Забуті сторінки нашої історії. Перший декан і перший ректор Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту: Володимир Карлович Ліндеман

     Володимир Карлович Ліндеман народився 30 липня 1868 р. у Москві в сім'ї професора зоології Петровської рільничої академії (нині Російський державний аграрний університет ім. К.А.Тімірязева) Карла Едуардовича Ліндемана – німця за походженням, що прийняв російське підданство й перейшов у православну віру. Особова справа В.К. Ліндемана зберігається у Київському міському архіві.

      У 1893 р. В.К. Ліндеман закінчив Московський університет і був залишений стипендіатом на кафедрі загальної патології, очолюваній творцем Московської школи загальних патологів О.Б. Фохтом, для підготовки на здобуття професорського звання. У 1896 р. він захистив дисертацію «Про вплив перев'язування cечоводів на будову та функції нирки». У 1897 р. його зараховано до приват-доцентів Московського університету на кафедру загальної патології для викладання «методики патохімічних досліджень».

     Із січня 1898 р. він два роки перебував у закордонному відрядженні, працював у лабораторіях 14 професорів і опублікував 15 експериментальних розвідок. Така наукова плідність значною мірою зумовлена тим, що В.К. Ліндеман вільно володів німецькою, французькою, англійською та італійською мовами. У лабораторії І.І. Мечникова в Пастерівському інституті В.К. Ліндеман відкрив нефролітичну сироватку, за допомогою якої викликав у піддослідних тварин геморагічний нефрит. Розвиваючи вчення І.І. Мечникова про цитолізини, він поєднав його з обраним ним у школі О.Б. Фохта клініко-експериментальним напрямком у вивченні патології нирок і опублікував у 1901 р. оригінальну брошуру «Цитолізини як причина токсичних нефритів», де виклав результати своїх експериментальних досліджень з цього питання й зазначив, що вчення про цитолізини стане наріжним каменем загальнопатологічних поглядів не меншою мірою, ніж целюлярна патологія.

     Надаючи великої ваги ролі гуморальних факторів, В.К. Ліндеман підносився до розуміння значення нервово-гуморальних механізмів у походженні й перебігу хворобливих процесів. Про це свідчить виконане ним після повернення із закордонного відрядження разом з О.Б. Фохтом класичне експериментальне дослідження «Про порушення кровообігу і діяльності серця при емболії легеневої артерії» (1903). За допомогою оригінальної методики їм вдалося спричинити у піддослідних собак закриття розгалужень легеневої артерії різного калібру, протягом тривалого часу стежити за коливаннями місцевого хворобливого процесу, відхиленнями в діяльності серця; викликати повторні емболії і вивчати роль нервово-рефлекторних факторів у порушенні діяльності серця. Вони показали компенсаторне значення посилення роботи правого шлуночка і розширення легеневих судин при емболії легеневої артерії у підтриманні нормального кровообігу.

     О.Б. Фохт і В.К. Ліндеман правильно оцінили важливу роль афферентних нервів легеневих судин у динаміці досліджуваного патологічного процесу. Вони висловили припущення, що порушення гемодинаміки у великому колі кровообігу при емболії дрібних розгалужень легеневої артерії «цілком залежить від рефлексу на центр блукаючого нерва з його чутливих закінчень у легеневій тканині». Це видатне відкриття було надалі розвинуто пізніше у працях В.В. Паріна та В.М. Черніговського, які підтвердили наявність рефлекторних впливів з судин малого кола кровообігу на судинну систему великого кола.
     У 1901 р. В.К. Ліндеман був обраний професором кафедри загальної патології Київського університету. У прочитаній 6 жовтня 1901 р. вступній лекції «Найголовніші течії в загальній патології дев'ятнадцятого століття» він зазначив, що має надію перенести традиції Московської школи загальних патологів «на новий плодотворний грунт» і прагнутиме до інтеграції морфолого-етіологічного, експериментально-фізіологічного напрямків загальної патології в загальнобіологічному і клініко-експериментальному напрямах медицини.

     Поряд з діяльністю в Університеті св. Володимира В.К. Ліндеман взяв також активну участь в організації Київського жіночого медичного інституту, де читав курс зоології та загальної патології і разом із М.П. Вашетко заснував зоологічний музей. В.К. Ліндеман очолив Київський бактеріологічний інститут і створив у ньому експериментально-медичний відділ. Тут він організував масове виробництво сироваток, органотерапевтичних препаратів і навіть органічних добрив з відходів боєнь, тобто показав себе не лише як університетський вчений і викладач, а й як здібний адміністратор.

