Продовжується знайомство студентів першого курсу факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК з пам'ятками Києва

Першокурсники 3 групи факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК разом зі своїм наставником, асистентом кафедри технології м’ясних, рибних та морепродуктів Менчинською Аліною Анатоліївною відвідали один з найбільших художніх музеїв України "Національний музей українського народного декоративного мистецтва". Розташований він на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у приміщеннях колишніх митрополичих покоїв і прилеглої до них домової Благовіщенської церкви, які є пам′ятками архітектури ХVІІІ – поч. ХХ ст.

Колекція музею була започаткована у 1899 р. як одна із складових збірки новоутвореного Міського музею старожитностей і мистецтв, перейменованого у 1904 р. у Київський художньо-промисловий і науковий музей. Нині музейну збірку складають понад 75 тис. творів традиційного народного та професійного декоративного мистецтва України від ХV ст. до наших днів. Це різноманітні за матеріалом, формою, декоруванням і призначенням предмети домашнього вжитку, перетворені руками талановитих майстрів у високохудожні мистецькі твори. Всі вони мають яскраво визначені регіональні відмінності.

На початку екскурсії студентів, як шановних гостей, урочисто зустрів зал з колекцією старовинних рушників. Переважна кількість експонатів належить вікові 19-му та початку 20-го. Рушник вишивали або ткали до певних нагод — на весілля, похорон, хрестини, його дарували, жертвували «на церкву». Вишивку робили на білому полотні червоною заполоччю або червоною лляною ниткою «рушниковим швом» (це стосується рушників саме Подніпров'я, на Поділлі рушники робилися гладдю «качалочкою»). В колекції є декілька рушників-божників, вишитих шовками, два подільських рушники, гаптованих металевою ниткою. Найпоширенішими в Україні техніками ручного ткання були човникова та перебірна. Поряд з рушниками в залі були представлені скрині, які відрізнялися формою, характером різьблення, розписом залежно від регіону виготовлення.

  
Порадувала око відвідувачів унікальна колекція писанок (близько 4 тисяч одиниць). Формуватися музейна колекція почала ще на межі ХІХ-ХХст., і сьогодні вона є яскравим свідченням творчого процесу, який пройшла писанка в Україні. Вона відображає орнаментальне, композиційне, колористичне багатство народної поліхромної графіки. Велика різноманітність писанкового орнаменту — риса характерна для народного мистецтва України. Вона є результатом вміння комбінувати і по різному трактувати той невеликий запас форм та елементів, що є в арсеналі майстрів. Збережені генетичною пам'яттю народу магічні знаки-заклинання дійшли до нас з глибини тисячоліть і принесли в собі силу оберегів.
  
Під час екскурсії студенти ознайомились з кращими колекціями народного одягу ХІХ-ХХ ст. Змогли відчути естетичні уподобання наших предків, зрозуміти функціональні, конструктивні та художньо-естетичні особливості вбрання різних історико-етнокультурних регіонів України.

Музей володіє найбільшою в Україні збіркою творів народного художника України Марії Примаченко (1909 — 1997), яка складає понад 500 казково-фантастичних композицій. Геніальна художниця створила власний мистецький стиль, в межах якого нескінченні варіанти декоративних, орнаментальних, жанрових та пейзажних композицій. В них розкривається краса, любов, добро, що жили в її душі.

Найбільше вразила відвідувачів колекція картин Катерини Білокур Дивує, що художниця ніколи не ходила до школи, ніде не вчилася малярству. В загубленому серед левад селі Богданівці (нині Київська обл.) вона провела усе життя, свідомо витративши його на те, щоб її, сільську жінку-самоуку, просто визнали за художницю. Час, в який жила ця людина, зовсім не був лагідним до неї — роки її життя: 1900-1961, — але в своїх картинах вона ніби знаходить притулок від тих бурхливих подій, що вирували в Україні на початку та в середині ХХст. На шматку доморобного полотна вуглиною або саморобним пензликом, тонким, як голочка (декілька тхорячих волосин, прикручених до гілочки), спочатку рослинними, а потім олійними фарбами Катерина Білокур вперто сама себе вчила живопису, за моделі обравши квіти. Картини справляють незвичне враження — в них є відчуття льоту. Особливо характерними для Катерини Білокур є великі композиції без визначеного сюжету. Квіти — за поодинокими випадками — єдині мешканці її полотен, їх зображення — за межами класичного натюрморту чи пейзажу. Художниця старанно копіює рослини з натури і водночас інтерпретує по-своєму світ, в якому вони мусять існувати. Вона ніби аранжує стани природи — присмерки, світання, спекотний полудень. Живописні полотна народного художника України Картини Білокур по праву вважаються перлиною музейної колекції і належать до скарбниці світового мистецтва.

Належне місце в колекції Національного музею українського народного декоративного мистецтва посідають художні твори з дерева. Нині збірка налічує близько п’яти тисяч творів XVI–XX ст. Колекція дає можливість визначити національну самобутність художнього різьблення в усій різноманітності локальних особливостей, розкрити розмаїття асортименту виробів, які відрізняються між собою за призначенням, формою та оздобленням. Раритетними пам’ятками колекції є різьблений хрест 1576 р. з с. Іваничі Володимир-Волинського пов. Волинської губ., скульптура Архангела Михаїла, колонки від іконостасів, свічники, хрести, ікона св. Пантелеймона та цехова скринька ХVIII ст.

Колекція художнього скла, що зберігається в музеї (понад 4 тисяч предметів ХVІ — ХХст.) дала досить повне уявлення про розвиток склоробства на українських землях. Поширеним видом посуду були пляшки різних форм і розмірів. Унікальна збірка скляного фігурного посуду представлена у вигляді ведмедиків, баранців, пташок.

Колекція кераміки державного музею українського народного декоративного мистецтва нараховує понад 13000 експонатів. Найдавніші з них датуються XVст. і нині дозволяють прослідкувати шляхи розвитку цього мистецтва протягом, половини тисячоліття. В музейному зібранні різноманітно і всебічно репрезентовані всі гончарські регіони.

  
У колекції музею чільне місце займає зібрання виробів фарфорових і фаянсових підприємств України ХVІІІ–ХХ ст. У представлених творах яскраво відображаються зміни та розвиток мистецьких стилів і напрямків, орієнтування на кращі європейські зразки й водночас характерні особливості національної культури, що й зумовлює їх самобутність.

Наприкінці екскурсії кожен зі студентів загадав бажання, дивлячись собі у вічі, за допомогою старовинного люстерка, що розташоване на стіні Національного музею українського народного декоративного мистецтва. Сподіваємось що ці бажання неодмінно здійсняться, головне в це вірити!!!

Аліна Менчинська,
асистент кафедри технології
м'ясних, рибних та морепродуктів