Станіслав Ніколаєнко: півтора року на посаді ректора

 

- Час минув надзвичайно швидко. Шкодую лише про одне – що на початку витратив більше місяця на вияснення всіляких обставин: чи вірно когось призначили, чи вірно звільнили тощо... Десь до півтора місяця не було конструктивної роботи. 

 

Час, що минув, був присвячений наведенню ладу, відновленню керованості університетом. З 42 інститутів, факультетів та інших підрозділів, шляхом скорочення і оптимізації, залишили 20. Таким чином ми отримали економію в майже 5 мільйонів гривень – шляхом скорочення витрат на додатковий адмінперсонал. Ці кошти пішли на виплату заробітних плат, підтримку найменш забезпечених категорій працівників, зміцнення матеріально-технічної бази. Власне, уряд сьогодні нас серйозно недофінансовує, тому витрачати є куди. А з початку цього року ми розпочали наступний етап, присвячений підвищенню якості знань. Головне – я бачу багато вчених, викладачів, з якими можна гори вернути.

 

Університет зробив серйозні кроки по підвищенню свого рейтингу. І за всіма показникам, в т.ч. в рейтингу ТОП-200, ми перемістилися з 12-го місця на 9-те. Якщо говорити про те, як нас оцінили абітурієнти, то в 2014 році за кількістю поданих заяв ми мали в Україні 36-те місце, а в 2015 - 9-те! Університет увійшов в трійку кращих вишів столиці. НУБіП – чи не єдиний університет, який в цьому році виконав державне замовлення повністю. Могли б його і перевиконати, але були певні проблеми по факультету ветеринарної медицини, особливо по магістратурі. 

 

За підсумками 2014/2015 навчального року ми не скоротили жодного викладача! Навпаки, дещо збільшили чисельність науково-педагогічних працівників! Для прикладу: КПІ в цьому році тільки на держзамовлення недобрав близько 450 осіб. Тим самим скороченню в КПІ підлягає 50 ставок викладачів. Ми ж навпаки, за підсумками минулого року, додали кілька науково-педагогічних посад. Тобто в цей важкий час ми не зробили людей безробітними…

 

Проведена велика робота з підвищення якості знань, поєднана інноваційна спіраль – освіта, наука, виробництво. Останнє відразу відчули і студент, і викладач, і роботодавець. І те, що в нещодавньому «Ярмарку вакансій» взяли участь більше двох десятків передових компаній та фірм, а 1200 студентів-випускників уже пройшли перші співбесіди для працевлаштування, свідчить - рейтинг університету і його сприймання аграрним бізнесом зростає.

 

Розвиваємо практику навчання іноземними мовами на більшості факультетів. З наступного року за 4 напрямами (економіка, бізнес, якість продукції, екологія) будуть повноцінні англомовні магістерські програми. Дивіться – більше 300 викладачів взяли участь у міжнародних конференціях.

 

Своєчасним кроком вважаю започаткування програми розвитку університету «Голосіївська ініціатива - 2020». І те, що ми регулярно тримаємо на контролі її реалізацію, теж дає позитивні результати.

 

В університеті, знову ж таки чи не в єдиному в країні, проведена потужна робота з інженерно-технічними працівниками - завідувачами лабораторій (всього цих підрозділів маємо 340), лаборантами. Це також дозволить підвищити якість знань. 

 

Пильна увага – науці. Майже на 20 мільйонів гривень виконано науково-дослідницьких робіт. І наші викладачі – Валерій Кашпаров, Микола Стародуб (який разом зі своєю командою виконує для НАТО замовлення по своїй темі на 300 тисяч євро), Сергій Зібцев, Петро Лакида, Володимир Бойко, Семен Танчик, Юрій Посудін, Микола Кирик, Віктор Терещенко, Петро Шеренговий, Дмитро Войтюк, Володимир Бусол, Андрій Мартин та інші - показують, як до цієї роботи слід ставитися.

