Успішність, ризикованість, прагнення та навчання студентів-деревообробників

24 травня 2023 року
  Сьогодні ділимося життєвим шляхом, переконаннями, мотивацією та успіхами студентки 4-го курсу спеціальності «Деревообробні та меблеві технології» Марії Берко (з позивним «AFINA»). Ще на першому курсі спільно з адміністрацією університету започаткувала проєкт «НУБіП для АТО. В нас тече одна кров», тепер співорганізатор благодійного фонду «EDELVIRA», волонтерка, спортсменка і, звичайно, красуня…
 
  • Отже, Маріє, розкажіть про себе (до навчання в НУБіП).

— Звати Марія, на часі 22 роки. Народилась у м. Донецьк, виросла та отримала середню освіту в м Слов’янськ.
  Закінчила музичну школу класу фортепіано і паралельно навчалася грі на гітарі. З 4,5 років цікавилася різновидом спорту: бально-народні, бально-спортивні танці, кінний спорт, лучна стрільба. Я була дуже активною дитиною і завжди мала безліч питань, зацікавленість у Всесвіті, мені подобалось навчатися доволі незвичним речам. Я схиляю голову перед своєю бабусею – Берко Ніною Павлівною, адже вона займалась моїм вихованням й до нині залишається прикладом незламної, цілеспрямованої людини, жінкою із завжди піднятою головою, безмежно розумною, мудрою. Про неї я готова писати книжки. Проте, дитинство не було у мене легким. Я завжди мала боротися та відстоювати своє світосприйняття, позицію та інше.
  У 12 років я потрапила в Слов’янський краєзнавчий музей, де мій майбутній тренер Юков Олексій Олександрович проводив виставку з реконструкції часів Другої Світової Війни. У мене з дитинства вроджена зацікавленість історією, особливо, що стосується війн. Отримавши велике захоплення, познайомилась поближче.
  На наступний день розпочалося моє перше тренування з таїландського боксу Муей-Тай, яке триває вже понад 9 років. Це не було лише про спорт, адже Олексій Олександрович в першу чергу виховував своїх підопічних, як гідних людей, патріотів своєї країни. Кожне заняття починалося зі слів «Яке головне правило нашого клубу?» – «НІКОЛИ НЕ ЗДАВАТИСЯ». Показуючи та надихаючи власним прикладом він став моїм наставником по життю. Про О.О. Юкова можна прочитати багато статей і подивитися відео. Наразі він продовжує займатися пошуком загиблих та зниклих безвісті в результаті бойових дій.
 (Посилання: Instagram https://instagram.com/_platsdarm_?igshid=YmMyMTA2M2Y= (@_platsdarm_), YouTube https://youtube.com/@user-xi3cl8jn4o (Плацдарм Славянск), стаття: https://www.unian.ua/war/poshukivec-oleksiy-yukov-mi-zbirayemo-ne-prosto-tila-zagiblih-mi-zbirayemo-jih-dushi-11996118.html).
 
  12 квітня 2014 року життя змінилося і віч-на-віч ми зустрілися з війною та смертю. Я гарно пам’ятаю цю мить, як поверталася додому і пролунали перші обстріли. Я проходила повз міськвідділ поліції, його почали штурмувати. Я залишилась в оточенні. День за днем перевтілювався в пекло, який зараз знайомий кожному українцю.
 
(Посилання YouTube https://youtu.be/9tiqyc0sI_0).
 
  • Як Ви дізналися про НУБіП України?

— Мені хотілося обрати особливий університет, не схожий навіть своїм місцезнаходженням. Якось гуляючи Голосіївським лісом познайомилась з НУБіП. Він одразу скорив моє серце і подарував відчуття, що саме тут я маю провести свої студентські роки. За що зараз дякую собі, тому що прислухалась до внутрішнього голосу. Природа – це моя стихія, моє натхнення і джерело сил. Все співпадало. Радилась з досвідченими людьми, випускниками цього закладу.
  • Вибір спеціальності також пов'язаний з природою та її раціональним користуванням. Чому саме обрали спеціальність «Деревообробні та меблеві технології»?

— Мій Слов’янськ – промислове місто і народ там дуже працьовитий. З дитинства я любила роботу з деревом, ходила на гурток, де виготовляли вироби з деревини, в гаражі у дідуся майструвала домівки тваринам або декор у двір. Спеціальність доволі не жіноча, навіть на власному прикладі – я єдина дівчина в двох групах (маю на увазі також скорочений курс). Я вирішила спробувати розкрити себе саме в цьому напрямі, в якомусь сенсі ризикнути, але і паралельно вступила для здобуття другої освіти в НУБіП на «Міжнародні відносини». Так як маю окрему любов, зацікавленість у сфері політології і бачу певну частину свого майбутнього там. Я не знаю, як поверне життя, воно завжди непередбачуване, але попри іспити, буду мати два зовсім не схожі один на один варіанти діяльності.
 
  • А можливо і вдасться поєднати ці дві освіти в майбутньому. Ви вже завершуєте 4-й курс. Як загалом проходило навчання? Що хорошого та позитивного запам’яталось? Чи були негативні моменти і як їх долали?

