Пісенно-поетична творчість Вадима Крищенка

  03 квітня в Національному університеті біоресурсів і природокористування України відбулося величне духовне дійство – зустріч із відомим українським поетом-піснярем Вадимом Крищенком. Митець відсвяткував свій день разом з нубіпівцями. 01 квітня цього року народному артистові виповнилося 89 літ. Студенти, викладачі, друзі зібралися, щоб привітати, почути й побачити живу легенду нашого народу.

  Першим поздоровив поважного гостя ректор університету Станіслав Ніколаєнко. Він вияскравив мистецькі грані Вадима Крищенка: понад 60 років творчого життя, видано 60 поетичних збірок, понад 1000 віршів стали піснями – справжніми шлягерами. Вони лунають по всьому світові, гуртують укранців у велику соборну родину. Після привітання нашого очільника Вадим Дмитрович звернувся до авдиторії, яку добре знає і шанує, бо ж він в університеті частий гість. Поет виповів про своє нелегке дитинство, яке чорним крилом затьмарила Друга світова війна, провів трагічно-журну паралель, уподібнивши ті жахливі часи воєнним подіям, що їх переживають українці нині.

  “Порівняно з тим, що робили німці, – наголосив Вадим Крищенко, – росіяни чинять ще зухваліше та жорстокіше». Він підсумував свою розповідь поезією, після якої присутні вшанували світлу пам’ять героїв російсько-української війни хвилиною мовчання:

Все оте пережив,
Що боліло, страшило, лякало.
Мінне поле утрат
І мене не минуло чомусь.
На собі відчував
Смерті темне і зле покривало.
Не упав, не пропав –
І нікого уже не боюсь.

Залишились крихти дрібненькі:
Був колись молодим,
А зробися неначе дідусь.
Знов хтось хоче страшить
І під вухом вороже продзвенькав:
Не силкуйся! Дарма! –
Я нікого уже не боюсь.

Лиш тривогу одну
Я до власного серця приклею:
Щоб жила у добрі
Україна, моя давня Русь.
Тож її бережім,
Будьмо в помислах й діях із нею,
Щоб сказати усім:
Я нікого уже не боюсь!

  Перегорнено й інші сторінки життєпису: намір вступити до театрального інституту й стати відомим артистом, навчання на журналістському факультеті, проба пера, уходження у світ поезії, народження віршів, які стали піснями, багатолітня плідна співпраця з композиторами, артистами. Усі слухали цю духовну сповідь заворушено, рясно лунали оплески.

  Прийшов привітати Вадима Дмитровича і його давній друг Павло Зібров, який заспівав пісню “Многая літа”. До щирих віншувань приєдналися доценти та професори різних кафедр, а викладачі кафедри культурології зачарували нас своїм співом.

Тож многії і благії літа ВАМ, наш талановитий ПОЕТЕ, ЛЮБОМУДРЕ!

Лілія Забіяка, Ольга Крисюк,
студентки 1 курсу спеціальності «Журналістика»