Викладачі та студенти факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК вшанували пам’ять загиблих у Другій Світовій війні
МИ ПАМ’ЯТАЄМО!
8 й 9 травня наша дружня факультецька, університетська родина разом із всією Україною відзначає День пам’яті та примирення і 75-ту річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора ми зупинили спільними зусиллями. Не забуваємо: той, на чиєму боці справедливість, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться.
Напередодні відзначення Дня пам'яті і примирення та Дня перемоги студенти-магістри факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК разом зі свої куратором Тетяною Розбицькою вирішили розповісти про Другу Світову війну у своїх містечках.
Велика Вітчизняна війна як чорна пітьма пронеслася по всій території України проливаючи кров наших предків і захоплюючи міста один за одним, як чума. Без винятку було захоплене і моє рідне місто Канів.
Оборона Канівського плацдарму розпочалася у липні 1941 року, її тримала 26-а армія Південно-Західного фронту, командуючий генерал-лейтенант Ф.Я. Костенко. До складу армії входили 9 стрілецьких дивізій, 3 кавалерійські девізії, 3 авіаційні дивізії, 1 танкова та 1 повітряно- десантна бригада, крім цього наше місто захищали 2 бронепоїзди та Канівська група кораблів.
На Канів проводили наступ німецькі війська групи генерала Шведлера в яку входили 3 піхотні та танкові частини, крім того постійно діяла авіація, яка мала перевагу над радянською.
Оборона канівського плацдарму тривала по 16 серпня 1941 року. Велику допомогу в обороні надавали кораблі Пінської флотилії та бронепоїзди №55 та №56. Бойові кораблі вели вогонь по наступаючому ворогу. Моряки не жалкуючи життя захищали від бомбардувань Канів, та околиці Дніпра. На кораблі «Вірний» служив житель міста Канів Петро Танана, артилерист. Бронепоїзди пересувалися між лівим та правим берегом Дніпра відомим в Каневі залізничним мостом, який був надзвичайно важливим стратегічним об’єктом, адже це був перший міст в низ по Дніпру за 130 км від Києва. Розуміючи як німецька армія може використати цей об’єкт, командуванням радянської армії було вирішено знищити його під час відступу. Таким чином 16 серпня коли радянські війська відступили на лівий берег о 16.30 ст. лейтенант Чинюк виїхав на автомобілі з вибухівкою і здійснив підрив мосту.
Отож, майже через 3 роки, 31 січня 1943 року, після поразки в Черкасах, гітлерівцям вдалося втримати виступ лінії фронту довжиною 275 км з вершиною у районі Канева, що перебував на стику I і II Українських фронтів. Гітлерівське командування сподівалося потопити наші війська в Дніпрі й відновити свої позиції. Але стрімкі прориви військ обох українських фронтів завершилися оточенням та знищенням великого ворожого угрупування.
Визволення Канева стало складовою частиною Корсунь-Шевченківської операції – так званого «Другого Сталінграду», що уже згодом історики назвали передвісником близького звільнення Європи від фашистських загарбників.
Однак, не все так просто і безболісно було під час цього звільнення.
Адже на території, де нині розташована вулиця Героїв Дніпра, три дні кипіли кровопролитні бої. Відвернувши на себе увагу і вогонь ворога, перші бійці Канівського плацдарму, воїни 206-ї стрілецької дивізії забезпечили форсування річки батальйонами 722 і 737 стрілецьких полків південніше могили Шевченка.
Підрозділи 47-ї і 52-ї армії вели надзвичайно тяжкі бої на підступах до Тарасової гори і села Пекарі, де фашисти мали міцні оборонні рубежі.
Ворожі війська знали, що радянські військові не вели артилерійського обстрілу Тарасової гори, аби зберегти пам’ятник та музей не ушкодженим. Тож за музеєм було сконцентровано значну кількість артилерії, а в будинку фашисти виставили свої спостережні пункти.
Ще до світанку 31 січня, радянська артилерія вдарила по позиціях гітлерівців, зламавши лінію оборони ворога і відвоювавши село Бобрицю. До обіду того ж дня над Каневом замайорів Червоний прапор. Але ніхто не зустрічав визволителів, так як ще у жовтні 1943-го року гітлерівці вигнали населення Канева з рідних домівок далі від Дніпра. Тож визволителі побачили місто пустим, сповненим згарищ і руїн.
Не слід забувати також і те, що вагомий внесок під час звільнення Канева забезпечили місцеві жителі та партизани. Так, коли підрозділи 206-ї стрілецької дивізії підійшли до Дніпра, сімнадцять рибалок, нехтуючи смертельною небезпекою, взялися переправляти на своїх човнах війська. На сторінках армійських газет в ті часи писали про патріотизм селян з Келеберди Івана Коваленка, Пилипа Голуба та Кіндрата Касіча.