     Діяльність кафедри і співробітників він спрямував на розроблення питань, пов'язаних із теорією сечовиділення і патології нирки, а також на розвиток загальнобіологічного напрямку загальної патології. У своєму фундаментальному двотомному «Підручнику загальної патології», виданому в Києві протягом 1910-1911 рр., В.К. Ліндеман зосереджував увагу на тому, що основним завданням загальної патології є вивчення законів, які керують патологічними явищами; з цього погляду вона є більшою мірою загальнобіологічною, аніж медичною дисципліною, і не обмежує об'єкт вивчення самими хворобами людини. Вона повинна торкатись явищ усього органічного світу. Ці завдання зближують, на його думку, загальну патологію з найважливішими галузями біології — вченням про еволюцію і механікою розвитку. Кінцева мета — встановлення основних законів життя — залишається в усіх випадках одна й таж сама. Різниця полягає у тому, що тоді як названі дисципліни обмежуються вивченням лише нормальних відношень, загальна патологія вивчає всі інші прояви життя. «У той час як для еволюціоністів найважливішим є встановлення і причинне пояснення факту пристосовуваності організмів до даних умов існування, для загального патолога на перший план висувається з'ясування самого механізму пристосовуваності». В.К. Ліндеман вважав, що патологія відбиває крайні ступені прояву пристосовуваності — основної властивості організму, без котрої неможлива ніяка еволюція. Конкретизуючи цю думку, він писав: «Здатність до такого пристосування, здатність захворювати — це надзвичайно важливий чинник у біології вищих форм, далеко ще не оцінений у достатній мірі. Завдяки цій здатності жити навіть за ненормальних умов і відбуваються ті дивовижні зміни організмів, які дали змогу життю проникнути геть усюди». Висловлені положення загальнобіологічного підходу до розуміння патологічних явищ були ретельно обґрунтовані у працях В.К. Ліндемана. 
     З перших днів своєї діяльності в Києві В.К. Ліндеман залучив до науково-дослідної роботи велику кількість лікарів та студентів. Проблеми патології нирок і сечовиділення вивчали М.П. Вашетко, А.М. Нещадименко, М.М. Губергріц, І.М. Іщенко, Г.Г. Бергман, С.І. Новачек та ін. У його лабораторії з 1902 р. до 1918 р. написано 21 докторську дисертацію і близько 50 праць з різних питань медицини. За 20 років у Київському університеті він створив свою наукову школу загальних патологів, з якої вийшли професори К.Р. Мірам (у Варшаві та Ростові-на-Дону), М.П. Вашетко (завідував кафедрою після В.К. Ліндемана з 1918 р. до 1931 р.), П.О. Кучеренко, І.В. Гоффман, О.А. Кронтовський та ін. Загальнобіологічний напрям і розроблення порівняльної патології особливо успішно продовжували О.А. Кронтовський, М.М. Сиротинін, А.Д.Адо та ін. 

     В.К. Ліндеман був яскравою і сильною особистістю, мав сувору й круту вдачу. Коли славетний київський професор В.П. Образцов повіз на рисаках його дружину, В.К. Ліндеман викликав Образцова на дуель (за звичаєм тих часів кинув йому рукавичку на засіданні вченої ради Університету св. Володимира), попросивши бути секундантом свого учня К.Р. Мірама. Дуель, на щастя, не відбулася, бо про цей інцидент дізнався прокурор і поклав йому край. Слід зазначити, що В.К. Ліндеман був дуже влучним стрільцем. І хто знає, чи стояв би зараз бюст професора Образцова перед жовтневою лікарнею у Києві. Однак, всі ці події закінчилися тим, що дружина В.К. Ліндемана пішла від нього до Образцова й з рештою народила тому двоє дітей.

