ДО ІСТОРІЇ ФАКУЛЬТЕТУ ЗЕМЛЕВПОРЯДКУВАННЯ НУБіП УКРАЇНИ: ЗАБУТА ПЕРЕДІСТОРІЯ 1920-х рр.

Вітаючи факультет землевпорядкування з 30-річчям, музей історії НУБіП України підготував інформаційні матеріали про зародження землевпорядної спеціалізації в нашому університеті. Адже за новітньою датою заснування, 1996 роком, ховається значно давніша й заплутаніша історія, яку варто розповісти.

Шукаючи матеріали про витоки землевпорядної освіти в Київському сільськогосподарському інституті, ми зіткнулись із доволі типовою для дослідників 1920-х років ситуацією: писемних джерел (архівних документів, спогадів, газетних публікацій) збереглося обмаль, та й ті – розрізнені. В інформаційному полі присутні тези, які роками кочують із тексту в текст, але жодного документального підтвердження їм знайти не вдається. А офіційні документи самого КСГІ про підготовку землевпорядників, на жаль, практично відсутні.

Отже, ми спробували розібратися в тому, що з наявних тез можна і верифікувати, і знайти джерела, які хоча б частково дозволили відтворити передісторію факультету-ювіляра. А головне – познайомити сьогоднішнє покоління землевпорядників з їхніми попередниками.

Як відомо, підготовка «наших» фахівців-агрономів розпочалася з 1898 р. у Київському політехнічному інституті, коли було створено сільськогосподарське відділення, яке з 1 вересня 1922 р. стало юридично окремим навчальним закладом – Київським сільськогосподарським інститутом. Спочатку в його структурі було 4 відділення: зоотехнічне, економічне, сільськогосподарське машинознавство та землеробське (Наказ по КПІ № 41 по КПІ від 20.09.1922 р.), а на кінець навчального року було створено 2 факультети: Агрономічний (декан І. М. Щоголів) і Зоотехнічний (декан В. П. Устянцев) та 1 відділ – Лісовий (зав. Є. В. Олексієв) (Наказ по КПІ і КСГІ від 16.06.1923 р.).

В аграрній освіті початку XX ст. елементи геодезії та землемірної справи традиційно входили до підготовки агрономів, оскільки практичне ведення господарства і землеустрій маєтків вимагали відповідних навичок. До нашого часу збереглася фотографія 1903 р., яка зображує студентів сільськогосподарського відділення КПІ на геодезичній практиці із типовим для тогочасної доби знаряддям (мірні рейки, віхи).

У період Національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. порушувалося питання про створення окремого вищого навчального закладу аграрної освіти в Києві. У 1918 р. міністр земельних справ Директорії УНР М. М. Ковалевський підготував проєкт закону «Про Київську сільськогосподарську академію». Документ передбачав заснування в Києві Сільськогосподарської академії у складі шести факультетів: агрономічного, лісового, межового, ветеринарного, інженерного та економічного. Реалізувати задум тоді не вдалося через політичну нестабільність періоду Директорії. Проте важливою для нашої історії є сама структура проєктованого закладу: межовий факультет, передбачений уже в цьому найдавнішому проєкті академії, засвідчує, що потреба в підготовці фахівців із землеустрою усвідомлювалася на державному рівні.

У «Проєкті» був визначений перелік навчальних предметів на межовому факультеті: 1) Українознавство, 2) Нові чужеземні мови (одна обов’язкова), 3) Вища математика, 4) Теорія можливостей в прикладанні до геодезії і рахування по способу найменших квадратів, 5) Теоретична механіка, 6) Фізика, 7) Хімія, 8) Нижча геодезія, 9) Вища геодезія, 10) Основна астрономія, 11) Сферична астрономія, 12) Практична астрономія, 13) Фізична географія, 14) Загальна географія України, 15) Картографія, 16) Метеорологія, 17) Статистика України, 18) Політична економія, 19) Законознавство, 20) Креслення і малювання, 21) Каліграфія, 22) Ґрунтознавство і бонітіровка ґрунтів, 23) Фотограметрія, 24) Лісівництво з лісовою таксацією і лісовлаштуванням, 25) Агрономія, 26) Основні земельні поліпшення. Фах, який мали отримувати випускники межового факультету за проєктом, було визначено як «інженер-геодезист» (Історія НУБіП України мовою документів (від минулого до сьогодення). Київ, 2013. С. 68–69).

