Наукова школа з проблем садівництва

Симиренко Володимир Левкович

(1891-1938)

Назва наукової школи: наукова школа з проблем садівництва. Рік заснування: 1926 р.

Засновник наукової школи: Володимир Левкович Симиренко, професор, видатний вчений, талановитий послідовник світового корифея у галузі садівничої науки і практики, свого батька Левка Платоновича Симиренка. Будучи неперевершеним лектором і пропагандистом науки та маючи незрівняний організаційний хист, Володимир у багатьох сферах діяльності просунувся набагато далі свого батька. У 1930 р. він організував і очолив Всесоюзний науково-дослідний інститут плодово-ягідного господарства (нинішній Інститут садівництва НААН України) – єдиний у Союзі, де проводили дослідження з генетики садових культур.

Керівник наукової школи: Мельничук Максим Дмитрович, академік НААН України, доктор біологічних наук, професор.

Послідовники наукової школи: професори А. А. Романіка, О. Л. Поліщук, Г. О. Каблучко, В. К. Заєць, О. Ю. Барабаш, І. О. Коломієць, М. В. Андрієнко, П. В. Кондратенко, Т. Є. Кондратенко, А. М. Силаєва, В. І. Майдебура, В. С. Марковський, І. К. Омельченко, М. О. Бублик, В. Г. Лисанюк, які в різний час очолювали кафедру або читали при ній садівничі дисципліни; викладачі (доценти, доктори, кандидати сільськогосподарських наук) М. Ю. Гущин, Б. К. Гапоненко, І. О. Китаєв, В. С. Федоренко, К. Д. Кумпан, В. І. Негода, П. З. Шеренговий, В. Т. Гонтар, І. І. Хоменко, В. О. Стрельніков, Н. В. Шевчук, В. О. Сіленко, О. І. Барабаш, Б. М. Мазур, Н. В. Мойсейченко, В. М. Пелехатий, Ю. Ю. Андрусик; ціла плеяда видатних українських помологів і селекціонерів – В. В. Пашкевич, Л. М. Ро, І. Х. Шиденко, Н. А. Борисюк, М. Ф. Кащенко, П. Є. Цехмістренко, М. Н. Ніконенко, І. Л. Плисецький, В. С. Лаврійчук, І. Н. Рябов, В. Я. Чупринюк, О. Ф. Бліндерова, А. М. Татаринов, С. Х. Дука, В. І. Сайко, М. Т. Оратовський, Р. П. Дрозденко, М. Ю. Гущин, А. П. Родіонов, І. М. Шайтан, С. В. Клименко, В. П. і К. М. Копані, О. П. Лушпіган, Л. І. Тараненко, А. Є. Берендей, А. І. Кібкало, Н. М. Клочко, Р. Д. Бабіна, В. М. Меженський, В. П. Ласкавий, В. А. Туровцева та багато інших.

Загальна кількість учнів наукової школи: 20 докторів наук, 30 кандидатів наук .

Напрями досліджень наукової школи: помологія, селекція, розсадництво, моніторинг стану насаджень, технології вирощування традиційних та малопоширених плодових і ягідних культур, розширення їх асортименту й придатності їх для вирощування за різних агрокліматичних умов.

Основні здобутки наукової школи: Після створення у 1920 р. Всеукраїнського сільськогосподарського наукового комітету, що фактично виконував функції першої Української академії аграрних наук, В.Л. Симиренко став керівником секції садівництва та городництва і очолював її до реорганізації комітету в 1926 р. За рекомендацією Комітету Наркомзем постановою від 25 листопада 1920 р. заснував на терені колишнього маєтку Симиренків у Млієві Садово-городню дослідну станцію та Центральний державний плодовий розсадник України, призначивши директором обох установ В.Л. Симиренка.

Під егідою В.Л. Симиренка було створено низку сортів плодових культур, які здобули визнання в усьому світі. Зокрема, за участі селекціонерів Л. М. Ро, П. Є. Цехмістренка і М. Н. Ніконенка на Мліївській дослідній станції садівництва у 1928 р. шляхом схрещування сортів Папіровка і Макінтош було отримано сорт яблуні Слава Переможцям, який на довгі роки став донором високих смакових якостей багатьох нових сортів в Україні та за кордоном. В.Л. Симиренко фактично дав путівку в життя сорту Ренет Симиренка, зразок якого випадково знайшов дід Платон Федорович, а ретельно дослідив і описав батько – корифей садівничої науки Левко Платонович, справу якого підхопив і розвинув далі Володимир Левкович.

Створення стандартних асортиментів у садівництві України стартувало у 1923 р., коли при Наркомземі України було організовано головну помологічну комісію під керівництвом В. Л. Симиренка. А вже в 1929 р. Перша всеукраїнська нарада з питань садівництва ухвалила організувати ведення «Всеукраїнської помологічної книги», основним завданням якої було всебічно вивчати й стандартизувати асортименти плодових культур. Це була картотека багатьох тисяч маточних дерев, ретельно досліджених, пронумерованих, із зазначенням точних адрес на всіх теренах України. Уся ця гігантська робота виконувалась на очолюваній В.Л. Симиренком Мліївській зональній дослідній станції плодового та ягідного господарства. 

У березні 1931 р. Всесоюзна академія сільськогосподарських наук ім. В. Леніна передала всі питання стандартизації плодових та ягідних культур для розв’язання Всеукраїнському дослідному інституту плодового та ягідного господарства, який очолював професор В. Л. Симиренко.

В. Л. Симиренко розробив основні засади помологічної номенклатури для СРСР, що були ухвалені постановою Всесоюзної наради з питань стандартизації асортиментів плодових та ягідних рослин, яка відбулась у грудні 1931 р. в м. Києві. На початку 1932 р. НКЗС СРСР затвердив стандартні і рекомендовані асортименти плодових і ягідних рослин для поширення в Україні та в інших республіках СРСР.

За ініціативою В. Л. Симиренка розпочалося створення мережі сортовипробувальних дільниць, опорних пунктів і зональних станцій на терені всього Радянського Союзу, які працювали за єдиною методикою. Ці станції, отримуючи садівний матеріал із розсадників В.Л. Симиренка, розпочали швидкими темпами випробовувати, розмножувати та впроваджувати стандартизований асортимент плодових культур, рекомендований для різних ґрунтово-кліматичних зон країни. Уся інформація з цих станцій стікалася до В.Л. Симиренка, якого з повним правом можна назвати родоначальником системи моніторингу в садівничій галузі.

Така чітка організаційна робота і вражаючі досягнення були високо оцінені директором Всесоюзного інституту рослинництва, академіком М.І. Вавіловим, який запропонував підпорядкувати очолюваному В. Л. Симиренком інституту дослідницькі й опорні пункти садівництва всього Радянського Союзу. Та цим планам здійснитися не судилося. У 1933 р. В.Л. Симиренка заарештували як ворога народу, звинувативши в тому, що він «образив мічуринців, відмовившись визнати їх сорти й методи», а у 1938 р. розстріляли. Така сама доля за 5 років по тому спіткала і його соратника-однодумця, войовничого антилисенківця М.І. Вавілова.

Цими варварськими діями в Україні (та й у всьому Союзі) генетику було не лише відкинуто назад на багато десятиліть – вона просто загинула разом зі своїми творцями. Одразу після розстрілу з бібліотек було вилучено і знищено всі праці В.Л. Симиренка, його ім’я годі шукати в радянських енциклопедіях навіть післявоєнних видань (хоча його на вимогу родичів і світової громадськості реабілітували ще у 1957 р.). Та навіть уже в незалежній Україні про 100-річчя з дня народження Володимира Левковича так ніхто й не згадав ...

Часи передвоєнного евакуаційного лихоліття і воєнних подій 1941–1945 рр. розпорошили по всьому світу колег і послідовників В.Л. Симиренка, а важкі повоєнні роки та ярлик ворога народу також не сприяли відродженню і розвитку наукової школи, започаткованої великим вченим садівничої галузі. Фактично вона була повністю ліквідована. Були заборонені дослідження і лекції в вишах з «буржуазної науки» генетики, а її провідні вчені репресовані. Навіть такі науки, як селекція, цитологія, фізіологія рослин, зазнавали утисків і не знаходили належної державної підтримки. Взагалі біологічні і сільськогосподарські науки протягом десятиліть залишалися занедбаними і все більше відставали від світового рівня їх розвитку. В результаті Україна, та й увесь колишній Радянський Союз, ще й досі змушені послуговуватися науковими і практичними здобутками країн зарубіжжя.