     Для студентів В.К. Ліндеман був грозою. Вимагав якнайсуворішої дисципліни, працьовитості й самовідданого ставлення до навчання. Сам він працював не менше 18 годин на добу. Ці його якості особливо виразно проявилися в роки Першої світової війни, що внесла суттєві корективи у напрям його діяльності. Після німецької газової атаки у квітні 1915 р., коли потерпіло декілька тисяч російських солдатів, він організував і очолив газову секцію Військово-промислового комітету, яка діяла в Києві. Уже через тиждень Володимир Карлович почав читати лекції в офіцерських школах, що містилися в Києві, поставивши за мету надати молодим офіцерам, які вирушали на фронт, відомості про гази та способи захисту від них новітніми, як на ті часи, методами. На диво швидко була створена апаратура для вивчення отруєнь газами, і В.К. Ліндеман опанував складну техніку цих досліджень. На лекціях, намагаючись переконати слухачів у ефективності, розробленої на той час, протигазової маски, В.К. Ліндеман садовив у скляну камеру одночасно собак з одягненими масками і без них, і на очах сотень слухачів здійснював отруєння собак синильною кислотою, фосгеном та хлором, причому контрольні тварини (в масках) лишалися живі. На розтятих загиблих професор демонстрував ушкодження легенів та серця, пояснював природу цих ушкоджень.

     Отже, в лабораторії В.К. Ліндемана було започатковано дослідження у галузі протигазового захисту й порятунок уражених газами. На основі цих досліджень згодом провадилися роботи у Франції, Великобританії, США, Німеччині та Польщі.

     У 1920 р. В.К. Ліндеман приймав активну участь у створені ветеринарного факультету Київського політехнічного інституту, а з 1920 р. до 1921 р. був його першим деканом, з 1921 р. до 1922 р. – першим ректором Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту. В час перших років становлення Київського ветеринарного інституту В.К. Ліндеман був і одним із тих, хто викладав анатомію. Це не дивно, адже він був сином видатного, для свого часу, вченого Карла Едуардовича Ліндемана, автора, досить солідного підручника з порівняльної анатомії.

     За рекомендацією професора Ц. Войнич-Сяножецького, який працював разом з В.К.Ліндеманом у газовій секції у Києві, В.К.Ліндеману було запропоновано очолити Протигазовий інститут, організований у Варшаві 1921 р. У статті, присвяченій пам'яті В.К.Ліндемана, Ц.Войнич-Сяножецький згадував, що при цьому він мусив перебороти чимало сумнівів і вагань. Було відомо, що В.К.Ліндеман не знає польської мови. Проте, з другого боку, він був єдиним професором Київського університету, який брав участь у роботах військового відомства; виявив при цьому наукові й організаторські здібності.
     Генерал В. Сікорський, по довгих роздумах, згодився запросити В.К. Ліндемана, за умови, що він дістанеться Польщі власними силами. І ось учений залишив Київ і пішки, ховаючись протягом 30 днів у лісах Полісся, дістався до Варшави. Вже в 1923 р., менше ніж через рік після прибуття до Польщі, В.К. Ліндеман написав першу працю польською мовою «Токсикологія БОР», потім у 1927 р. — «Токсикологічна класифікація БОР», у 1928 р. — «Дозиметрія хімічних засобів», у 1929 р. — «Іприт». Велика кількість праць Володимира Карловича залишилася в архівах Інституту. Внаслідок його сміливих експериментів поглибилися знання про хімічні ОР та їх дію на організм. Протягом 11 років роботи в Польщі В.К. Ліндеман друкував свої праці лише польською мовою і був обурений, побачивши переклад своєї книги з польської на російську мову, зроблений без його відома й дозволу. Із 1922 р. В.К. Ліндеман вів курс фармакології і токсикології у Головній школі сільського господарства у Варшаві, в останні роки життя був професором загальної патології Ягеллонського університету. Помер В.К. Ліндеман 18 квітня 1933 р. і похований на православному цвинтарі у Варшаві.

     На моє прохання Почесний член кафедри анатомії тварин ім. акад. В.Г. Касьяненка, Почесний професор нашого університету, професор кафедри морфологічних наук Головної школи сільського господарства у Варшаві Павел Сиса відшукав могилу професора В.К. Ліндемана, що збереглася до наших днів. Цікавий факт – на могильному камені зображена гілка каштану. Це можна як завгодно розцінювати, але скоріше за все, це ознака пам’яті В.К. Ліндемана про Києв.

Біля могили Володимира Карловича Ліндемана. Почесний член кафедри анатомії тварин НУБіП України та почесний професор НУБіП України, професор Павел Сиса та завідувач кафедри анатомії тварин НУБіП України, професор Мельник О.П.
 

Мельник О.П.,
завідувач кафедри анатомії тварин НУБіП України

 Людмила Лановюк,
директор музею історії НУБіП України