуже багато для розвитку і кращого життя сьогодні і завтра, а зараз я в цьому переконана ще більше. Головний висновок – починати треба з себе. Маєш бажання – буде можливість. І ще важлива теза, яка мені закарбувалася: «Ви навіть не уявляєте, скільки всього Вам під силу!» З нетерпінням, новими цілями і стратегічними планами на майбутнє розпочинаю свій 2 рік навчання на магістерській програмі «Соціально-психологічна реабілітація». Далі – більше.
Вікторія Мацола,
студентка спеціальності «Соціальна робота»