Свого часу і Левка Платоновича, і Володимира Левковича Симиренків неодноразово запрошували працювати до провідних університетів світу, але вони відмовлялися, будучи впевненими, що лише на родючих українських землях під щедрим сонцем і з чистими водами будуть зростати красиві та запашні яблука, груші, вишні й черешні неперевершених смакових якостей.

Настав час, і українці повертаються обличчям і серцем до своїх предків, повертають їх із забуття, вивчають їхню спадщину, намагаються відродити славу України як житниці, що експортувала до інших країн не лише пшеницю й цукор, а й надзвичайно смачні фрукти та овочі.

В.Л. Симиренко був людиною неймовірної працелюбності і працездатності. За короткі 13 років, відпущених йому долею на наукову, практичну і педагогічну діяльність, він устиг зробити так багато, що нині було б не під силу навіть великому колективу. У вирі щоденних навантажень він спромігся ще й створювати такі шедеври наукової літератури з садівництва, як «Плодовий розсадник» (1929), «Плодові асортименти України» (1930), «Часткове сортознавство плодових рослин» (1932, але опубліковано в двох томах лише в 1995–1996 рр., завдячуючи доньці В.Л. Симиренка Тетяні Симиренко-Торп, яка зуміла зберегти і вивезти до Канади рукопис цієї книги). Крім того, він був автором багатьох підручників і наукових статей, а також редактором фахових видань («Вісник садівництва, виноградарства та городництва», «Садівництво та городництво» тощо).

Першою даниною пам’яті В.Л. Симиренка став друк у 2003 р. видавництвом «Аграрна наука» книги «Проблеми моніторингу в садівництві» (співавтор і упорядник – доктор біологічних наук, професор Алла Михайлівна Силаєва), у якій було подано методологічні засади садового моніторингу та результати п’ятирічних спостережень науковців Інституту садівництва НААН і його мережі.

Сучасний стан наукової школи, її популярність. На сучасному етапі реалізація наукової спадщини В.Л. Симиренка і відродження його наукової школи відбувається під безпосереднім керівництвом директора Навчально-наукового інституту рослинництва, екології і біотехнологій академіка НААН України, доктора біологічних наук, професора Максима Дмитровича Мельничука. Він розробив програму поширення знань і підготовки обдарованих фахівців та проведення наукових досліджень з молекулярної біотехнології, оздоровлення плодових культур, нагальних проблем органічного садівництва, збереження та розширення генетичних ресурсів садових культур. Зокрема, ним закладено сад оздоровленими за технологією in vitro сортами Симиренків.

Максим Дмитрович Мельничук не лише відродив і очолив у Національному університеті біоресурсів і природокористування України наукову школу з проблем садівництва, підвалини якої заклав ще у 20-х роках минулого століття Володимир Левкович Симиренко, а й робить усе можливе для подальшого її розвитку. Це дає повну підставу назвати його одним із продовжувачів справи життя великого вченого — справжнього титана українського садівництва.

23–25 листопада 2011 р. в НУБіП України відбулася перша Всеукраїнська науково-практична конференція «Історія, сучасний стан та перспективи розвитку садівничої галузі України», присвячена 120-й річниці від дня народження В.Л. Симиренка. Організаторами конференції були ННІ рослинництва, екології і біотехнологій та кафедра садівництва. У роботі конференції взяло участь 9 академіків і членів-кореспондентів, 16 професорів і докторів наук, 42 кандидати наук, 40 молодших наукових співробітників (без ступеня), аспірантів і студентів з 12 наукових і навчальних установ України. Рішенням делегацій цього зібрання і згодом ученою радою університету кафедрі садівництва присвоєно ім’я професора Володимира Симиренка (наказ ректора НУБіП № 37 від 20.01.2012).