Подальший розвиток політичної ситуації в країні не дозволив реалізувати задумане, але до ідеї організації Сільськогосподарської академії нова влада повернулася вже в 1925 р.

Офіційна історія НУБіП України містить інформацію, що наприкінці 1920-х рр. у структурі КСГІ функціонував землевпорядний факультет. Цитуємо ювілейне видання за 2021 рік: «Ще в 1904 р. професор Київського політехнічного інституту Пермінов відкрив у Києві, на Жилянській вулиці, приватну школу й технічні курси, які в 1906 р. було реорганізовано в землевпорядний відділ Сільськогосподарського технікуму. В 1922 р. землевпорядний відділ цього технікуму було перетворено в самостійний межовий технікум. Того ж 1922 р. при технікумі було створено й землевпорядну профшколу. У 1923 р. Межовий технікум реорганізовано в землевпорядний. У 1926 р. зростання Межового технікуму було визнане керівництвом наркомосвіти, яке визначило навчальний заклад основним осередком при злитті з Меліоративним технікумом в один Меліоративно-землевпорядний політехнікум у 1927 р. Надалі Київський меліоративно-землевпорядний політехнікум у 1928 р. увійшов до складу Київського сільськогосподарського інституту».

Отже, нашим завданням стало підтвердити або заперечити наявні факти з історії появи землевпорядного факультету у складі КСГІ. Знайдена нами відкрита інформація (без поглибленого дослідження історії кожного з зазначених вище навчальних закладів) дозволяє створити загальну схему інституційних змін у закладах із підготовки землевпорядників на шляху до їхнього входження до складу КСГІ. Наголосимо, що у нас є критичні зауваги до цієї схеми, оскільки вона достеменно не підкріплена документально.

Перший етап. З 1 вересня 1907 р. в Києві було відкрито Вищі технічні курси проф. КПІ інженера В. В. Пермінова з трьома відділами: електротехнічний, будівельний і землемірно-меліоративний (Рада, 1907. № 187, с. 2).

Отже, ми заперечуємо дату 1904 р. як початок функціонування курсів В. Пермінова, й пропонуємо натомість 1907 р. Стосовно «землевпорядного відділу Сільськогосподарського технікуму» ми не виявили будь-якої інформації про такий навчальний заклад. Натомість у Державному архіві м. Києва зберігаються 2505 справ за 1907–1917 рр. та 80 справ за 1910–1922 рр., які об’єднані у фонди «Київські технічні курси В. В. Пермінова» та «Київське приватне землемірне училище В. В. Пермінова».

Другий етап. У тому ж Державному архіві Київської області наявний фонд «Київський землевпорядний технікум», до якого увійшли 79 особових справ студентів за 1926–1930 рр. І навіть якщо умовно прийняти версію про еволюцію Училища В. Пермінова у Землевпорядний технікум, нам потрібно шукати додаткові матеріали, які б «закрили» хронологічний провал 1923–1925 рр. І ще, запитання викликає кінцева дата фонду – 1930 р. Якщо за існуючою версією Землевпорядний технікум об’єднався з Меліоративним у 1927 р., то чому ж тоді збереглися документи аж за 1930 р.? У Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України також зберігаються справи Київського землевпорядного технікуму за період 13 лютого 1926 р. – 28 лютого 1928 р.. Серед них є документи, які засвідчують функціонування на базі технікуму 8-місячних землемірно-землевпорядчих курсів та профшколи.