 

Ось один із прикладів конкретних рішень. Для покращення якості знань ми поставили завдання: всі 49 аудиторій, де читаються лекції, обладнати мультимедійним оснащенням. Дехто не вірив, що це можливо, але зробили! Розпочали переведення всіх предметів, а у нас їх читається більше півтори тисячі, в електронну форму. Це суттєво поліпшить роботу студента, особливо студента-заочника. Бо сучасний студент хоче працювати саме в віртуальному світі, мати підручники в електронній формі. Погляньмо на соцопитування: 25% студентів не відвідують бібліотеку. Тому полишити без уваги цю справу ми не могли.

 

Здійснені кроки щодо демократизації навчального процесу. Всі декани факультетів і директори ННІ практично були обрані на альтернативній основі з врахуванням думки науково-педагогічних колективів. До речі, як і ректор. Часто так обираються і завідувачі кафедр та професори. І вчена рада, до її честі, підтримує, як правило, ті кандидатури, які пропонують колективи. Такий порядок буде продовжений.

 

Ще однією новацією стали регулярні соціологічні опитування. Як результат, чітко знаємо, якою повагою користується той чи інший декан, заступник декана, викладач, проректор, ректор, та адекватно реагуємо на це.

 

Послідовна робота проведена і з ліквідацією нестатутних відносин. Працюємо, перш за все, зі студентським самоврядуванням і студактивом та з самими викладачами. На жаль, не обійшлося без прикрих випадків, коли довелося окремих викладачів, завідувачів кафедрами, які (будьмо чесними!) брали хабарі, звільняти з роботи. Таких випадків за цей період було до десятка. За останніми соціологічними дослідженнями, рівень корупції в університеті знизився втричі. Але він ще досить високий, і це мене глибоко турбує. Якщо не позбутися цих чорних п’ятен, то втратимо абітурієнта. Якби ми не зробили цих жорстких кроків, то не добрали б студентів і, відповідно, викинули на вулицю велику кількість науково-педагогічних працівників. Цього допустити не можна. Адже у нас працюють унікальні люди - унікальні вчені, унікальні педагоги, і через якесь наше недопрацювання залишити їх за межами університету – це просто злочин проти держави. 

 

НУБіП займає чільне місце у проведенні своєрідної загальнодержавної дискусії на захист вищої освіти, науки, Вчителя, Викладача, Студента. Ректора обрали головою Асоціації вищих навчальних закладів аграрної освіти, куди входить до чотирьох сотень закладів різних типів. Ми ініціювали вирішення цілого ряду проблемних питань: відміни парламентом дискримінаційного обмеження по заробітній платі, скасування відміни наукових пенсій, заборони викладачам працювати і одночасно отримувати наукову пенсію (зараз у таких викладачів вираховується тільки 15% їх пенсії, але ми працюємо над відміною і цієї дискримінаційної норми). Ми добилися відміни земельного податку для навчальних закладів. Для нашого університету, зокрема, він склав би більше 5 мільйонів гривень, які довелося б забирати із заробітних плат, преміальних, коштів на зміцнення матеріальної бази тощо. Ми активно працюємо на захист нашого студента, викладача, інженерно-технічного працівника, інженера.

 

Дуже багато зроблено для зміцнення матеріально-технічної бази. На неї ми спрямували в цьому році більше 22 мільйонів гривень. Це ремонти гуртожитків №№ 5, 6, 7, 8, перекриття даху гуртожитку №4, встановлення пральних автоматів, ремонт душових кімнат і т.і. Такі ж роботи розпочинаються в гуртожитку №11. Лише в навчальному корпусі №12 перекрито дах, площею більше 6 тисяч квадратних метрів. Дуже серйозно підтримала нас рада роботодавців на чолі з академіком Валерієм Адамчуком. Гарно працюють ради роботодавців на багатьох факультетах.

 

Проте не зроблено головного – не пробуджено в активу ще почуття відповідальності, ще спить ініціатива у багатьох деканів, директорів, завідувачів кафедрами. Дехто звик служити, а робити самостійно – не може! Служити треба колективу, а не начальнику!

