Свіча пам`яті!!! БАБИН ЯР. Пам’ятаємо і не забуваємо.

2 жовтня 2021, 21:37

м. Київ

Колектив університету НУБІП України низько схиляє голову вшановуючи жертв Бабиного Яру- євреїв, українців ,ромів, людей інших національностей, – а також військовополонених, пацієнтів психіатричної лікарні та інших жертв нацистської машини знищення. Це місце поєднує нас у нашій скорботі, воно ж поєднує нас в усвідомленні необхідності пошуку та підтримки взаєморозуміння між нашими народами.
Відсьогодні 29 вересня виповнилося 80 років з моменту початку масових розстрілів єврейського населення у Бабиному Яру. У перший та другий день Йом Кіпуру у 1941 році тут було розстріляно 34 тисячі мирних жителів міста Києва, винних лише у тому, що вони були євреями.

29-30 вересня 2021 року колектив Національного університету біоресурсів і природокористування України вшанував 80-ті роковини від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру (29–30 вересня 1941 року). Саме 29-30 вересня 1941 року, в окупованому нацистами Києві було проведено перший масовий розстріл військовими беззбройного цивільного населення. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні розстрілів було вбито майже 34 тисяч людей. 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом – ще близько 17 тисяч осіб.

Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри, яка місцями сягала 50-метрової глибини. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 чоловік. Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї дубинками гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних скочувалися по укосу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею.

Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, загинуло від 100 до 150 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричної клініки та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від окупантів у 1943 році.

Те, що відбулося, увійшло в історію як одна з наймасовіших акцій знищення мирного населення в ході Другої світової війни. Масові розстріли євреїв відбувалися і в інших містах України, але саме Бабин Яр назавжди став символом Катастрофи на пост-радянському просторі.
Трагедія Бабиного Яру – це не тільки фізичне знищення людей, а й спроба стерти пам'ять про них. Залишаючи Київ, нацисти намагалися приховати сліди своїх злочинів. Навіть вони розуміли, що за вчинене звірство їх чекає неминуча кара.
Пам'ять про трагедію намагалася знищити і радянська влада. Радянське керівництво десятиліттями не наважувалося назвати знищення євреїв тим, чим воно було насправді – знищенням євреїв. Жертв злочинів нацистів називали «радянськими громадянами», «мирним населенням», уникаючи розмов про те, що переважна більшість розстріляних в Бабиному Яру були євреями. Про те, що їх єдина провина перед нацистами полягала в належності до єврейського народу.

Спроби стерти пам'ять про Бабин Яр призвели до ще однієї катастрофи: Куренівська трагедія 1961 року стала жахливим нагадуванням про те, що трапилося в Бабиному Яру за 20 років до цього. Нагадуванням про те, що як би не замовчувалася історія трагедії, вона обов'язково нагадає про себе.
Але, не зважаючи на офіційну позицію замовчування, у 1960-ті роки все голосніше і голосніше почали лунати як єврейські, так і українські голоси, говорячи про спільну трагедію, спільний біль, спільну пам’ять.
На відомий мітинг 1966 року, на 25-річчя трагедії Бабиного Яру, всупереч радянській політиці, разом із єврейськими активістами вийшли й українські діячі. Письменник Іван Дзюба, який після цього остаточно потрапив у немилість до влади, сказав тоді: «Є речі, є трагедії, перед безмірністю яких будь-яке слово є безсилим і про які більше скаже мовчання – велике мовчання тисяч людей. Може бути, і нам пристало б тут обійтися без слів і мовчки думати про одне й те ж. Однак мовчання багато говорить там, де вже сказано все, що можна сказати. Коли ж сказано ще далеко не все, коли ще нічого не сказано, – тоді мовчання стає спільником неправди і несвободи.

Бабин Яр – це трагедія всього людства, але сталася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр – це наша спільна трагедія, трагедія, насамперед, єврейського та українського народів.
Студенти і науково-педагогічні працівники Національного університету біоресурсів і природокористування України та його відокремлених структурних підрозділів організували і взяли участь у вшануванні пам`яті Бабиного Яру і з`єднались в єдиний ланцюг передачі Свічі пам`яті!

Звичайний яр, брудний і неохайний,
Тремтливі віти двох блідих осик.
Ні, це не тиша… Незгасимий крик.
Блищить на мокрій ткані крутоярів…

Геннадій Ржевський,
директор ННЦ ВР і СР
Бурган Ярина,
фахівець відділу виховної роботи
та студентських справ
ННЦ ВР і СР

Свіча пам`яті!!! БАБИН ЯР. Пам’ятаємо і не забуваємо.

Приймальна комісія

Ректорат