Третій етап. Тут важлива інформація як для історії появи землевпорядного факультету в КСГІ, так і для власне історії КСГІ. Отже, переглянувши архіви та газетні часописи початку 1920-х рр., ми знайшли інформацію про функціонування у 1923–1925 р. Київського інженерно-меліоративного технікуму ім. Г. Ф. Гринька з двома факультетами – меліоративним (інженери-меліоратори) та культурно-технічним (інженери культур-техніки) (Радянський шлях, 1925, 31 липня, с. 4).

Наголосимо, що в сучасній історіографії наявні твердження, що в КГСІ станом на 1924 р. вже функціонували: меліоративно-гідротехнічний факультет, який очолював Ф. Тесленко, факультет землевпорядкування на чолі з проф. М. М. Горшоновим та факультет меліоративно-гідротехнічний на чолі з проф. О. О. Табенецьким. Ми не підтверджуємо об’єктивність цієї інформації. Єдине, що точно – це запровадження до навчального плану підготовки агрономів у 1923 р. навчальної дисципліни «Землеустрій».

Тепер спільна історія. Дата 1927 року як час злиття Київського землевпорядного технікуму з Київським інженерно-меліоративним технікумом у Київський меліоративно-землевпорядний політехнікум наявна на сайті Національного університету водного господарства та природокористування. Ми ж точно можемо засвідчити діяльність політехнікуму в 1928 р. У серпні 1928 р. навчальний заклад очолював Є. І. Михайлов, викладачами були: Є. В. Опоков, Д. П. Рудін, Є. Д. Маркевич. Навчання відбувалося за адресою вул. Рейтарська, буд. 37 (Пролетарская правда, 1928, 27.04, 16.08, 30.09).

Четвертий етап. У 1928 р. Київський меліоративно-землевпорядний політехнікум увійшов до складу КСГІ, маючи три факультети – меліоративний, культуртехнічний і землевпорядний. Наявні документи з історії КСГІ фіксують, що у вересні 1928 р. навчальний заклад розпочав роботу в складі 5 факультетів: організації сільського господарства, лісоінженерного, землевпорядного, інженерно-меліоративного та культурно-технічного. Також на його базі функціонували вищі трьохтриместрові педагогічні курси та робітничий факультет.

Декан факультету організації сільського господарства проф. І. Щоголів у свій час підготував статистичну таблицю кількісного набору студентів до КСГІ на 1928/29 навчальний рік за різними категоріями (Записки Київського сільськогосподарського інституту. Том IV. Рік 1929. С. 263–265). У ній ми бачимо, що на землевпорядний факультет було зараховано 54 особи, з яких 20 жінок.

Щодо розподілу за віком, то найбільше було 19-річних студентів.

Згідно зі статистичними даними на кінець 1928/1929 н. р. загальна кількість студентів на земфаці становила 201 особу, з яких 61 отримувала стипендію, а ще 66 не платили за навчання (Реконструктор, 1929, № 4, С. 4).

Яким було життя землевпорядного факультету в складі КСГІ? Відповідь на це питання частково нам дали публікації в інститутській газеті «Реконструктор».

Отже, заняття культурно-технічного, меліоративного та землевпорядного факультетів, педагогічного відділу та курсів з підготовки до вступу в інститут відбувалися у приміщенні за адресою вул. Рейтарська, б. 37. Тобто на тій самій базі, де функціонував Київський меліоративно-землевпорядний політехнікум.

Чи можна дізнатися прізвища тих, хто навчав і хто навчався на земфаці? Частково так. В музеї історії НУБіП України зберігається фото випуску землевпорядного факультету спеціальності «інженери-організатори території» 1926–1930 рр. навчання. Це єдине фото з досліджуваного періоду. Саме воно є історично цінним і унікальним щодо відтворення прізвищ викладачів та студентів. Вивчивши фотографію, ми реконструювали викладацький склад. І можливо, саме цей знімок є єдиним, що зберіг їхні обличчя. Отже, серед тих, хто викладав на землевпорядному факультеті принаймні в 1929/30 н.р., за підписами на фото вдалося встановити:

Хто ж очолював землевпорядний факультет у 1928–1930-х рр.? Після систематизації наявної інформації попередньо можемо говорити про двох осіб:

у 1928–1929 рр. – ? Маркевич. (У статті у «Реконструкторі» за 1929 р. зазначено «… деканату земфаку на чолі з проф. Маркевічем» і далі мова про декана. Але ініціали не позначені. Можемо припустити, що мова йде про Євгена Дмитровича Маркевича – попередньо професора Київського меліоративно-землевпорядного політехнікуму, автора теоретичного обґрунтування правової та організаційної структури земельної громади, адаптації землевпорядних процесів під умови Нової економічної політики (НЕП) та розв’язанні земельних спорів;

у 1930 р. – М. М. Гершонов (на фотографії 1930 р. позначений як декан). Цілком ймовірно, що це Мойсей Маркович Гершонов (1880-ті рр. – після 1940 р.) – професор, видатний український правознавець, один із провідних фахівців у галузі земельного та цивільного права. Викладав історію земельних відносин, земельне і лісове право, земельне законодавство, землеустрій, судово-земельний процес. Після ліквідації КСГІ залишився у Києві.

Серед викладачів земфаку в 1930 р. ми ідентифікували таких:

Раєвський Володимир Григорович (1880 – 1943 рр.) – випускник Сільськогосподарського відділення КПІ, працював на землевпорядному, меліоративному факультетах та факультеті організації сільського господарства КСГІ. У 1930 р. перейшов на кафедру загального хліборобства.

Рудин (Рудін) Дмитро Петрович (1884–1931 рр.) – доктор технічних наук, професор, з 1914 р. помічник Київського губернського землеміра, ректор Київського землевпорядкувального технікуму.

Савицький В’ячеслав Фабіанович (1902–1965 рр.) – професор, генетик та селекціонер. Після 1930 р. перейшов до Білоцерківського сільськогосподарського інституту. Після Другої світової війни емігрував до США.

Сташевський Євген Дмитрович – доктор історичних наук, професор, український історик, економіст. У 1920-х рр. професор, зав. кафедри, проректор, ректор Інституту народного господарства та Інституту зовнішніх зносин; професор та зав. кафедр економічної історії, російської історії Інституту народної освіти. Працював у Комісії народного господарства ВУАН, очолював створений ним Музей сільськогосподарської промисловості Цукротресту. Заарештований 1938 р., загинув у в’язниці.

Шаровольський Іван Васильович (1876–1954 рр.) – професор, фахівець з германської та романської філології. У 1937–1940 рр. – перший декан факультету іноземних мов суч. Національного університету ім. Т. Шевченка.

Інформація про інших викладачів у відкритих джерелах вкрай обмежена або відсутня. Тому повернути їхні імена до літопису НУБіП України тепер належить сучасним фахівцям із землеустрою – адже саме вони здатні впізнати своїх професійних попередників. Серед неідентифікованих викладачів зазначимо: Блонвіст? Б. А., Пожарський Д. Н., Коцар Ю., Тихомирів О. М., Солодкий В., Кондаков І. М., Зборовський.

Серед публікацій інститутської газети «Реконструктор» ми виявили ще одне прізвище викладача. У нотатках «Виправити жабу» та «Хвостизм земфаку» анонімні студенти критикують лектора Крамаренка, який викладав дисципліну «Техніка земельних та лісових оцінок». Його критика полягала у тому, що лектор наполягав на «переписуванні допотопних історичних таблиць, на яких можна зупинитися коротесенько на словах» (Реконструктор, 1929. Вересень).

Реконструювати список студентів виявилося не менш складним завданням, ніж список викладачів. Певні відомості про студентів земфаку трапляються також у замітках «Реконструктора» – але здебільшого фрагментарно, без повних імен чи по батькові, що робить ідентифікацію конкретних осіб майже неможливою. Тож і в цьому випадку сподіваємося на допомогу сучасників – можливо, хтось із нащадків випускників 1930 р. впізнає своїх родичів на цьому унікальному фото.