 

Попри все, загальний дух в університеті дещо оздоровився, долається застій, зміцнів і оновлюється колектив. На мою думку, університет впевнено виконає завдання, яке ми поставили в програмі «Голосіївська ініціатива - 2020», - увійти до п’ятірки кращих університетів. Для цього сьогодні ми потужно реформуємо і зміцнюємо міжнародну діяльність, маємо з півтори сотні договорів про співпрацю, хоча співпрацювати важко через стан війни на сході нашої країни: стримується приїзд до нас закордонних вчених, обмін студентами і т.д. Але те, що щорічно на виробничі практики за кордон виїздять до 600 наших студентів і на стажування – ще з 200 студентів і до 100 викладачів - це також результат роботи.

 

 

- Як то кажуть, чутками земля повниться. Дійсно, це питання час від часу виникає. І в пресі, і серед народних депутатів та громадськості. Але, прийшовши до університету, я зробив свідомий вибір, і тому вважаю все це безпідставним. Ще й тому, що кожному овочу – свій час. Я буду працювати, скільки зможу там, де мені довірив 30-тисячний колектив нашого університету. Це для мене честь і обов’язок.

 

 

- Думаю, це не зовсім так. Святе місце пустим не буває. Але те, що ми буквально на жилах, на нервах – за рахунок спонсорів, нашого активу – деканів, директорів, завідувачів кафедр, викладачів – встановили дах і поміняли більше 130 вікон своїми силами, не чекаючи державної підтримки, зібравши для цього 5 мільйонів гривень, - це факт! Це позитивно сприйняли в уряді, Адміністрації Президента, парламенті, і університету пішли назустріч. Міносвіти отримало в цьому році 15 мільйонів капітальних вкладень, і всі вони, практично стовідсотково, прийшли на відбудову цього корпусу! Чи легко було? Дуже важко. Цього літа у мене бували періоди, коли здавалося, що все можливе вже зробив: десятки разів був у Мінфіні, в уряді, в Адміністрації Президента, зустрівся з десятками депутатів - а питання не вирішується. Лише в останній момент, вже аж у серпні, вдалося проламати цю стіну непорозуміння. І те, що ми сьогодні можемо зробити ремонтних робіт ще на 15 мільйонів гривень – це великий успіх нашого колективу! Але питання дійсно важке. У грудні хочемо повністю завершити демонтаж і поставити нове опалення, почати опалювати корпус, бо поки що там дуже сиро. Повинні повністю замінити все електрообладнання, телекомунікації, замінити всі підлоги, утеплити дах, обладнати металеві частини трибуни, за рахунок добудови балкону збільшити зал (сумарно до 600 чоловік). Скажу прямо: якби не тягнули резину, менше думали про Америку, а облаштували дах ще в 2013 році, хоча б за тимчасовою схемою, збитки були б значно меншими. Тепер же на відбудову, крім 15 мільйонів, які ми до нового року, дасть Бог, освоїмо, потрібно ще 24 мільйони гривень! А ще ж потрібно буде придбати меблі, обладнання, комп’ютери і т.д., тобто ще мільйонів 10. Якби вкрили відразу, то не треба було б міняти всю столярку, підлоги, стіни оббивати. Аби знищити грибки і зробити приміщення безпечними, тільки фумігацію довелося проводити тричі!

 

Великі тривоги за долю третього корпусу у мене поки що не минули. Чому я так побиваюся за нього? Тому що ми переведемо туди низку кафедр, навчальних аудиторій, весь адміністративний персонал, студентську організацію і тим самим розвантажимо навчальний процес. Щоб не було по сім пар, а вкладалися в чотири! Тобто, знову ж таки, поліпшимо якість освітнього процесу. Крім того, саме в третьому корпусі раніше проходили репетиції університетської самодіяльності, активно діяла кафедра культурології. Нам немає де зібрати молодь, немає де проводити концерти, організувати КВК тощо.

