Що ми знаємо про голодомори?

      14 вересня 2017 року наставники кафедри процесів і обладнання переробки продукції АПК Жеплінська М. та Бурова З. провели зі студентами своїх груп другого курсу спеціальності «Харчові технології» кураторську годину щодо вшанування пам’яті жертв голодоморів в Україні. Час начебто зупинився, бо ті жахливі речі, про що розповідали куратори, наводили на очах сльози.
Післявоєнна господарська розруха, посуха 1921 р. та згубна для сільського господарства економічна політика більшовиків стали основними передумовами голоду 1921–1923 рр., що охопив основні хліборобські регіони колишньої Російської імперії – Поволжя, Північний Кавказ та південні губернії України.

Катастрофічне загострення продовольчої кризи в Україні було зумовлене підпорядкованістю формально незалежної республіки московському центру.
Злочинна соціальна політика уряду спричинила масове поширення голоду і вимирання голодуючих. Станом на 1 травня 1922 р. у 5-ти степових губерніях України голодувало 3 млн 709 тис. 556 осіб, або 35% населення цього регіону. Кількість потребуючих допомоги в Україні досягла 6 млн 600 тис. осіб. Близько 40% становили діти. Однак державну допомогу отримувало не більше 7,5% голодуючих. У той же час у РСФРР частка голодуючих, які харчувались у пунктах громадського харчування, сягала 80 %. Станом на 1 вересня 1922 р. продовольчу допомогу за рахунок фонду допомоги голодуючим отримувало 425 тис. осіб. Ще 1,8% млн осіб допомогу забезпечували іноземні благодійні організації.

Точну цифру померлих від голоду в Україні не встановлено. Історики наводяться цифри від 235 тис. до 500 тис. осіб. Голод виявився фактором, який ефективніше за каральні експедиції втихомирив повстанців. Нещадна хлібозаготівельна політика уряду мала в своїй основі терористичний характер. Тоталітарний режим для придушення опору повною мірою використав терор голодом (подібно до заснування ним інститут закладництва або концтаборів).
Після Другої світової війни в Україні панувала розруха: в руїнах лежало 28 тис. сіл, близько 30 тис. колгоспів, радгоспів і машинно-тракторних станцій. Аграрне господарство республіки було зруйнованим. У ньому залишилось дуже мало фізично здатних до праці людей. Багато чоловіків загинуло на фронтах війни, тривала демобілізація з армії.
Найсильніше голод вразив село. Станом на 1 червня 1947 р. в Українi нараховувалося 1 млн 74 тис.314 дистрофiкiв. Голодомор породив масове сирітство. Рятуючи від голоду своїх виснажених дітей, голодуючі селяни відвозили їх до міст й залишали, сподіваючись, що малюків заберуть до дитбудинків. За наявності цілого комплексу причин виникнення голоду, поширення й масовості найголовнішою були конфіскаційні хлібозаготівлі.

Голодоморне лихоліття свого піку досягло в першій половині 1947 р. У часи інтенсивного вилучення хліба голод в Україні забрав (за даними різних дослідників) від 100 тис. до 2,8 млн життів, в основному, українських селян-хлiборобiв. У багатьох місцевостях голод продовжувався майже до кінця 40-х років. Смертельною мірою відчули голодоморне жахіття жителі південних областей: дуже сильно Ізмаїльської, Одеської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької. Своїми страшними, смертельними обіймами голод стискав населення Дніпропетровщини, Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Кіровоградщини. Тяжко потерпали від голоду мешканці сіл і міст Вінницької, Житомирської, Кам'янець-Подільської, Сталінської, Ворошиловградської, Харківської, Сумської, Житомирської областей. Люди виявилися беззахисними перед системою, що приводила їх до виснаження, мук голоду, дистрофії, загибелі. Тяжкий голод тримав у своїх лещатах областi чорноземної смуги РРФСР, Бiлорусiю, Молдавiю, але найсильнiшим вiн вкотре виявився в Українi.
Такі факти вразили студентів, адже як вони призналися, що мало знали про це. Тому проведений інформаційний захід сприяв більш глибокому розумінню у студентів важливості бути відповідальними перед іншими людьми, навчив їх бути добрішими і щирішими. Це можна було побачити по їх поглядах. І наостанок всі зробили висновок – треба жити і допомагати іншим у біді, особливо якщо потрібна їжа, щоб ніхто не голодував, як колись, щоб ніхто не втрачав таку дорогу річ, як життя.

Доцент кафедри процесів і обладнання

переробки продукції АПК Марія Жеплінська