На жаль, підписи під портретами на фото випуску 1926–1930 рр. надто дрібні й погано читані, щоб упевнено відтворити прізвища кожного зі студентів, але тим не менш: Ярошенко В. М., Бустильник? В. М., Одинець К. Д., Осадчий Д. П., Руденко І. Р., Лещенко М. П., Калініченко Д. Д., Дробот В. Д., Ягода М. Н., Ранеті П. К., Лубянський П. Ю., Білянівський?, Гостинський І. А., Майзель М. А., Бондаренко П. Е., Шу...?, Ступак П. И., Бокиров М. М.?, Гончарук М. М., Стесель Б. В., Гузенко І. І., Копан О. П., Сафро Л. В., Орловський К. В., ..., Мирович Н. Х., Менших Ю. О., Горонецький С. А., Винярський О. Д., Гудзь П. П., Данілов Г. Г. та Балабай Н. Н.

Наведені далі приклади узято з «Реконструктора». Так, у рамках загальнодержавної тенденції ліквідації неписемності, узявши на себе відповідне зобов’язання, виявив активність студент ІІІ курсу земфаку Рубінштейн, «який взявся протягом цього навчального року [1929/1930] ліквідувати неписемність 10-ти робітників і викликає всіх студентів КСГІ» (Реконструктор. 1929. Вересень). Також є прізвища студентів земфаку, які потрапили під переслідування за соціальне походження, їхні справи розбирали на факультетських та інститутських громадських слуханнях і, врешті-решт, позбавляли права навчатися за формулюванням – «соцпоходження»: Царинний Борис Антонович – 2 курс, «син куркуля, батька розкуркулено як активного ворога радвлади»; Шехтман Шулім Мусійович – 1 курс, «до інституту вступив як службовець, член спілки з 1925 року, тепер батько крамар»; «ховали своє соціальне походження: А. П. Лант – в минулому син великого підприємця, батьків позбавлено виборчих прав, Любович – батько піп, Красовський – син великого поміщика, А. Г. Майліс – батьки в минулому мали млина»; Яструбецький – спекулянт». Є нотатки і такого змісту: «За академічну неуспішність студентів земфаку тт. Левченка та Яковченка виключено з інституту». І далі: «Тов. Левченко, студентка ІІ курсу земфаку оповіщає, що її з ВИШу не виключено». Також прізвища студентів знаходимо у критичній нотатці автора «Свідомого» про культуру поведінки студентів ІІІ курсу земфаку: «особливо показують себе такі тт., як Брайловський, Піотровський, Відуїв, Сац і Букман. Вони перекидаються стільцем, скакають брудними ногами на столи, здіймають галас».

Яким було студентське життя на земфаці?

У дописі «Дебати на звіт декана земфаку» за авторством М. Юнкес(а) описано збори землевпорядного факультету 15 лютого 1929 р., на яких студенти заслухали звіт декана та співдоповідь про виробничу практику. Показовим є те, як самі студенти формулювали освітню місію факультету: земфак, «ставлячи перед собою завдання випускати не інженерів вузького фаху, а організаторів територій», мав давати випускникам передусім соціально-економічну, а не суто технічну підготовку. Водночас студенти відкрито визнавали прогалину у власній підготовці – недостатню обізнаність із питаннями колективізації та кооперації, що прямо відображало актуальний контекст аграрної політики кінця 1920-х рр. Обговорення на зборах також торкнулося суто практичних проблем навчального процесу: частина семінарських годин фактично витрачалася на читання лекцій через брак підручників, бракувало приміщення під геодезичну лабораторію для роботи з геоприладдям, а навантаження між курсами розподілялося нерівномірно – студенти першого курсу скаржилися на перевантаженість точними науками. Окремо було зафіксовано побажання студентства, щоб перед виїздом на виробничу практику їх заздалегідь інструктували про порядок складання звіту та збору матеріалів до нього (Реконструктор, 1929, № 4. С. 3).