 

Але тривога ще й тому, що за продовження (не доведи Господи, бо я, як і всі, дуже хочу миру і сподіваюся, що він скоро настане) ескалації конфлікту на сході, завершити будівництво в наступному році буде дуже важко. Та ми зробимо все, від нас залежне. Хотів би зазначити, що роль народних депутатів Юрія Луценка, Миколи Томенка, який очолює наглядову раду нашого університету, Леоніда Козаченка – у відбудові корпусу велика.

 

 

- Це найболючіше питання. У нашому університеті житла потребують більше 300 викладачів і співробітників, ще 720 живуть в гуртожитках. Тобто це колосальна проблема,  і без допомоги держави ми не обійдемося. А от питання створення гарних умов у гуртожитках, харчування – всі вони в полі зору. Деякі з гуртожитків не ремонтувалися з моменту здачі в 60-х роках минулого століття. Тому потрібно працювати.

 

Щодо житла. Є кілька проектів, коли земля буде наша, а кошти – інвесторів. На жаль, кілька таких проектів не втілилися в життя: в останній момент щось заважало. Нестабільність, інфляція, війна і т.і. А взагалі бізнес сьогодні з великою осторогою ставиться до інвестування: боїться революції, стрибків курсу валют тощо. Та ми все ж плануємо біля 12-го корпусу будувати житловий будинок, де б отримали житло наші викладачі і співробітники. Тим самим розвантажимо 12-й гуртожиток та інші. Питання на контролі. Опікується ним проректор Вадим Ткачук при моїй підтримці як ректора.

 

Що стосується харчування, то ми реанімували низку їдалень, збільшуватимемо виїзну торгівлю у фойє корпусів. Відкрили нову їдальню в 4-му корпусі, у 12-му і 1-му корпусах планується збільшити площі буфетів. З відкриттям 3-го корпусу – залучимо площі і там. Налагодили роботу буфету у 6-му корпусі. Профком на чолі з Ростиславом Тарасенком спільно зі студентським самоврядуванням та його головою Дар’єю Кендус активно контролюють якість харчування. Ми вже розписали на наступний рік, яку продукцію, зокрема овочевої групи, повинні виробити наші навчально-дослідні господарства - з тим, щоб підвищити якість і зменшити собівартість. На часі – придбання нового обладнання для випічки хлібобулочних і кондитерських виробів. Тож є план, ректорат його затвердив: працюємо.

 

 

- Я не сказав ще про це. Але не тому, що воно не важливе. Зараз ми розробляємо програму і уже знайшли кошти за рахунок Боярської лісодослідної станції, аби організувати цех з виробництва меблів. До цього долучилася кафедра деревообробки на чолі з Оленою Пінчевською і її магістром Іваном Сікорським, які розробили проекти, за якими меблі будуть вмонтовуватися в існуючі типи кімнат. Це дозволить збільшити корисну площу. Знову ж таки, якби не було війни, то за три роки ми б повністю обновили меблі у наших гуртожитках та приступили до корпусів. Розпочнемо в цьому році з пілотного проекту у двох гуртожитках – 8-му і 11-му.

 

 

- Дискусія з цього питання триває. І нічого поганого в цьому немає. Головне, щоб ми чули і розуміли один одного. А тепер по суті. Ситуація дуже непроста. Заробітна плата в Україні дуже низька. Це, на жаль, загальнодержавна політика. І я говорив не раз нашому шановному Президенту, що це неправильно. Бо достойна заробітна плата – це, перш за все, спонсорування власного виробництва. Громадянин платитиме своєчасно, без субсидій, реальними грошима за електрику, продукти, ліки тощо і тим самим спонсоруватиме національну економіку. Сьогодні ж, на жаль, домінує ліберальна модель, коли економлять на зарплатах, а від цього стагнує економіка. Та це теорія.

