Подорожуючи місцями козацької слави: гуманітарії відзначили День працівників освіти

 Цьогоріч відзначається День працівників освіти в Україні та Всесвітній день Вчителя – два свята, які возвеличують професію, обрану серцем і душею. Педагоги своєю щоденною працею передають свої знання та досвід, роблять неоціненний внесок у розвиток людської особистості, суспільства, вкладають свою душу у формування нової генерації та майбутнього нашої держави.
 Теплого осіннього дня 5 жовтня 2024 року колектив гуманітарно-педагогічного факультету на чолі з деканом Інною Савицькою за підтримки ректорату та первинної профспілкової організації співробітників НУБіП України, з нагоди святкування Дня працівників освіти в Україні здійснив мандрівку славетними козацьким місцями Чигиринщини.

 Чигирин був відомий ще з XVI ст. і став столицею за часів правління Богдана Хмельницького. Тут розміщувався Чигиринський козацький полк, який був основою війська гетьмана.
Посли могутніх держав добре знали шлях до скромного козацького міста. Не Москва, «Третій Рим», а Чигирин став осередком, де вирішувалась доля Східної Європи. Важливо те, що своїми заходами Богдан Хмельницький визначив шляхи, якими йшла Україна протягом 60 років незалежного життя – і на них треба шукати дороговказів Мазепи.
Всім відомо, що Богдан Хмельницький був одним із найкращих гетьманів України. Його ім’я асоціюється із силою волі, харизмою, сталевим характером та блискучим розумом. Але не всі знають, що гетьман був дуже скромним у побуті, не визнавав розкоші та не любив позувати для портретів. Тому його Резиденція розміщувалася не у Чигиринському замку на вершині гори, а на території міста, біля її підніжжя.

 Резиденцію Хмельницький заклав на місці свого родового гнізда й керував державою звідси з 1648 до 1657 рр. Потім вона слугувала оплотом ще 4 українським гетьманам: І. Виговському, Ю. Хмельницькому, П. Тетері та П. Дорошенку. Нажаль, у 1678 р. турки повністю зруйнували і Чигирин, і резиденцію. Але вона була відновлена.

    Те, що ми побачили – це збірний образ резиденції. Двір відновили за зразком козацьких барокових будівель XVIІ ст., які збереглись на Черкащині, за картографічними описами Чигирина того часу й спогадами послів, які відвідували Хмельницького під час його правління. Будинок гетьмана стоїть на залишках старовинного фундаменту, ймовірно, справжньої резиденції.

 
    Резиденція оточена мурами з бійницями. Колись тут налічувалось 12 будівель, 10 з яких уже відновлено. Зокрема, канцелярія, скарбниця, вартівня, поварня, храм і, звісно, дім гетьмана. Проте для огляду відкриті не всі.

 Музей Богдана Хмельницького в Чигирині, який ми відвідали, розмістився у приміщенні колишньої повітової управи. У залах музею Б.Хмельницького висвітлено теми, які розкривають військову, державницьку та зовнішньополітичну діяльність гетьмана, розповідають про історію гетьманської столиці – міста Чигирин. Музейне зібрання нараховує близько 2000 експонатів. Значну частину музейної колекції складають твори українського образотворчого мистецтва. 

 Цікаво було відвідати Суботівський історичний музей, який розташований на замчищі родового маєтку гетьмана Богдана Хмельницького в Суботові. Маєток заснував у 1616 році батько гетьмана Михайло Хмельницький (Хміль). Після смерті батька Богдан Хмельницький успадкував маєток та збудував тут свою укріплену резиденцію з оборонним валом, фортечною вежею та Іллінською церквою, яка також відігравала роль фортифікаційного елемента фортеці.

В 1648 році, під час відсутності господаря, суботівський маєток захопив чигиринський підстароста Данило Чаплинський, до смерті запоров малолітнього сина Хмельницького та силою заволодів його нареченою Мотроною (Геленою), що стало поштовхом до повстання козаків під керівництвом Богдана Хмельницького.
Керуючи козацькою державою з Чигирина, Хмельницький часто жив у Суботові. Через кілька років після смерті гетьмана маєток був зруйнований поляками, фортеця знищена. Зберігся фундамент фортечної вежі, над яким зведено павільйон. Реконструйовано дерев'яну сторожову вежу та в'їзну браму садиби. 

 Наступною зупинкою нашої подорожі був Медведівський краєзнавчий музей. Його експозиція розповідає про історію Холодного Яру з найдавніших часів до Другої світової війни: скіфські часи, Київська Русь, козацька епоха, Коліївщина, Холодноярська організація, партизанська боротьба у роки Другої світової війни. Окрема експозиція присвячена участі холодноярців у подіях на Майдані 2013-2014 років та військовій агресії росії проти України.

 Дорогою відвідали Троїцький Мотронинський жіночий монастир в с. Мельники, де молилися Гетьмани України: Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Виговський, Іван Мазепа, командувач армії УНР Михайло Омельянович-Павленко. 

Мотрин монастир був духовною фортецею для гайдамаків. Це святе місце свого часу відвідував філософ Григорій Сковорода. В 1845 році в Мотронинському монастирі побував Тарас Шевченко й залишив акварельне зображення монастиря.

 В 1918—1922 Мотронинський монастир став осередком українського повстанського руху, який очолили отамани брати Чучупаки, а у 1919-1920 рр. тут сформувалось «Холодноярська респýбліка», яка чинила спротив російським «визволителям», стала справжнім осередком боротьби за волю під знаменами самостійності і незалежності України. «Це живий приклад, як невеликі числом, але незламні духом можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом», - написав у документальному романі «Холодний Яр» Юрій Горліс-Горський, один із небагатьох отаманів тієї республіки, яким пощастило залишитися живими. Свого часу Т. Шеченко напише у вірші “Холодний Яр” «Бо в день радості над вами, розпадеться кара, і повіє вогонь новий з Холодного Яру» - вогонь боротьби за свободу, незалежність, вогонь спротиву та непокори. Ці слова були пророчі.
 Кінцевою зупинкою нашої екскурсії був символ Холодного Яру - 1100-літній дуб Максима Залізняка на хуторі Буда. Його висота – 30 м, а обхват стовбура – 9 м. Дуб є одним з найстаріших дерев України. Легенди свідчать, що саме під ним збиралися гайдамаки, вони давали клятву, не шкодуючи життя, боротися з польським свавіллям, релігійним гнобленням, вірою і правдою захищати неньку Україну. 

 Колектив гуманітарно-педагогічного факультету висловлює щиру вдячність ректорові НУБІП України Вадиму Ткачуку, профспілковій організації, зокрема її керівникові Ростиславу Тарасенку, за сприяння і підтримку в організації візиту до козацьких місць нескорених українців. Адже інтерес до історії козацтва в Україні невпинно зростає – надто тепер, коли дух мужніх і волелюбних предків оживає в українських воїнах, які боронять нашу країну. 
Вітаємо колектив з Днем працівників освіти України! Бажаємо міцного здоров’я, сил, витримки та натхнення виховувати молоде покоління в такий нелегкий час! Перемоги та мирного неба!

 Ірина Матвієнко,

голова профбюро гуманітарно-педагогічного факультету