Газетні матеріали за 1929 р. інформують нас і про виробничу практику на факультеті. Так її тривалість для студентів 2 курсу була визначена в 3 ½ – 4 місяці, а для 3 курсу – 8–9 місяців. До програми першої практики входило «достатнє ознайомлення з технічними та правовими моментами виробництва аби закріпити теоретичні знання набуті за 2 роки навчання». Студент міг «пасивно» виконувати доручення начальника землевпорядної партії. Після проходження практики усі студенти отримували виробничу кваліфікацію землевпорядника ІІІ, а іноді ІІ рангу. Це полегшувало «одержати на другій практиці, коли не самостійну роботу (начальник партії), то у усякім разі – одержати самостійну частину роботи (цілу земельну громаду чи невелике село)».

Склад звіту за першу практику (мовою оригіналу):

1. Коротенька характеристика справи. У цьому розділі звіту студент мусить на матеріалах, які маються в справі та які можна одержати від начальника, скласти коротеньку історію проведення землевпорядної справи, починаючи від її порушення й до того моменту переведення, до якого студент працював на виробництві. Для систематизації викладу його слід вести за стадіями землевпорядного процесу. Додати схему всієї дачі, а то й копію пану та копію більш цікавих документів, діаграми тощо.

2. Подробний зміст роботи практиканта, який викладений у щоденнику, де записувати зміст роботи й суворо точні цифри виконання. Наприкінці практики всі цифрові матеріали зводяться у таблицю за такими детермінантами: виміряно кутів, виміряно ліній, пройдено кілометрів, вирахувано координат, знято ситуації (контурів, точок, пройдено кілометрів), накладено на план контурів та точок, викреслено планів та схем, спроєктовано (полів, гнів, кліток, окремих смуг, колективних дільниць), перенесено в натуру (полів, готів, кліток, смуг, колективних дільниць), інша польова та камеральна робота, громадська робота (участь на загальних зборах, участь в інших громадських організаціях в справі землевпорядкування), окремо зазначити яку участь взяв в організації колективів та кооперативів.

3. Які відчувалися труднощі в роботі і, зокрема, чи не бракувало теоретичної підготовки. Тут же різні непорозуміння побутового характеру (питання з платнею, помешканням, їжа тощо).

4. Ступінь самостійності та відповідальності в роботі. Що робили самостійно і які раціоналізаторські пропозиції було запроваджено.

5. Участь практиканта у іншій роботі, що не стосується безпосередньо до землевпорядкування – участь у роботі партійної організації та комсомолу, участь у гуртках МОДРу, ОСО-Авіохему, Друзів дітей, Молоді тощо, організацію лекцій на загално-освітні та сільськогосподарські теми.

До програми другої практики – «засвоєння економічних моментів землевпорядної справи з одночасовим поглибленням уже набутих технічних та правових моментів». Від студента вимагається певна ступінь ініціативи на уміння самостійно проводити нескладні землевпорядні роботи. Звіт (Відчит) за практику студенти складають на підставі зібраних ними самими матеріалів в зв’язку з чим перший розділ відчиту мусить бути побудований так, як будується кваліфікаційна робота.

Перший розділ з 3 відділами:

1. Історія фактично переведеного землевпорядження за окремими стадіями з наведенням критики окремих процесуальних дій і критики всієї прави.

2. Агро-економічне обґрунтування землевпорядного проєкту.

3. Пояснювальна записка до землевпорядного проєктування з зазначенням тих методів проєктування, яких вживалося на виробництві, критики їх та визначення тих методів, які дає теорія землевпорядного проєктування (Реконструктор, 1929, №7).

Також ми виявили газетне фото студентів землевпорядного факультету КСГІ під час проходження практики на Березанщині. Незважаючи на погану якість фотографії, для нас вона – історичне джерело з історії земфаку.