 

На практиці ж, рівень зарплати в університеті ми утримали. Фонд заробітної плати складає десь 139,5 мільйонів гривень. Це великий фонд. З цих коштів зарплата професорсько-викладацького складу становить приблизно 101 мільйон гривень. Весь адміністративно-управлінський персонал, в т.ч. і ректор, проректори, декани, має фонд заробітної плати до 3 мільйонів гривень. Педагогічні працівники – 4,5 мільйона гривень, спеціалісти – приблизно 18 мільйонів. В цьому році ми провели індексацію на 5,3 мільйона гривень! Матеріальної допомоги (а її отримує кожен викладач) виплачено 5,7 мільйона!

 

Середній рейтинг по університету сьогодні складає десь 1,7. Зрозумійте: якби ми отримували більше фінансування від уряду, то ми б більше і виплачували! Але маємо куций фонд зарплати – 1,67 від потреби. Ми й так проти минулого року дещо збільшили виплати за рейтингом. Середня ж заробітна плата по вишу сягає приблизно 5 тисяч гривень, серед науково-педагогічних працівників – 8,3 тисяч гривень, інженерно-технічних – 2,8 тисяч. Але якщо взяти до уваги внутрішнє сумісництво по науці, зарплаті по інституту післядипломної освіти, то заробітна плата доходитиме до 10,2 тисяч! 

 

Не слід забувати і про наших лаборантів, прибиральниць, технічних працівників, робітників. Вони нині поза межею бідності. Як їх не підтримати?

 

Для довідки: середня заробітна плата у найбільш благополучному в фінансовому плані Київському національному торговельно-економічному університеті складає 7,2 тисячі гривень, а, скажімо, в педагогічному – менше 5 тисяч гривень. У Білій Церкві ще менше. До речі, зарплата міністра, народного депутата України близько 5,7 тисяч гривень на місяць. Тому потрібно на все дивитися реально. Думаю, на вченій раді 2 грудня ми визначимося остаточно. Є пропозиції підняти базову ставку з 1,2 (тобто будь-який викладач в нашому університеті має надбавку 20%) до 1,3. І тоді матимемо суттєвішу надбавку – до 30%. А частина на рейтингування дещо зменшиться. Наприклад, тим, хто зробив електронний комплекс з однієї дисципліни, зараховуватиметься 175 годин. Практично це 0,2- 0,3 до рейтингу. А якщо викладач проводив ще якусь роботу – виховну, міжнародну діяльність, то рейтинг у нього ще зростатиме.

 

Дехто хоче розшатати ситуацію, розгнівати людей. Щоб дійшло до уряду – і у нас коефіцієнт підвищення забрали! Його не один раз хотіли відмінити, та ми не дали. Зараз є привід це зробити. Без рейтингу втратимо звання національного і дослідницького, будемо мати мізерну платню.

 

Взагалі, будемо вдосконалювати систему. Соціологічні опитування в колективі показали, що противників рейтингу приблизно третина, прихильників – близько 60%, решта – не визначились. Рейтингова комісія на чолі з академіком Ігорем Ібатулліним готова до діалогу. Тому вносьте пропозиції. Робіть це гласно. А ми будемо прислухатися. Думаю, що ми зможемо підняти мінімум по заробітній платі до 1,3. Але остаточно визначимося після отримання бюджету на 2016 рік. А прогнози поки негативні. Передбачається скорочення витрат на освіту на 10 мільярдів гривень. Нам усім не слід вдаватися до крайнощів. Потрібно бути толерантними, виваженими.

 

 

- Знаєте, хоч тінь і не камінь, але все одно боляче. Таке твердження просто абсурдне. Чому? Жоден проректор чи сам ректор за ці півтора року премій не отримували! Це по-перше. По-друге, постанова №65 Кабінету Міністрів України вводить обмеження на розмір заробітної плати бюджетникам – не більше 15 розмірів мінімальних зарплат (18 тисяч гривень). Тобто нарахувати більшу зарплату можна, але все перевищення буде направлено в бюджет! По-третє, такі премії треба узгоджувати з міністерством. Ми цього не робили і не будемо робити. До речі, премії найчастіше видаємо тим, у кого померли рідні чи сталася хвороба, у кого ювілей і т.і. А так преміальний фонд обмежений.

