"Хай не буде переводу козацькому роду!": кафедра ТІДП провела урочистий захід з нагоди Дня захисників України, Дня українського козацтва та Свята Покрови

16 жовтня з нагоди відзначення Дня захисників України, Дня козацтва та Свята Покрови Пресвятої Богородиці доцентами кафедри теорії та історії держави і права Людмилою Протосавіцькою та Сергійом Козіним було проведено урочистий захід для студентів 1 та 2 курсу юридичного факультету під назвою: "Козацькому роду немає переводу"

Захід було проведено онлайн. Говорили про походження Свята Покорови Пресвятої Богородиці, козацької Покрови та Дня захисників України.

14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або Святої Покрови, для православних українців є одним з найбільших релігійних свят осені. Започатковане воно у Візантії, де було збудовано храм Пресвятої Богородиці на честь перемоги Константинополя над завойовниками (X століття). Це свято пов’язане з ім’ям святого Андрія. Коли місту загрожувала сарацинська навала, святий Андрій під час молитви побачив у небі Пресвяту Діву Марію, яка розкрила над християнами свій омофор (покров). Таке заступництво Богородиці додало сил візантійцям і вони дали достойну відсіч чужинцям.

Свято Покрови ознаменовує засинання природи та вкривання землі на зиму. Справді, в жовтні перші дерева втрачають листя, всі плоди уже дозріли: «Прийшла Покрова – на дереві голо». “Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем". В українських селах і до цього часу дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки – пора наймасовіших шлюбів в Україні.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці засноване на Русі князем Андрієм Боголюбським у 1164 році. Встановлене воно на честь Божої Матері, яка зняла зі своєї голови хустку - покрову і розкинула її над людьми, що знаходились у церкві, одночасно молячись за їх спасіння і врятування від біди. Ось ця її довга біла покрова (омофор) і стала своєрідним оберегом України, символом її споконвічного прагнення до встановлення злагоди і миру між своїми і чужими землями.

Козаки настільки вірили в силу Покрови і настільки щиро й урочисто відзначали це свято, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву-Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні відзначається ще й як день українського козацтва. Свято Покрови було найбільшим святом для козаків. Цього дня у них відбувалися вибори нового отамана. Наші лицарі вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. Саме за це багато церков маємо побудованих козаками на честь свята Покрови.

Українські землі протягом двох з половиною століть перебували під гнітом монголо – татарських завойовників. Щорічно турки забирали в неволю тисячі українців, які зазнавали тяжких страждань: їх жорстоко били, змушували тяжко працювати, продавали в рабство, розлучали дітей з батьками, з сестрами, з братами. Щоб не тікали їм таврували обличчя, відрізували вуха або калічили. Деякі свободолюбиві люди не могли стерпіти такої неволі. Вони кидали все і втікали в степи — захищали свою Вітчизну. У боротьбі проти турецько-татарської навали, проти польської шляхти, український народ створив свої збройні сили – козацтво. Центром його у ХУ столітті стала Запорізька Січ.

Жили козаки на Січі. Перша Січ була закладена на острові Хортиця близько 1554 р. Її засновником став легендарний Байда – Вишневецький. Він перший вирішив покласти край турецьким нападам на Україну, зібравши під своїм керівництвом чимале військо.

Байда організував сміливі походи в Крим, громив турецькі фортеці на Чорному морі. Через зраду попав в полон до турецького султана, загинув мученицькою смертю.

У Січі жили неодружені козаки, що називали себе, на відміну від одружених, лицарями й товаришами. Тут частина з них розміщалася по тридцятьох восьми куренях, в самій Січі. Такий звичай запорізьких козаків, насамперед, пояснюється їх військовим становищем. Кожному доступ на Січ був вільним, але вимагалось дотримуватись п’яти умов: 1) бути вільною нежонатою людиною; 2) розмовляти українською мовою; 3) присягнути на вірність цареві (коли були під Росією); 4) сповідувати православну віру; 5) пройти повне навчання (приблизно 7 років).

Уряд Запорозької Січі називали Кошем. Цю назву мало також і все козацьке Військо. На його чолі стояв кошовий отаман, чия влада булла необмеженою. Але й питали з нього козаки дуже суворо. Не випадково січовики казали: «До булави треба голови». Як символ влади булава вручалась новообраному або переобраному на новий термін керівництва кошовому щороку. 

Разом з кошовим обирали і військового суддю, писаря, обозного, осавулу. По куренях – своїх курінних.