З 1929/30 н. р. продовжувалась адаптація земфаку до умов КСГІ, й, зокрема, було перероблено навчальний план факультету терміном на 4 роки навчання (ХІ триместрів). Планували розширити кваліфікаційну складову: поруч з основним цільовим завданням – готувати інженера-землевпорядника, земфак мав розділитися на дві фуркації: дорожньо-будівельну та геодезичну. Маємо відомості про дисципліни: політекономія, економіка сільського господарства, організація сільського господарства, економіка землевпорядкування; планувався курс сільськогосподарської кооперації та колективізації, теоретична механіка, опір матеріалів, інженерне мистецтво, елементи вищої геодезії та астрономії, тригонометричні сітки нижніх рангів, міське здіймання (Реконструктор, 1929, вересень).

У джерелах наявна інформація про проблеми з набором абітурієнтів на 1929/1930 н.р. Так, закрили ліцензійні показники: факультет організації сільського господарства (108 осіб на 100 вакансій) , лісовий факультет (55 осіб на 40 вакансій) та робфак (84 особи на 90 вакансій). А землевпорядний, меліоративний, культурно-технічний, машиновий та педагогічний факультети «не укомплектовані через брак відповідних кандидатів з робітників та селян». У цьому ж році чи не вперше зафіксовані подовжені терміни подання заяв до КСГІ: прийом заяв до 12 вересня, початок іспитів – 15 вересня.

Показовим є тогочасне ставлення молоді до професії землевпорядника та перспектив роботи у сфері землеустрою. В одній із нотаток у «Реконструкторі» зазначалось, що вже протягом перших років існування землевпорядної професії спостерігався недостатній приплив фахівців із відповідною освітою. Зокрема, наголошено, що за вісім років існування землевпорядної профшколи до неї вступало лише близько 1–3 осіб на рік, а кількість випускників, за оцінкою автора, була недостатньою для забезпечення потреб галузі. Однією з причин небажання молоді здобувати спеціальну землевпорядну освіту була значна різниця між заробітком працюючого фахівця та розміром стипендії. Працюючи на виробництві, землевпорядник міг отримувати 75–100 карбованців на місяць, тоді як під час навчання в КСГІ його матеріальне забезпечення обмежувалося стипендією у 25–30 карбованців. За таких умов перехід до навчання означав суттєве зменшення доходів, що робило здобуття освіти економічно невигідним і знижувало зацікавленість молоді у вступі до землевпорядних навчальних закладів.

Іншою важливою причиною була невпевненість у довгострокових перспективах професії. Серед молоді поширювалося уявлення, що землевпорядні роботи мають тимчасовий характер і після завершення основного етапу землеустрою потреба у відповідних спеціалістах зникне. У джерелі прямо пов’язується така думка з п’ятирічним планом Наркомзему, відповідно до якого індивідуальне землевпорядження селянських господарств передбачалося завершити приблизно за чотири роки. Отже, землевпорядники побоювалися, що після закінчення масштабної кампанії із впорядкування земель вони можуть залишитися без роботи (Реконструктор, 1929, листопад).

Серед викликів, які були зафіксовані у 1928-1930 р. також були пропуск занять студентами, запізнення викладачів та змістове завантаження лекцій. Щодо першого маємо точні цифри пропуску студентів земфаку у 1929 році: 1 курс пропустив 16,2% від загальної кількості занять, 2 курс – 26,5% та 3 курс – 30,4%. Запізнення викладачів фіксувались достатньо часто. Навіть декан Маркевич «маючи в своєму розпорядженні велику кількість академічних годин, може спізнюватися на 20 – 30 хвилин (1927–1928 рр., до цього свою дисципліну він читає під диктуру на протязі 2-х років 2 та 3 курсу)».

