Челендж студентів факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК: НІ ВІЙНІ

Розповідь перша 

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні. І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож нам так і важко через те!
Ліна Костенко

05:00 24.02.2022р.
   Я прокинулась від потужних вибухів та лаю собак. Я знала, що останніми місяцями наростала загроза вторгнення Росії в Україну, але до останнього не хотіла вірити, що таке може статися. Проте цього ранку серцем одразу відчула – це війна. О шостій годині приїхали бабуся з маминою сестрою. О пів на сьому ранку ми з мамою поїхали до банкомату зняти готівку (дякувати Богу, що стипендію дали на 3 дні раніше, адже так вийшло, що в нас зовсім не було коштів). Черга десь півсотні чоловік. Стояли приблизно дві години. Повернулися додому, поснідали. Далі пішли додому до бабусі, щоб забрати деякі речі. Тоді ми дізналися з Києва, що моє місто Нова Каховка під окупацією, на Каховській ГЕС – російський триколор. Мій мозок відмовився це сприймати, адже я не могла повірити, що моє місто здали навіть без бою. Увесь день я не випускала з рук телефон, постійно перевіряла новини і кожний раз здригалася від прочитаного. Так і минув перший день восьмирічної війни, що триває століттями.

25-27.02.2022р.
   Наступні декілька днів у сусідніх селах точилися запеклі бої. Майже цілодобово лунали вибухи, було чутно автоматні черги. Ми сиділи у підвалі і просто молилися, щоб у нас було завтра.
   Так, як поруч з містом знаходиться стратегічний об’єкт – Каховська ГЕС, то наші бійці не могли бити ворога повною мірою, використовуючи весь наявний арсенал, а тому, на жаль, не вдалося повернути під свій контроль Нову Каховку. Тож з того часу ми остаточно опинилися в окупації.
01-03.03.2022р.
   Просидівши майже тиждень вдома, ми вирішили вийшли в місто за продуктами. На зворотному шляху я вперше побачила своїми очима окупантів на ворожій техніці. Миттєво щем простромив мої груди, мою душу, я ніби відчула на собі біль кожного українця, хто втратив родину, рідну домівку, своє життя… Сльози вирвалися з глибин. Це була зустріч з самим дияволом.
   Декілька днів потому, в Інтернеті з'явилася новина, що вони відправили своїх "чоловічків" на підставні мітинги за створення Херсонської народної республіки, готують референдум, везуть гуманітарну допомогу з Криму. Тут ще й вимикають зв'язок по всій Херсонській області і все, мене накрило. У голові крутилися тисячі думок. Що робити? Як їм протидіяти? Як я можу це все зупинити? Мені так хотілося вигнати їх зі своєї рідної землі, проте я не знала як...
05.03.2022р.
   З'явився зв'язок. Побачили по новинам супротив херсонців окупантам, відмову від чужинської кривавої гуманітарної допомоги, мітинг небайдужих людей. Полегшало. Захотілося влаштувати мітинг і в нашому місті. Заходжу в Інстаграм і на очі потрапляє новина: " Нова Каховка. Завтра виходимо на мітинг". У голові одна думка : "Я піду! Ми підемо!" Малюю плакати "Нова Каховка - це Україна", мама розмальовує печиво у кольори прапора. На душі стало так спокійно, добре і сумнівів немає. Ми вистоїмо! Ми переможемо!

06.03.2022р.
   Масляна по-новокаховськи. Ми з мамою вийшли на мирний мітинг "Нова Каховка - це Україна", і пліч-о-пліч з нами вийшло більше 5 тисяч новокаховчан. Хтось був з прапорцем або прапором, хтось - з плакатом, мама роздала людям пряники. Спочатку народ зібрався на площі біля кінотеатру. Там ми співали гімн, українські пісні, промовляли усі популярні на цей час заклики. Відчувався неабиякий азарт, захват, дух свободи, сила людського слова. Кожною клітиною свого тіла я відчувала, що я УКРАЇНКА.

   Через пів години натовп вирішив піти ходою вулицями міста до виконкому, який зайнятий окупантами. Ми пройшлися вулицею, вхід на яку нам було заборонено вже 10 днів, я нарешті побачила парк, річку Дніпро і мені стало легше на душі.
   Коли натовп дістався Білого дому, ми знову почали викрикувати гасла, співати гімн і навіть людям вдалося встановити синьо-жовтий стяг на постаменті. На Білому домі висів один наш прапор і один чужинський триколор. Коли ми встановили свій прапор, то хтось сказав: "Наших тепер аж два, а їхній - то таке, нічого".
   Увесь цей час окупанти сиділи у будівлі й виглядали з-під підвіконня, прикриваючись шторами. У них був шок. Шок, адже "їхні люди" у Новій Каховці розповідали чудові казки про те, що їх з хлібом-сіллю тут чекаю. А виявилося, що люди навіть в окупації, із недалекою гуманітарною катастрофою (адже запаси продуктів та ліків закінчуються), не побоялися вийти і сказати, щоб ворог йшов геть з нашої землі, що ми були, є і будемо Україною!
19.03.2022р.
   Наразі вже четвертий тиждень війни і кожен день мені в голову приходять різні думки, проте я чітко знаю одне – перемога наша! Бо з нами Бог, за нами правда.

   Не дарма писав наш батько Шевченко : “Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!” Тож молімося й вірьмо!

СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

СЛАВА НАЦІЇ! СМЕРТЬ ВОРОГАМ!

Обелець Вероніка,
студентка факультету харчових технологій
та управління якістю продукції АПК