 

І насамкінець. Я б зміг взяти окремий дозвіл в Кабінеті Міністрів України для нашого вишу для преміювання начальників, але це я не роблю свідомо. Не той нині час. Колись, можливо, і буде так, як ви кажете, сьогодні – ні!

 

Друзі, якби ми не вийшли своєчасно з-під Кабінету Міністрів, то цей рік вже були б без зарплати, підвищеного коефіцієнту 1,67 і т.і. Нам вдалося збільшити фонд зарплати кілька разів за рік.

 

 

- Нестатутні відносини придумав не я. Їх придумали нехороші люди. Так, існують об’єктивні обставини - бідність, відсутність коштів на лікування і оздоровлення, що штовхає деяких викладачів до таких відносин. Ми будемо підвищувати заробітні плати, соціальне благополуччя, але миритися з хабарництвом навіть на фоні бідності не можемо. Буквально днями я прогулювався Алеєю Слави і звернув увагу на юнака, який сидів на лавочці, їв гречану кашу з літрової банки і кислий огірок. Поцікавився: що це ти робиш і чи наш студент? Виявляється, другокурсник, живе неподалік у приватному секторі, мама одна, отримує стипендію і говорить, що раз на день варить цю кашу і йому вистачає. Так от, дорогі мої опоненти, давайте заберемо у дитини ще й цю банку з кашею! Ми, як громадяни, батьки, вихователі, викладачі, не можемо цього допустити! Тому ми й не можемо тягти кошти зі студента – це аморально, не по-християнськи, це гріх! Я кажу викладачам: заробляйте, хто як може. Консультуйте, виконуйте дослідницькі теми, організовуйте різні підприємства, робіть це прозоро - і ми готові за це платити! Нагадаю, що в цьому році ми проіндексували заробітну плату десь на 5,3 мільйона гривень. Деякі університети індексації взагалі не робили, бо не було за що. Студентам надали допомоги майже на 2 мільйони гривень. Тому давайте це питання раз і назавжди знімемо. У традиціях української педагогіки, вищої школи питання хабарництва ніколи не було характерним. Якщо не подолаємо цієї хвороби, то втратимо все – і статус університету, і честь, і нашого студента. Ми повинні бути вимогливими і принциповими до молоді. Але пам’ятати чому ми тут зібралися.

 

А те, що я став на сторону студента, то покажіть мені викладача, який би не став на його бік. Особливо в питаннях якості освіти. соціального захисту і т.д. Зрозумійте: не буде студента – нас теж не буде! Тому ми повинні підтримувати викладачів, працювати з ними , але пам’ятати, що наший роботодавець – це студент. І принижувати його та жити за його рахунок, в примітивному розумінні, просто не маємо права.

 

 

- Мені приємно, що з ініціативи Петра Лакиди та Валерія Іщенка ми привели до ладу 1-й корпус. З ініціативи нашого колеги Григорія Демидася розпочався ремонт 4-го корпусу, а його наступники Микола Доля і Віктор Забалуєв разом із активом його продовжили. Приємно, що зараз зовнішній вигляд корпусу набуває нової якості. Багато студентів нам допомогли – і плитку клали, і паркет, і фарбували, і двері робили. І ми не зупинимося - ця робота продовжиться по навчальних аудиторіях. Така ж серйозна робота проведена на інженерних факультетах. Як я вже говорив, у 1-му корпусі облаштували гарну залу для засідань вченої ради. Це повага до вищого органу самоврядування університету. Тепер приймаємо там людей з усього світу. 60% коштів на її ремонт – це кошти спонсорів. І Анатолія Бондара, і Євгена Томіна, і Василя Павлівського, і Анатолія Карпука… Матеріали для другого поверху 1-го корпусу повністю допоміг наш випускник Віктор Чигринець. Зараз Алекс Ліссітца допоможе в ремонті 228-ї аудиторії в 10-му корпусі і т.д.