Стосовно методики викладання та змісту лекції наведемо два відгуки. Перший – «В учбовому плані ІІІ курсу земфаку дві такі скромненькі, непомітні дисципліни, як техніка земельних і лісових оцінок та німецька мова. Вони зовсім по-різному впливають на студентів. Перша дисципліна завжди починається зранку, так що студенти мають нагоду під одноманітний, монотонний голос лектора, що розповідає про свої колишні візити по панських маєтках, продовжувати нічний відпочинок. Але лекція з німецької мови являє щось протилежне. В авдиторії присутніх найбільше 25 відсотків студентів, лектор проф. Шаровольський розказує анекдоти й студенти мають хорошу розвагу». Другий – «Земфак дуже… зайнятий… Вивчаємо дорожне діло. Різні оцінки. Бажаємо, значить, стати дорожниками, геодезистами. Ну, а колгоспи і радгоспи? Бачите… це така деталь, що вона навіть в учбовий плян не занесена. За те вміємо вивести формулу точности переведення лінії на папері… Побудування булижної мостової… дати вам відомості в цифрах про тарифну сітку столипінського землевпорядження, який був земельний строй під час різдва Христова. Все уміємо, стараємося… І кипить робота на Земфаці. Провадиться соцзмагання, ліквідують хвости, фіксуються лекції… А з виробництва дають тривожні гасла. Не давайте нам Чехівських землемірів. Давайте червоних землевпорядників – організаторів колгоспів. Але мовчав і мовчить деканат, предметові комісії та лектура. Старий учбовий план живе, старий він уже, засмічений з 1923 року».

1930 рік – рік кардинальних змін в системі вищої освіти України. У цей період проходив процес уніфікації системи навчальних закладів в межах СРСР. 12 червня 1930 року вийшла Постанова РНК УСРР «Про реорганізацію ВИШ’ів та ВТИШ’ів і передачу їх у відання відповідних наркоматів». Згідно з цією постановою КСГІ припиняв свою роботу. У першу чергу відокремились кілька факультетів із реструктуризацією в нові інститути – Буряківництва (на базі факультету організації соціалістичного господарства), Лісо-інженерний інститут та Інженерно-меліоративний. У другу чергу було заплановано відділити і створити Інститут механізації та електрифікації сільського господарства (на базі машинного факультет)у. І вже в третю чергу – Інститут ґрунтознавства та агрохімії та М’ясний і тваринницький інститут.

А яка ж доля землевпорядного факультету? Інформація про припинення діяльності факультету наявна в «Реконструкторі» вже напочатку 1930 року. Причому саме про ліквідацію, а не реорганізацію: «Студенти на курсі всі «ліквідатори», вони хочуть почути якесь нове слово про свою долю від зава ф-ту. Студенти хочуть кудись утікти, оббивають пороги зава і не кожен поодинці, а просто гуртом». Отже, відповідно до зазначеної вище Постанови РНК УСРР землевпорядний факультет КСГІ ліквідовувався. Студентам було запропоновано три шляхи подальшого навчання: частину студентів, які завершили 1 курс перевели до складу Інститут механізації та електрифікації сільського господарства, оскільки у навчальному плані була дисципліна «Машинізація сільського господарства»), а частину студентів, відповідно до їхніх заяв – до інших новостворених інститутів; студентів, які завершили 2 курс навчання, перевели до новоствореного Харківського інституту землевпорядкування; студентам 3 курсу дозволили завершити навчання до 1 січня 1931 р. й отримати дипломи.

Відповідно, на цьому етапі історії землевпорядного факультету можемо поставити три крапки. Наше дослідження показало, що у 1928 – 1930-х рр. у структурі Київського сільськогосподарського інституту функціонував землевпорядний факультет, на базі якого готували інженерів-землевпорядників / організаторів території. Ліквідація Інституту в 1930 р. та розпорошення його факультетів між новоствореними галузевими інститутами перервали історію землевпорядкувальної освіти майже на 60 років.

З одного боку, у нас немає підстав стверджувати про пряму інституційну лінію між землевпорядним факультетом КСГІ та сучасним факультетом НУБіП України. А з іншого, ставить перед нами як дослідниками окреме завдання – не конструювати штучну безперервність там, де джерела її не підтверджують, а розглянути історію факультету 1920-х рр. як самостійний, недооцінений сюжет ранньої історії землевпорядної освіти в НУБіП України.