Крім символа влади булави козаки мала клейноди, що довірялися тим козакам, які серед товариства користувалися особливою повагою.

Хорунжого - мусили бачити козаки і в кривавім бою, і на майдані на січовій раді, бо довірено йому сам прапор.

Кошовому отаманові надавався бунчук, за який відповідав бунчужний чи бунчуковий товариш. Він тримав бунчук під час походу над головою отамана, щоб козаки бачили, куди веде їх ватажок.

Святинею всього війська вважались литаври (або котли чи тулумбаси), а відповідав за них довбиш, який навіть палички інструмента зберігав у себе в курені.

Козаки були неперевершеними воїнами. Кожен козак мав рушницю, алебарду і шаблю. Закоханість у військову справу, зброю «Рушницями, пістолями та Шаблями козаки дуже любили похизуватися і тому приділяли їм велику вагу, брали їх у коштовну оправу та прикрашали. Зброя в них булла вбрана у золото й срібло, на зброю вони клали все своє багатство, і той не козак, коли у нього не доладна зброя, – говорив самовидець.»

Оскільки жінок на Січ під страхом смертної кари не допускали, то сімейні козаки на зимівлю поверталися до своїх осель, чи створювали свої поселення –зимівники. Сімейних козаків брали у військовий похід лише у виняткових випадках. Протягом дня козаки відточували своє бойове мистецтво.

Козаки були безстрашними і демонстрували у військових діях неабиякий розум та хитрість. Мали добре здоров'я, та неабияку силу.

Козаки вміли непомітно підкрадатися і атакували ворога зненацька. Збереглися факти в яких розповідається про дивний козацький човен, який був прообразом … сучасного підводного човна! Він мав два днища, між якими клався баласт для занурення у воду. Коли козаки наближались до ворога баласт викидався, човен несподівано піднімався на поверхню води, а козаки з’являлися ніби з морського дна. 

Про походи козаків на татар складались пісні та легенди і сьогодні вже важко сказати, що є правдою, а що – вигадкою. Ними можна захоплюватись, їх можна зневажати, але факти про козаків говорять самі за себе – запорізькі козаки були по-справжньому вільними людьми і робили зі своєю волею все, що хотіли!

Слава козаків була в їх ватажках. Крізь бурхливі століття пронесла до нас пам’ять славетні імена.

Петро Сагайдачний належав до найосвіченіших людей свого часу. Здійснив багато морських походів. Піклувався про розвиток, науки, культури. Здобув блискучу перемогу над турками під Хотином, відбивши бажання турків стати завойовниками Європи.

Помер П.Сагайдачний від рани одержаної у битві під Хотином.

Довго терпів наш народ неволю і гніт Польщі. Б.Хмельницький очолив Національно-визвольну війну, саме йому судилося зіграти епохальну роль у нашій історії відродити українську державу – Гетьманщину. Протягом свого гетьманування укладав союзи зі Швецією, Московською державою, Османською імперією.

Серед визначних вождів найяскравішою постаттю був Іван Сірко. 22 рази козаки обирали його кошовим отаманом. За своє військове життя І.Сірко брав участь у 55 походах і завжди, виходив переможцем. Сірка прозвали турки “Урус-шайтаном”, тобто українським чортом. Пізніше Сірко очолив повстання проти царських воєвод. За це кошовий попав у царську немилість і був засланий у Сибір. Цар не любив Сірка і побоювався його. Але коли 300 тисяч турків перейшли Дунай і хмарою посунули на Україну, в цей час цар згадав про Сірка. Запорожці зажадали від царського уряду повернення на Січ грози бусурманів. Цар змушений був поступитись. Сірко з військом запорожців, завдавши ворогам величезних втрат, визволив з неволі багатьох братів.

14 жовтня, на Покрову, в Україні відзначають державне свято, засноване указом п'ятого президента Петра Порошенка у 2014 році — День захисників України, який тепер, згідно з указом чинного голови держави Володимира Зеленського, перейменували на День захисників і захисниць України.

Сім років тому, одночасно з встановленням цього свята, в Україні перестали відзначати День захисника Вітчизни 23 лютого.

Вітаємо з днем Захисників і захисниць України - святом усіх, хто любить Україну і захищає свою землю. Сили  та мужності. Прийміть від нас вдячність за те, що тримаєте над нами небо.

Людмила Протосавіцька,

доцентка кафедри теорії та історії

держави і права НУБіП України