 

Що ж стосується Алеї Слави, то знаєте, спілкування зі студентами, викладачами засвідчило: багато хто з них не знає історії власного університету! Не знають засновників, наших предтеч. А той, хто не має пам’яті, у кого не сформована історична пам’ять – це неповноцінна особа, а таке суспільство не має майбутнього. Саме тому ми випустили невелику книгу, яку, до речі, видали за рахунок Громадської ради науковців і освітян України - «Історія і сучасність». У ній показана наша історія і розвиток, згадані кращі вчені, викладачі, артисти, спортсмени, благодійники. На обладнання всієї алеї пішло близько 300 тисяч гривень. До речі, з бюджетних коштів ми не витратили й гривні: 75% - з благодійного фонду і решта – це госпрозрахункові кошти.

 

А кому не подобається? Є люди, яким все нове сприймаються як прикрість, які звикли жити у брехні, бруді, нехлюйстві, застої, і все, що робиться, їм не подобається. Але нам своє робить, як писав класик.

 

 

- Питання болюче. Через відсутність відповідного фінансування ми його ще не реалізували. Але проектування не припиняємо. Завдяки факультету землевпорядкування зробили проектні роботи. На жаль, коштів на реалізацію проекту сьогодні немає. Тож відклали його до кращих часів. А сам проект дуже актуальний: всі будинки працюватимуть на енерговідновлювальних джерелах, матеріали будівель повністю натуральні. З часом ми обов’язково до нього повернемося з тим, щоб викладачі і студенти могли достойно відпочивати.

 

 

- Основні завдання на 2016 рік ми викладемо на підсумковій вченій раді. Думаю, вони будуть потім уточнені на раді трудового колективу у лютому. Серед них – активізація науково-дослідної роботи, підтримка молодих вчених, зміцнення матеріально-технічної бази (ми плануємо створити спільний центр використання наукового обладнання), збільшення частки науково-дослідницьких робіт, пов’язаних із запровадженням нових технологій, співпраця з радами роботодавців, консультування бізнесу. На 1 бюджетну гривню ставимо завдання заробляти хоча б 50 копійок прикладних досліджень. У навчальній роботі це, перш за все, підвищення якості освітнього процесу, удосконалення методик навчання, перевага – інформаційним технологіям, відхід від традиційних методик при підготовці заочників, перехід на дистанційні форми навчання, використання міжнародного досвіду тощо. У міжнародній роботі – залучення іноземних студентів з метою поліпшення матеріальної бази вишу, просування нашого університету на світові ринки (плануємо навчати студентів з Туркменістану, В’єтнаму, Нігерії, Індії, Китаю). Звичайно, потрібно боротися і за студента з Європи. Для цього потрібно активізувати роботу в рамках європейської програми «Горизонт 2020», більше брати участь у державних дослідницьких програмах.

 

Звичайно, велика увага і до виховної роботи – формування у студента якостей громадянина. поліпшення спортивної, фізичної підготовки. Потрібно завершити формування п’ятирічної програми, де для кожного курсу будуть розписані програми за віковими групами.

 

Потрібно далі працювати над соціальними питаннями – це і житло, і гуртожитки, і якість харчування.

 

Необхідно також поліпшувати діяльність навчально-дослідних господарств. Там уже суттєво збільшилися врожаї та інші показники, але економічна ефективність бажає кращого. Адже за рахунок НДГ університет повинен мати щорічно 5-7 мільйонів грошей, які ми могли витрати на придбання такого необхідно для наших лабораторій обладнання.

 

Ну і, звичайно, кадри – підготовка молодих аспірантів, докторантів, поступово підтягуватимемо молодь до управління факультетами, керівництва підрозділами, в т.ч. на найвищому рівні.

 

Тобто попереду – велика робота. Для того, щоб з нею впоратися, в колективі має панувати високий морально-етичний дух і командні дії. Думаю, у нас все це є – і попереду будуть успіх і здобутки. Для цього хочеться одного – миру і стабільності в країні. Решту ми досягнемо своїми інтелектом і розумом. Адже таких людей, як у нас – немає в жодному вузі. Це я знаю точно!