Чому не працює принцип «свій до свого по своє»?

 

Раз так, то й так. Як кажуть в Одесі, їх у нас є! Ось перший. Його  тематика стосується постачання городини з Агростанції і НДГ «Великоснітинське» ім. О. Музиченка до університету і наповнення каси господарств.

 

Зараз на ділянках НДГ є практично все, що складає список хоча б того ж борщового набору, на який посилаються у своїй аналітиці всі видання. І по такій ціні, що просто дивуєшся: як це там не стоять немалі черги?

 

Я спеціально вчора заїхав до чи не найбільш демократичного в ціновій політиці магазину мережі «Фоззі», аби порівняти. Так от, тут найдешевший огірочок коштує більше 15 грн за кілограм, тоді як у Великій Снітинці його можна купити втричі дешевше. На ринку ж «Столичний» його ціна коливається у межах 10-13 грн. Український часник, який ще навесні лякав своєю ціною у 200 грн, зараз хоч і знизився у вартості до 62,48 грн у «Фоззі» і 35 грн – на «Столичному», у нашому «Великоснітинському» можна прикупити значно дешевше. Те ж саме можна сказати про картоплю, буряк, моркву. То чому ж цього немає в університеті? Сказати, що в цьому вина господарств – не можна, та й язик не повернеться. Зараз, у напружену жнивну пору, кожна пара рук на рахунку. Хоча, звісно, на завантаженій трасі Київ – Одеса слід було б встановити власну точку з реалізації продукції. І 300 тис. грн, які, за словами начальника відділу організаційної діяльності НДГ та навчально-виробничої практики Василя Туринського, цілком реально заробити тільки на городині, склалися б і за рахунок тих, хто спішить до моря або повертається у столицю з відпочинку і має вдома порожній холодильник.

 

Але наша мова про університет: чому не працює принцип «свій до свого по своє»? І якщо профспілки (які б мали опікуватися і здешевленням для своїх членів того ж самого борщового набору, але чомусь цього не роблять) ще можуть знайти виправдання – мовляв, зараз усі у відпустках і це не потрібно, то НВЦ закладів харчування університету, якому всі карти в руки – ні! Чому вартість простенького овочевого салату – з буряка, моркви чи того ж огірочка – така, що задумаєшся? Сьогодні, коли автор близько 11-ї години ранку намагався потрапити до їдальні у 10-му корпусі, аби побачити хоча б ціни, то наткнувся на зачинені двері.

 

Кажете, логістика складна, бензину немає і, відповідно, машини з університетського гаража для перевезення не дочекаєшся? Але нагадаємо стару як світ істину: хто хоче зробити – шукає шлях, хто ж не хоче – відмовки. Чомусь Григорій Подпрятов та працівники його кафедральної лабораторії переробки продукції рослинництва знайшли змогу привезти з Агростанції майже півтонни огірків на засолку, а ціла служба, завдання якої – годувати колектив собі не в збиток, зробити цього не може?!

 

То що, будемо реанімовувати принцип «свій до свого по своє»? Дуже б хотілося. Бо це – нагальна необхідність.