Два роки великої війни: з Росією «ми маємо … різне майбутнє»

  Збігло два роки, як ті, хто називали себе нашими братами, почали бомбити українські села й міста. Водномить переінакшився світ і докорінно змінилася Україна.

  За два роки виросло нове покоління – миттєво прозріло й подорослішало, ураз загартувалося і вмудріло, навчилося відсівати зерно від полови. Ті юнаки і юнки, які вчора мріяли про безтурботливу подорож світами, дбали, як і годиться молоді, про своє затишне місце під сонцем, узяли зброю до рук, пішли громити окупанта, що безжально топтав рідну землю. В один згуртований стрій оборонців улилися батьки й діти, діти й батьки – оте одвічне та нерозділиме коло. Гнівом киплять серця українців, усі вони виборюють перемогу. Лише на мить забуваємо про страхіття, мелодії нашого життя переривають сирени, журні вістки про тих достойників, які передчасно відлетіли в засвіти, про тих одержимців, які стають на прю з окупантом.

  І хоч як він не намагається принизити, зганьбити рід український, очорнити його величну історію, – сила нашого Духа не міліє, а міцніє. Долинають до українців голоси предтеч, які громили орди завойовників-заброд і не дали розгубитися на шляхах історії, на її вітрах рідній мові, геніальній пісні, високодуховній моралі, вірі у перемогу добра над злом. Знаємо, що Творець Небесний на нашому боці, бо він там, де правда. А вона для українців була, є й буде найвищою чеснотою. Тож вірмо в правду, у Бога, в Україну, яка для нас – понад усе. Сподіватися на Господа варт, однак і самим не можна плошать. Із ворогом, що його маємо, треба боротися зброєю, словом, до якого ми безпосередньо причетні, нашими щоденними діяннями. Не можна ні на мить забувати про тих, хто ціною власного життя зупиняє московитську навалу. Маємо допомагати їм усім, чим можемо. Основне – зламати хребет агресорові, порвати з ним зв’язки на вічні віки. Після того, що зробила росія, «у нас немає спільного минулого, ми маємо лише різне майбутнє».

Слава Україні! Слава нашим Героям!

Кафедра журналістики та мовної комунікації