Борітеся і поборите: з нагоди сьомої річниці Дня гідності і свободи

21 листопада 2020 року
     Щорічно, 21 листопада в Україні відзначають День гідності і свободи. Для вшанування пам'яті загиблих героїв Небесної сотні та для відзначення Дня Гідності на юридичному факультеті було проведено урочистий онлайн-захід присвячений цій визначній даті в історії України.

     До тематичної онлайн-зустрічі долучилися викладачі і студенти різних факультетів університету. Увазі присутніх було представлено презентацію присвячені Гідності та Свободі. Презентація, розкривала яким саме був цей день в історії України. Висвітлювалися трагічні події буремних листопада 2013 – лютого 2014 рр.

     21 листопада, вшановується патріотизм і мужність громадян, які восени 2004-го і восени-взимку 2014 року захистили національні інтереси української держави та її європейський вибір.
     21 листопада шанують пам’ять тих, хто віддав своє життя заради вільної України. 21 листопада 2013 року громадяни України вийшли на київський Майдан Незалежності на знак протесту проти відмови підписати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.
     У ніч із 29 на 30 листопада активістів жорстоко розігнали правоохоронці, що перетворило мирний Євромайдан на Революцію Гідності. Революція призвела до численних людських жертв і закінчилася поваленням режиму Віктора Януковича і втечею експрезидента. Незабаром після цього Росія відкрито виявила агресію протии України, анексувала Крим і розпочала війну на Донбасі – спочатку силами найманців і терористів, а пізніше – потайки ввівши на схід України регулярні війська.

     Модератор зустрічі доцент кафедри теорії та історії держави і права Людмила Протосавіцька акцентувала увагу присутніх саме на поняттях "Гідність" та "Свобода". Крім презентації, учасникам зустрічі було показано невеликий мультиплікаційний фільм Олега Шупляка "Український Космос". Сакральні цінності, які висвітлюються в даному відео, покликані були підняти патріотичних дух всіх учасників заходу. Адже у фільмі показано унікальність та неповторність українських традицій, наш непереборний дух та прагнення до свободи.

     Наприкінці урочистого заходу слухачам було представлено авторський вірш студентки 3 курсу юридичного факультету Валерії Чухно.

Пам'ятка патріоту
Розкриваючи древній літопис
І гортаючи всі сторінки,
Ви побачите прописом опис -
Історичний, що йде крізь віки.

Бог назвав мене Україна
Й дарував безмежні степи,
Та чому ти не дав мені сили,
А сказав прямо в очі: «Терпи»?

Кіммерійці та скіфи скакали
По моїй родючій землі,
Та недовго вони воювали,
Бо прийшли феодали-князі.

І жили всі слов‘яни такими,
Як веліли їм їхні діди,
Володимир омив душу й тіло
І упали сторічні боги.

Все проходить: і щастя, і горе...
Час минув, і минули князі.
Спалахнуло розлючене море,
З кріпаків в степ пішли козаки.

За Хмельницьким летить стрімко військо
Там, де кожний сміливий вояк.
Самопали направили різко,
І розбита кіннота поляк.

Із Москвою вони святкували,
Розливаючи в чаші вино.
Потьмяніли небесні стожари
Й запрягли їх у царське ярмо.

І по спинах їх било, кадило
Тих заможних російських царів,
А кріпацтво майбутнє закрило,
Наставляючи зверху катів.

Від рання аж до вечора били,
Так, що чорний летів в небо пар.
Кров селянську у степ мій пролили
І про це заспівав наш Кобзар.

Розкувавши від панщини руки,
Імператор реформи провів.
Не забрав із села всі ті муки
І залишив нестерпних панів.

І мою мову милу,
Що луною сягає до хмар,
Обрубав клятий демон їй крила,
Той валуєвський їх циркуляр.

Впало царство лицем у багнюку,
Бо палала всесвітня війна.
Ось Грушевський, розправивши руки,
Прокричав, що тепер вільна я!

Посидів Скоропадський понуро,
Поприймавши німецьких послів,
Та безстрашно у бій біг Петлюра,
Без всіх зайвих незначущих слів...

Революції прапор червоний
І портрети, де люті вожді.
Обирали із розумом колір,
Бо на ньому не видно крові.

Тут громили чекісти будинки,
Щоб забрати запечений хліб,
Не залишили навіть скоринки,
Розв‘язали зав‘язаний сніп.

Боротьба... Знову жертви і голод...
Знов стрільба, підривання мостів,
Бо фашисти несуть сюди холод -
Смертоносну косу сорокових років.

Та розриви мене не згубили,
Не згубили мене й табори.
Кінець війни не дав мені миру,
Бо у небі радянські круки,

Що клювали моїх дисидентів,
Кровоточив звіриний укус.
І творили в страшні ті моменти
Симоненко, Костенко і Стус.

Їх вбивали, а вони воскресали,
Їх топили, а вони поплили!
Я горджуся дочками, синами,
За свободу мою, що лягли.

І багато років пролетіло,
Як не маю на шиї ярма,
Та агресори так не схотіли
І ведеться весь час боротьба:

Над майданом заводить хтось гімн,
Гайдамаччина знов серед мас.
Відірвали від серця мій Крим.
Стрепенувся кремезний Донбас.

І померло мільйони людей,
Що на Захід проклали мій шлях.
Та ЄС не відкрив нам дверей,
І розвіявся воїнів прах.

Найстрашніше у цім каламбурі,
То байдужість, що в серцях у нас...
Всі бояться природньої бурі та не злих проросійських гримас.

Крізь віки закликає літопис
Не цуратись своєї землі.
Це не просто історії опис,
А це гімн українській весні!

Неважливо чи ти теоретик,
Чи службовець військових піхот.
Чи юрист, чи художник, полемік...
Головне, щоб ти був патріот.

 

Людмила Протосавіцька,
модератор заходу,
доцент кафедритеорії та
історії держави і права

 

Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook