Юрій Ромасевич: як стати доктором технічних наук у 32?

     Доцент кафедри конструювання машин і обладнання факультету конструювання та дизайну Юрій Ромасевич у свої 32 роки вже доктор технічних наук. Після здобуття ступеня магістра у ННІ енергетики, автоматики і енергозбереження він прийшов до аспірантури кафедри конструювання машин і обладнання, захистив тут кандидатську дисертацію. І за якихось п’ять років написав докторську. Захищати її Юрій поїхав до Одеського національного політехнічного університету, де функціонує єдина в Україні спеціалізована вчена рада із захисту докторських дисертацій за спеціальністю «Піднімально-транспортні машини».

     Ми поспілкувалися з наймолодшим доктором наук в університеті про науку, вподобання і мрії та попросили розповісти в чому секрет його успіху як науковця.

– Юрію, наскільки я знаю, свою кандидатську Ви захистили зовсім не за технічним напрямом. Чому така зміна пріоритетів?

       – Насправді кандидатська і докторська захищені з технічного напрямку. Однак, зміна пріоритетів дійсно була: вищу освіту я здобув за спеціальністю „Енергетика сільськогосподарського виробництва”, а наукова діяльність пов’язана з піднімально-транспортними машинами. Така зміна „кваліфікації” зайняла декілька років. Зате тепер наукові задачі можна ставити більш широко, тобто враховуючи не тільки механічну, а й енергетичну та інформаційну сторони проблеми.

– Ви у свої 32 вже доктор технічних наук. У чому секрет такої карколомної наукової кар’єри?

     – Секретів немає, просто на всіх етапах наукових пошуків я відчував підтримку і допомогу близьких мені людей: мого наукового наставника, батьків, дружини, колег та друзів. Звичайно, без наполегливої щоденної праці успіху досягти не можна. Але мені «пощастило»: дуже люблю науковий пошук. Це прекрасне відчуття, коли відкриваєш те, про що ще ніхто не знає, а потім ділишся зі своїми колегами та студентами. Напевне, це і є головний стимул до розбудови кар’єри науковця.

– Ви обрали своєю науковою тематикою підвищення ефективності роботивантажопідйомних машин. Чим зумовлений цей вибір?

     – Для мене ця тематика приваблива тим, що поєднує декілька напрямків: динаміку машин і механізмів, оптимальне та інтелектуальне керування рухом складних систем, розробку апаратної та програмної частин для реалізації заданого керування тощо. На даному етапі розвитку техніки неможливо досягнути підвищення ефективності роботи складних технічних систем без використання комплексного підходу. Коли постає задача підвищити ефективність роботи, наприклад, вантажопідйомного крана, то спершу необхідно посидіти над формулами: провести ґрунтовний динамічний і енергетичний аналіз його роботи та розв’язати оптимізаційні задачі. Після отримання результатів теоретичних розрахунків, розробляється програмне забезпечення та підбираються необхідні апаратні засоби. Такий комплексний підхід до вирішення проблем функціонування сучасних технічних систем характерний для мехатроніки. До речі, у нас на кафедрі він останнім часом активно розвивається. Безпосередню участь у цих розробках беруть і студенти: вони бачать актуальність і тому приходять на кафедру у наукові гурткита для консультацій. Їм цікаво. І мені також!

– Яка прикладна цінність Ваших досліджень?

     – Отримані в результаті наукових досліджень розробки – це системи керування кранових механізмів, які дозволяють реалізувати їх оптимальні режими роботи. На даний момент виконано значну кількість як теоретичних, так і експериментальних досліджень. Усі вони переконливо свідчать, що перехід на запропоновані системи керування рухом кранів та іншого підйомно-транспортного обладнання дозволяє значно підвищити ефективність його експлуатації. Ця ефективність проявляється у зниженні динамічних навантажень у елементах металоконструкції та приводі, підвищенні продуктивності роботи машини, покращенні умов роботи операторів-кранівників та збільшенні енергоефективності роботи обладнання.

     На останньому я хотів би зупинитись детальніше. Уявіть собі ситуацію, коли витрачається певна енергія на переміщення вантажу. До неї необхідно додати ще й енергію, яка втрачається у приводах крана у вигляді тепла, тобто відбувається нагрівання двигунів. Перегрів двигунів викликає їх старіння. От і виникає така парадоксальна ситуація, коли за енергію, яка шкодить технічній системі, користувач технікиповинен платити. Використання ж розроблених на кафедрі конструювання машин і обладнання систем керування дозволяє звести ці енергетичні втрати до мінімуму.

– Хто з Ваших наставників відіграв найбільшу роль у виборі напряму пошуку?

     – Без перебільшення можу сказати, що ключова роль тут належить моєму науковому наставнику – професору В’ячеславу Ловейкіну. Пам’ятаю першу свою консультацію у нього, коли я тільки-но вступив до аспірантури. Вона змінила мій світогляд. Саме В’ячеслав Сергійовичу пробудив у мені бажання наукового пошуку. 

     І взагалі мені дуже щастило з вчителями: від школи і до підготовки у докторантурі я завжди відчував їх підтримку. Саме їхні вимогливість тапедагогічний підхід допомогли мені досягнути таких результатів.

– І про що зраз мріє молодий доктор наук Юрій Ромасевич?

     – Мрій багато. Багато задумів, які, сподіваюся, здійсняться у найближчому майбутньому. Мрію про те, щоб талановиті молоді люди, попри всі матеріальні негаразди, вступали в аспірантуру та торували свої наукові шляхи. Є величезне бажання підвищити рівень своєї англійської, аби перечитати у оригіналі Хемінгуея або Чосера. Ще одна велика мрія – власне житло у столиці, бо зараз моя сімʼя живе у Ніжині, тож у будні я їх, на жаль, не бачу.

     Це так би мовити повсякденні мрії. А взагалі хочеться щоб на нашій землі скоріше запанував мир, а українська наука реалізувала всій величезний потенціал та вагомо заявила про себе у світі!

Розмову вела Ірина Білоус