Турнір пам’яті з вільної боротьби, присвячений видатному борцеві Володимиру Синявському

25 листопада 2019, 10:00
м. Київ, НПУ ім. Драгоманова

     25-27 листопада 2019 року в спортивному  комплексі Національного педагогічного університету ім. Драгоманова, пройде турнір-меморіал Володимира Синявського для виявлення нових і талановитих борців та вшанування пам’яті видатного чемпіона та заслуженого тренера України.

 

Сторінки історії.

Першим чемпіоном світу серед українських борців вільного стилю став Синявський Володимир Іванович. Це та людина, яка своїм незламним духом та прагненням дійти до кінця, стала прикладом для майбутнього покоління.

Народився Володимир 18 лютого 1932 року на хуторі Зіньківському в Золочівському районі на Харківщині. У дитинстві в руці хлопця розірвався снаряд, що залишився від війни. Лікарі тільки хитали головами, спробувавши відновити дієздатність руки. Але наполегливість Володимира Синявського таки зробила диво.

Мрією цього жагучого життя – була спортивна боротьба. Обравши професію слюсаря, він декілька разів намагався записатися в секцію. «Але, дарма. Переросток!».

Не дивлячись на відмову, фортуна його наздогнала. Якось Володимир Синявський спробував свої сили з  практикантами з Грузії. Серед них був один першорозрядник, який розгледів в юнакові талант і привів до тренера Веригіна. Віктор Михайлович став першим професійним наставником і повірив у сили молодого Володимира Синявського.

Він починає багато тренуватися, стає чемпіоном Харкова з класичної боротьби. Потім прийшли роки армії і знову одна зустріч змінює життя. На чемпіонаті КВО з боротьби, його помітив Арам Васильович Ялтирян – визначний борець і тренер. Поспілкувавшись, тренер пропонує перейти з класичної боротьби на вільну.

На свій 24-й день народження на командному чемпіонаті СРСР Володимир Іванович перемагає і отримує звання Майстра спорту СРСР.

Його спортивні перемоги вражають:

-          1958 – переможець кубка світу;

-          У 1959 стає чемпіоном світу в Тегерані;

-          1957, 1958, 1959 і 1960 олки – чотири рази ставав чемпіоном СРСР;

-          1960 – срібний призер Олімпійських Ігор в Римі, в цьому ж році став заслуженим майстром спорту СРСР, нагороджений орденом «За трудову доблесть».

Він не тільки тренувався, а ще й навчався – закінчив Київський державний інститут фізичної культури. Після 1966 року працював тренером. Ім’я Володимира Синявського носить спортивний клуб в Києві і турніри з боротьби. 

Помер український талановитий борець і просто чудова людина – 27 грудня 2012 року у 80-річному віці. 


     

        Турнір проводиться за ініціативою Національної Асоціації Спорту України.

Одним із партнерів турніру є освітня компанія STUDY.UA :

Освітня компанія STUDY.UA – експерт у сфері навчання за кордоном. Наше основне завдання – надання комплексу освітніх послуг та повний супровід студентів на всіх етапах навчання. Як і наші закордонні партнери, ми прагнемо приділяти особливу увагу споту та фізичному розвитку дітей. Під час групових поїздок із STUDY.UA і в Британських таборах STUDY.UA школярі та студенти регулярно займаються спортом, беруть участь у квестах й змаганнях. Студенти, що вступають за кордон разом з нами, стають членами спортивних команд своїх університетів і коледжів.

Компанія STUDY.UA завжди вітає спортивні ініціативи й пишається бути партнером змагань з греко-римської та вільної боротьби!

Ми бажаємо спортсменам захопливих поєдинків, чесної боротьби, і нехай переможе найсильніший!

STUDY.UA запрошує завітати у гості всіх, кого цікавить міжнародна освіта! Головний офіс знаходиться за адресою: Київ, вул. Драгомирова, 16. 

Інтерв’ю з найкращим учнем В.І. Синявського  - Кулєшовим Іваном Васильовичем 

Аби дізнатися більше про Володимира Івановича Синявського, Національна Асоціація Спорту України вирішила зустрітися з його найкращим учнем – Кулєшовим Іваном Васильовичем. Було хвилююче, дізнатися нове з життя В. І. Синявського та пройтися по стежині спортивної кар’єри Івана Васильовича Кулєшова.

Кулєшов Іван Васильович - майстер спорту СРСР міжнародного класу, чемпіон Радянського Союзу і Європи, учасник ХХ Олімпійських ігор в Мюнхені, заслужений тренер України, тренер школи вищої спортивної майстерності в місті Києві.  Ось, які відповіді ми почули на задані питання.

- Людмила Смик: Ви земляк Володимира Івановича Синявського. В першу чергу мені цікаво дізнатися, де пройшло ваше дитинство і юність.

- Іван Кулєшов: - Я народився в Росії в Курській області поруч з Харківською областю, 70 км від Харкова. Всі наші працювали у Харкові на заводі, ну і я поїхав. Я вступив до ПТУ в Харкові, а Володимир Іванович раніше закінчив при заводі ХМЗ, ПТУ (міське професійно-технічне училище), і коли він  проїздом був у Харкові, виступав там, тоді я був глядачем у залі.

- Л.С.   В якому віці ви зрозуміли, що спорт є вашим покликанням? Як розпочалася ваша спортивна діяльність?

- І.К.  Тоді, коли  я вирішив піти на гімнастику, мені було 15 років, а тренер подивився і каже: «Ти подивися, ось хлопчик і йому 14 років, він уже Майстер спорту та призер України. Ну, зможеш ти дійти максимум першого розряду, а що далі?»

Якось мене мій друг, повів в секцію боротьби в Харкові і я залишився там, почав займатися вільною боротьбою. У мене був перший тренер Гамаль Євген Іванович. До армії я став кандидатом у майстри спорту. Мене призвали в армію в 1965 році, незабаром став чемпіоном дивізії, (тоді до цього серйозно ставилися) і відібрали до команди на участь у чемпіонаті Київського військового округу. На цьому змаганні я посів 7 місце.

- Л.С.  Як ви познайомилися з вашим майбутнім тренером Володимиром Івановичем Синявським?

- І.К.  В Києві була активна спортивна рота, відбирали людей, шукали перспективних спортсменів і мій товариш Коля Чоботарьов підійшов до Володимира Івановича Синявського (бо сором'язливий я був, а він сміливіше) і каже: «Володимир Іванович, ну ось земляк ваш з Харкова, він посів 7 місце, залиште його в спортроті, може він себе покаже». А тут, як раз, вперше Київський військовий округ виставляв два склади на чемпіонат збройних сил - один дорослий, другий - молодіжний, до 20 років. Так я залишився в спортроті, у 1966 виграв контрольну сутичку у майстра спорту Тобарєва Михайла. Хоча тоді я був кандидатом у майстри спорту і мене виставили на молодіжний чемпіонат міста Києва, де я там став п’ятим. Після такого успіху я почав тренуватися ще більше.

- Л.С. Як проходили ваші тренування?

- І.К. Ми вранці тренувалися. Нас водив Володимир Іванович і тренував, а ввечері коли килим був зайнятий класичною боротьбою (зараз греко-римською), я ходив на стадіон Динамо до тренера Рибалка Василя Миколайовича.

            У 1967 році я виконав вимоги для присвоєння звання майстра спорту. У 1968 закінчив армійську службу і мене залишили тут на надстрокову, включили до команди Київського військового округу. Тоді, на початку 1969 року, у Синявського Володимира Івановича дружина, Віра Павлівна, працювала в Державному комітеті фізичної культури і спорту (нині Міністерство молоді та спорту України) в міжнародному відділі.  Вона мені допомогла знайти гроші, щоб я зміг поїхати до Кисловодська, на чемпіонат світу. І там я виграв у першого номера збірної країни Павла Маля, який тоді був запланований на участь у чемпіонаті світу.

Головний тренер збірної Радянського Союзу, мене запросив на участь у міжнародному турнірі в Болгарії. Там я виграв у срібного призера Олімпійських ігор. Став другим, програв болгарину, дворазовому чемпіону Європи. Влітку проводився чемпіонат Радянського Союзу, в чемпіонаті брали участь команди складені з переможців зональних змагань Радянського Союзу. Допускалися 5 зон - 15 чоловік і плюс 3 призера Радянського Союзу, всього 18 спортсменів. Мене взяли 19-тим. Я приїхав і з першого заходу виграв. І тому я у Володимира Івановича кращий учень.

Був впевнений, що наступного року буду ще краще тренуватися, але надто витрачав сили, а потім перетренувався. І відразу результати пішли на спад. До 1972 року я відновився, виграв турнір, потрапив на чемпіонат Європи. Там теж виграв у болгарина Івана Шалова в фіналі.

Після цього мене взяли на Олімпійські Ігри 1972 року, хоча я був четвертим в команді. На олімпіаді в першій зустрічі з монголом я зламав ребро, хоч і вів у рахунку по балам. Після цього я ще провів зустріч з канадцем, який, так мені здалося, був борцем не дуже високого класу. Коли він почав проводити мені прийом, то зірвався, і я встиг його накрити, і він чисто програв. А ось на зустріч з третім суперником - угорцем, я вже вийти через травму не зміг. Так, за однією версією я став дев'ятим, а по іншій одинадцятим.

           Після цього був і призером Радянського союзу. А в іншій ваговій категорії, коли перейшов до вагової категорії 62-кг, вже таких результатів не досягав.

Згодом Володимир Іванович працював старшим викладачем в «Київському загальновійськовому училищі» у званні підполковника Збройних Сил, а я - у Вищому зенітно-ракетному училищі, теж був старшим викладачем. А зараз на пенсії і працюю тренером.

- Л.С. Ви були його учнем. Цікаво, який був Володимир Іванович Синявський, його характер, погляди на життя?

- І.К. Що я можу скажу про Володимира Івановича Синявського… Він 4 рази був чемпіоном Радянського Союзу, чемпіоном світу, срібним призером на Олімпійських Ігорх 1960 року у Римі. Але найголовніше це те, що Володимир Іванович Синявський єдиний етнічний українець, який став чемпіоном світу і ніхто його ще з вільної боротьби не зміг випередити по результату до цих днів.

Володимир Іванович виховав цілу плеяду майстрів міжнародного класу - Віктор Чумаков, Леонтій Гадайчукук, Микола Муханов і інших. Він працював тренером Київського військового округу в спортивному клубі «Скарб», а там посади були маленькі капітанські, тому змушений був піти для зростання кар'єри – в «Київське загальновійськове училище» на кафедру військової підготовки і спорту.

Володимир Іванович був дуже скромною людиною. Що його відрізняло, це те, що він ніколи не вживав алкоголь, не палив  - все це для нього було табу. Дуже любив співати, особливо народні українські пісні. Він почав займатися боротьбою в 19 років. І якось один грузин, котрий мав перший розряд,  каже: - Давай поборемося. Грузин туди, сюди і Володимир Іванович його поборов. Після цього він його повів на класичну боротьбу. І коли вже потрапив до Збройних Сил, боровся у греко-римській боротьбі.

В цей час, в Києві працював знаменитий тренер Ялтирян Арам Васильович, він 14-тикратний чемпіон Радянського Союзу (8 разів з вільної та 6 раз з класичної). І він Володимира Івановича першого навчив прийомам з проходом захопленням за ногу і боротьбі в партері. А ще був такий прийом, називався «канарейка» - це больова розтяжка і коли суперника перевертають - він починає кричати.

Його вивезли вперше за кордон до Ірану на Кубок світу і він зустрівся з відомим борцем Хабібі. У Іранців боротьба - це майже національний вид спорту. У них ями такі викопані, метрової глибини. У цій ямі вони робили вправи. І коли вони зустрілися в матчевій зустрічі, Синявський його переміг, і суддя аж свисток проковтнув від переляку. Тому що Хабібі був народний кумир, дворазовий олімпійський чемпіон, непереможний борець, його ніхто не міг перемогти. Таки сильна була «канарейка». Тоді Хабібі пішов з ваги 67 кілограм в 73 і виграв олімпіаду в іншій вазі. Напевно тому, що боявся програти В.І Синявському.

Для Синявського чесність була вище всього іншого. Тренер Преображенський Сергій Андрійович, - головний тренер Збройних сил Радянського Союзу говорив, що Володимир Іванович перед змаганнями був незворушний, очі спокійні, і ніколи не переживав.

А Ялтирян розповідав, коли Синявський боровся в Туреччині, він до нього підійшов і каже: «Володя, ну будь спокійним, все добре!» А він йому відповів так: «серце козака - не боїться турка».

Так як я його учень, а він мій тренер, у нас в Харкові проводився турнір «Зірки Слобожанщини», ми їздили туди разом. Володимир Іванович Синявський був почесним громадянином.

А ще така цікавинка, в той час був футбольний коментатор Вадим Синявський і наш Володимир Іванович Синявський - тому це прізвище постійно було на слуху.

Вже в дев’яностих, коли він працював в спортивному клубі Бориса Савлохова,  брав участь в підготовці майбутнього олімпійського чемпіона Ельбруса Тедеєва, та бронзового призера Олімпійських Ігор Зази Зозірова, спортсмена-важковаговика Юрія Чобітька, Юрія Корлюка та інших.

- Л.С.  Чи був у вас час посміятись після тренування? Може ви згадаєте моменти, які викликають у вас до цього часу  посмішку при їх згадці?

- І.К. Так, жартували багато. Одного разу, коли зі зборів їхали, то Володимиру Івановичу цеглину підклали у валізу. Він каже, що щось валіза важкою стала, перевірив,  посміявся, але й насварив – це був найкращий наш тренер!

- Л.С Ми вам щиро дякуємо за приділену увагу, за ваші відповіді і історію. 

Людмила Смик,

студентка гуманітарно-педагогічного факультету,

 спеціальність журналістика, 1 курс, 1 група.

За сприянням Національної Асоціації Спорту України.

Фото з сайту Асоціації спортивної боротьби України

 

Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015