— Напевно, найбільш незабутнім для мене лишиться 1-й курс, на якому вдалося відчути повністю смак студентського життя. Це був перший, абсолютно ні на що не схожий досвід, супроводжений різноманітними емоціями та подіями. А щодо наступних років – то це про дві епідемії COViD-19 та війну, котрі зруйнували нормальний процес навчання. Більшість часу пішло на підлаштування під нові вимоги. Проте, незважаючи на труднощі, ми все-одно працювали, шукаючи не виправдання, а можливості. Вимоги викладачів залишалися стабільно на високому рівні. Пам’ятаю, бували моменти, коли деякі університети України припиняли свою роботу, а ми продовжували. Викладачі завжди залишалися на зв’язку, проявляючи свою підтримку.
  Я висловлюю вдячність всьому керуючому та педагогічному колективу, розробникам навчального сайту та всім причетним, хто подарував нам змогу рухатися далі за планом освітнього процесу.
  Також, окрема але по особливому важлива для мене вдячність за те, що НУБіП України має дуже сильний патріотичний характер, це у всьому відчувається. Моя діяльність, про яку я розповім нижче, безумовно має внесок від університету. Коли у 2019 році, будучи студенткою першого курсу, отримала підтримку і запровадила акцію «НУБіП для АТО. В НАС ТЕЧЕ ОДНА КРОВ». (На сайті НУБіП є багато статей з цього приводу).
 
  • А тепер «EDELVIRA» – чим можете пишатися?

— Знаєте, на це питання має бути велика гідна відповідь. Є таке бажання розповісти абсолютно про весь наш шлях, адже кожна подія наче окреме життя. Проте, спробую коротко і по суті.
  В першу чергу я пишаюся рішучістю вчинити цей крок, а саме заснувати офіційний благодійний фонд України в момент найактивніших бойових дій (в перші місяці війни). Не маючі аніякого досвіду в даній сфері – це був дійсно ризик та зроблена доволі важка робота. На жаль, ми (українці) маємо великі складнощі в держструктурах, найбільш болючі моменти пов’язані з бюрократією. Потрібно мати моральну стійкість і, в прямому сенсі, виборювати право на існування. Тим не менш, для мене це є безцінним досвідом в своєму молодому віці, який також змусив подорослішати. Воно того вартувало. Те, що зараз дає «EDELVIRA» Україні – безцінно, вагомо.
  
  Нам вдалося. Я відчуваю велику гордість за свою команду: Мирослава Силенко, Олексій Соловкін, Андрій Вергуленко. Кожен з них володіє абсолютно не схожими великими талантами, самовідданістю, щирим серцем, стійкістю. Це про людей, які зроблять неможливе, якщо це потрібно, які будь-якою ціною виконають поставлену задачу. До цього часу в нас не було жодного вихідного, ми завжди на зв’язку, ми в безупинному процесі роботи з військовослужбовцями. В кожного своя мотивація та відповідь на питання «Чому я це роблю?». Але всіх нас об’єднує одна мета – Перемога та спільне бачення проходження цього шляху.
  14 березня 2023 р. у День українського добровольця повний склад команди «EDELVIRA» був відзначений медалями «СИЛЬНОМУ ДУХОМ».
  «Командування та особовий склад військової частини А7373, висловлює щиру вдячність за вагому систематичну допомогу підрозділам частини під час оборони міста Бахмута і підтримку Захисників України у боротьбі з російським окупантом, незважаючи на загрозу власному життю та здоров’ю. Слава Україні!»
Командир військової частини А7373
майор Сергій ГОРОХІВСЬКИЙ.
 
  18 січня 2023 року я була нагороджена пам’ятною медаллю «За волонтерську діяльність».
  Авжеж, немає ані жодної мети мати відзнаки. Тому що, єдині герої не в тилу, а на передовій. Проте, такі події в житті стають знаковими і надають волю рухатися далі.
  Ми придбали декілька машин і перша з них для славетної 93-ої ОМБр «Холодний Яр». Пам’ятаю, як через пів року зателефонував боєць цієї бригади, сказавши, що завдяки нашому «бусу» вдалося врятувати життя поранених з точки бойових дій.
  Абсолютно в кожний збір та закупівлю для ЗСУ, ТрО ми вкладаємо стільки своєї енергії та віри в те, що воно дійсно стане допоміжним інструментом, почувши подібний відгук, на душі легшає…
 
 
  Я не стану розписувати багато про те, скільки і чим саме нам вдалося забезпечити лави ЗСУ, все це можна відслідкувати в соціальних мережах.
  Якщо округлити, виходить приблизно сума 1 700 000 грн.
(Instagram: https://instagram.com/edelvira.ukraine?igshid=YmMyMTA2M2Y= )
(Telegram: https://t.me/donorforthearmedforcesofukraine )
(Наш сайт: https://edelvira.com.ua/).
 
  Як для людей, які не знаменуються будь-якою популярністю, говорять за себе як за абсолютно нову волонтерську організацію та отримують відгуки та підтримку від громадян, завдяки своїм вчинкам, їх результативністю – це безумовно також факт, яким я пишаюся. Люди мають довіру до нас.
  Зібрати кошти – це роботи 40% роботи. Інші 60% йдуть на пошук, закупівлю, перевірку, передачу безпосередньо на фронт (з рук в руки), звітність перед аудиторією, яка робила донат.
  На порядку денному завершили збір в сумі 185 000 грн. для 5-ої роти 81-ої ОАМБр, чиє гасло звучить «ДІЄЮ, А НЕ СЛОВОМ!». Напрямок бойових дій (Кремінна-Діброва).
  Ми придбали: 6 професійних військових рацій Motorolla DP4400 VHF, 6 посилених антен, 10 павер-банків для забезпечення живлення необхідних пристроїв. Незабаром, під час гуманітарної місії, вони будуть передані нашим бійцям разом із провізією, медициною та ін.
  Благодійний фонд «EDELVIRA» («ЕДЕЛЬВІРА»), назва якого походить з легенд про дивовижну квітку Едельвейс – символу любові та мужності, вірності, незламності та патріотизму.
  Головна мета, цілі та статутні завдання полягають у допомозі українським бійцям: формуванням Збройних сил України, Національній гвардії України, батальйонам добровольчих військових формувань та волонтерським ініціативам, організаціям та/або окремим громадянам.
  В першу чергу зараз зосереджуємо всі сили на надання допомоги для добровільного донорства крові та її компонентів для ЗСУ.
  За 12 місяців війни вдалося забезпечити Київський військовий госпіталь близько 3 000 донорами крові і дати надію на життя для 9 000 бійців. Наразі, ми єдиний БФ, який цілеспрямовано закриває потреби військового госпіталю для важкопоранених. (На жаль, заборонено публікувати будь-які фото з Військового Госпіталю та нашу роботу, тільки ті, що є в інтернеті у вільному доступі).
  • Насичене волонтерське життя. Також хотілося б дізнатися про Ваші спортивні здобутки.

— Зараз про спорт мені набагато важче говорити, порівнюючи з мирними часами. Деякий період вдавалося утримувати ці дві паралелі разом: війна та спорт. Навіть підготуватися та виступити на Кубку Світу серед студентів з Муай-Тай (Турція), де я представляла НУБіП України та свій ННІ ЛіСПГ (група ДМТ-190)1.
  Там я гордо підняла стяг подарований мені з Бахмуту від МБ-204 батальйону ТРО ЗСУ, та навіть затримувала свою кровотечу ним після бою, адже він був завжди зі мною і допомагав змиритися з тим фактом, що я поїхала з країни на змагання. Я билася за них, за наших хлопців та дівчат, за свою країну і більш за все чекала повернення до дому.
 
  Потім роботи на військовій ниві стало в десятки раз більше, я віддалася повністю туди.
  Щоденно продовжую тримати свою форму в домашніх умовах, за можливості ходжу спарингувати в бійцівський клуб. Але, все ж таки дуже важко, особливо морально.
  Я живу з вірою та надією, що обов’язково повернуся до спортивних лав у складі Національної збірної України та продовжу здобувати перемоги. А поки, найголовніша мета – Перемога нашої країни.
 
  • Які плани на майбутнє?

— Напевно, це одне з найскладніших запитань. Незважаючи на те, що я дуже далекоглядна людина, яка завжди прописувала собі плани на 5-10 років вперед, в певний момент це закінчилося. Війна показала істинну цінність часу та наскільки все може змінитись в мить. Особливо, коли абсолютно все, про що ти мріяв, до чого йшов – зруйновано.
  Що заспокоює невирішеність майбутнього – навчання, зрозуміння того, що попереду ще 1,5 роки для магістратури з ДМТ-1901 на спеціальності «Деревообробні та меблеві технології» та фінішний рік бакалавру з Міжнародних відносин.
  Також, для мене відкритим залишається питання щодо військової сфери зайнятості. Ті, хто став на захист країни з початку повномасштабного вторгнення виснажені, багато героїв, лідерів цієї битви – загинули. Солдатам вкрай необхідна ротація, реабілітація, заміна.
  Ця тема – мій особливий найгостріший біль. Я закінчила медичні курси CLS (Боєць-рятувальник), склала успішно екзамени та отримала сертифікацію. Також, на моєму рахунку завершені курси з військової справи (поводження зі зброєю, топографія, тактична медицина, інженерна підготовка, зв’язок). Зараз проходжу курси «Військове право» та з часом прагну отримати сертифікацію з «Бойовий медик».
  Наступні вирішальні кроки будуть залежати від ситуації і мого морального стану, та пошуку відповіді на питання «Де зараз моє місце?» Я безупинно продовжую вчитися і готова до всього.
Слава Україні! Слава нашим Героям!
 
  • Маріє, дякуємо Вам за повчальне інтерв’ю. Бажаємо, щоб вибір завжди був правильним, здобуті навики спеціальності «Деревообробні та меблеві технології» втілилися в майбутньому життєвому шляху! 

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття –
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
                                    В. Симоненко
 
 
Розмову вела Олександра Горбачова,
куратор, доцент кафедри технологій

та дизайну виробів з деревини 

Регіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015Захисти дисертацій

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook