14 березня – День українського добровольця

14 березня 2019 року

     Це свято є новим для національного календаря України, проте воно яскраво характеризує одну з національних рис, які притаманні українцям. Саме бажання не бути байдужим до чужого горя, до власного сьогодення й майбутнього, до долі своїх дітей, честі і пам’яті своїх славних батьків привело до впровадження Дня українського добровольця!
     Ця дата вибрана не випадково: саме 14 березня 2014 р. прямо з Майдану перші 500 бійців самооборони Майдану (Народного Віче) вирушили на тренувальну базу у Нових Петрівцях, що під Києвом, аби згодом вирушити на схід України.

    Офіційно це свято було закріплене Постановою Верховної Ради України № 4261 «Про встановлення Дня українського добровольця» від 17 січня 2017 р. з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посилення суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.

     Сам термін «доброволець» означає особу, яка здійснює будь-яку діяльність добровільно, а також часто безоплатно, не отримуючи за це матеріальної винагороди. У військовій справі доброволець – це людина, що вступила за власним бажанням на військову службу чи у діючу армію однієї з воюючих країн.
     Одним із перших прикладів добровольства можна вважати княжих дружинників (княже військо на руських землях IX-XІІI ст., що формувалося з бояр або найближчого оточення князя) та во́їв (або ратників – категорія військ у Київській Русі, яка на відміну від дружини була постійним військом князя; вої набиралися з вільних селян і містян на час воєнних дій), які йшли до княжого війська з багатьох причин, однією з яких був захист кордонів та власних родин від полону чи смерті.
     На зміну дружинникам задля захисту південних рубежів України (або «Дикого поля») сформувався окремий стан українського суспільства – козаки. Основним заняттям козаків була військова справа: охорона й патрулювання торгових шляхів, морські рейди на чайках проти турецького флоту в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових кампаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав. Саме Запорозька Січ стала тим добровольчим форпостом, який протягом століть боронив Україну.

     Інший яскравий приклад, але вже з нової історії України – легіон Українських Січових Стрільців (УСС), що теж формувався виключно на добровольчих засадах. Події Першої світової війни, протистояння Австро-Угорщини Росії українці вирішили використати задля втілення заповітної мрії про незалежність України. До лав УСС записалося майже 20 тисяч добровольців, але згодом австрійська влада дозволила лише 2500 воякам прийняти присягу й утворити легіон УСС.
     Варто зауважити, що тоді, в 1914 р., так само як і в 2014 р., українські добровольці нічого не мали: вони були найгірше озброєні, взуті й одягнені. Але, попри це, зажили слави як найвідважніші вояки. «З нами йшли в наступ українські добровольці. Це, мабуть, найкращий відділ із усієї Австро-Угорської армії», – йшлося в німецькому повідомленні з фронту до командування Південної Армії. Півтора роки знадобилося стрільцям та австрійському командуванню, щоб офіційно оформити українських добровольців як окрему бойову одиницю – полк УСС.


Штурмова бригада УСС

     Потім було полум’я Другої світової війни – і знову добровольці першими стали на захист рідної землі. Але найновіший приклад – це Революція Гідності та початок воєнних дій на сході нашої держави, коли тисячі простих українських громадян, кинувши власні справи – навчання, роботу, бізнес, родини – спершу пішли на Майдани країни, висловлюючи протест проти антидержавної політики тодішнього вищого керівництва, а згодом зі зброєю в руках першими протистояли озброєним російським силам ССО (Сили спеціальних операцій), ГРУ ГШ (Головне розвідувальне управління Генерального Штабу), ФСБ (Федеральна служба безпеки).


Самооборони Майдану. 2014 р.

     Навесні 2014 р. була зафіксована рекордна явка у військкомати країни. Люди приходили самі, не чекаючи повістки. Інші – чоловіки й жінки – самоорганізувалися в батальйони й вирушили на Схід. Внесок першої хвилі добровольців важко переоцінити – саме добровольчі батальйони дали змогу провести мобілізацію і підготувати їм професійну заміну.


77-річний Борис Антонович Мельник потрапив до Книги рекордів України як найстарший доброволець

     Військовими патріотами України по всій країні в найкоротші терміни відкривалися буквально імпровізовані, життєво необхідні для збереження держави Україна підготовчі навчальні центри, першої домедичної допомоги, приводилася в бойову готовність техніка, налагоджувалися шляхи постачання і т. і. Саме в цей час, на початок війни в 2014 р., коли майже нічого не було як для військових, так і для відсічі ворогу, небайдужі люди – волонтери взялися за забезпечення армії. Вони найшвидше відреагували на потреби бійців та надали їм найпотрібніші речі від мила, батарейок і трусів до патронів, прицілів нічного бачення та медичок. Боротьба проти спільного ворога призвела до блискавичної згуртованості українців і цим змінила хід історії та думки про нас світовій арені.


Волонтери та українські військові

     Серед викладачів та студентів НУБіП України чимало тих, які добровільно пішли захищати територіальну цілісність України, серед них: випускник лісогосподарського факультету Кузьович Іван Іванович, студент механіко-технологічного факультету Гаврилов Віталій Юрійович, студент ВП НУБіП України «Боярський коледж екології і природних ресурсів» Струсевич Мар’ян Сергійович, студент агроінженерного факультету Данильченко Микола Миколайович та ін.


Кузьович Іван Іванович

Гаврилов Віталій Юрійович

 


Струсевич Мар’ян Сергійович

Данильченко Микола Миколайович

     Українські добровольці стали гордістю українського народу та водночас головним болем кремлівських посіпак. Загалом у воєнному конфлікті на сході нашої країни брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Переважна більшість із них перетворилася на військові частини силових структур, але є й такі, що продовжують залишатися цілком незалежними формуваннями й не підпорядковуються жодному силовому відомству (Добровольчий український корпус (ДУК), ОУН).

 

 

Марія Поливач,
директор музею історії НУБіП України
Тетяна Чумак,
вчений секретар музею історії НУБіП України

Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015