7-го лютого, частини 206-ї стрілецької дивізії разом з канівськими партизанами очистили канівську землю від німецько-фашистських загарбників.
Під час оборони міста, гітлерівські війська втратили близько 55 тисяч солдатів і офіцерів, 215 літаків, сотні танків та багато іншої бойової техніки. Загалом же, Канів перебував в окупації понад 900 днів. За цей час, гітлерівцями було замучено та розстріляно у катівнях гестапо 1 200 осіб.
Із Шевченківського музею окупанти вивезли понад 2 тисячі експонатів, а в його залах влаштували казарму для німецьких солдат, яку згодом перетворили на табір радянських військовополонених та цивільного населення.\
Порівняно із переписом 1939-го року, за роки війни кількість населення Канівського району скоротилася на 21 288 осіб. Було знищено 30 промислових підприємств, 7 лікарень, вивезено 13 006 голів великої рогатої худоби.
Сьогодні, ця трагедія здається давно забутим минулим, похованим у спогадах та нічних кошмарах наших дідів і прадідів. Однак, нинішні події на сході України доводять, що жадоба варварів та окупантів не обмежена в часі чи конкретній історичній епосі. А тому ніколи не варто забувати подвиг тих, хто поклав і кладе своє життя на захист Вітчизни, незалежності нашої держави. І кому ми маємо завдячувати тим, що живемо на вільній землі.
Павелко Олександр,
студент магістратури кафедри стандартизації
та сертифікації сільськогосподарської продукції
Хоро́л — місто у Полтавській області України. Із сивої давнини бере свій початок цей мальовничий край, який поєднує в собі красу і щедрість природи та багату історію.
В усі часи Хорольщина щедро дарувала світу невтомних трударів, з нею тісно переплелися долі багатьох яскравих особистостей. Наш край став колискою, з якої виросли знамениті військові і хлібороби, люди різних професій, які стали його гордістю.
Нам є чим гордитися: героїчне минуле, насичене звитягою трудових буднів сьогодення і, безперечно, неоціненна спадщина наших пращурів.
Напередодні відзначення Дня пам’яті та примирення та Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні хочеться згадати деякі факти із історії рідного міста.
Хорол і район було окуповано німецькими військами з 13 вересня 1941 року по 18—23 вересня 1943 року. У жовтні 1941 року близько 460 жителів єврейської національності: старих, жінок і дітей нацисти розстріляли за містом.
У Хоролі на території цегельного заводу, елеватора і нафтобази у вересні 1941 року нацисти влаштували табір військовополонених «Хорольська яма». Там були особливо тяжкі умови утримання в'язнів. Тільки з 22 вересня 1941 року по 1 травня 1942 року за німецькою статистикою в таборі загинуло 37 650 чоловік. Точних даних про кількість загиблих у Хорольській ямі немає, але вважається, що близько 91 тисячі. Хорол визволено за офіційними даними 19 вересня 1943 року 3-м гвардійським механізованим корпусом Воронезького фронту.
Урочиста хода центральною вулицею міста відбудеться з покладанням гірлянд і квітів до пам’ятника полеглим в’язням концтаборів, Алеї Слави Героїв Радянського Союзу та Меморіального комплексу “Вічний вогонь”. Зі словами глибокої вдячності та земним поклоном до ветеранів війни, усіх, хто бився на фронтах Другої Світової, виніс роки окупації та пекло концтаборів, хто піднімав з руїн і відроджував рідний край, звертаються всі Хорольчани.
У своїх виступах вони не раз нагадають, що Друга Світова війна стала найжорстокішим і найкривавішим воєнним конфліктом в історії людства. У ній загинув кожен п’ятий українець, а загальні людські втрати України перевищили 10 мільйонів чоловік. Керівники району, міста дякуватимуть ветеранам за те, що не зважаючи на труднощі, вони діляться з нащадками найдорожчим – своїм життєвим досвідом бути патріотами, вірними своїй Батьківщині, любити і захищати рідну землю від окупанта. І сьогодні, коли Україна стала жертвою військової агресії, цей приклад героїзму, проявлений у двобої з ворогом, робить сильнішими їхніх онуків і правнуків, яким нині випало захищати Східні кордони нашої країни. Тож щиро побажаємо ветеранам, всім жителям та гостям Хорольщини міцного здоров'я, мирного неба над головою в рідній та єдиній Україні.
Садомака Світлана,
студентка магістратури кафедри стандартизації
та сертифікації сільськогосподарської продукції
Хай наша пам'ять береже імена і подвиг людей, які боролися з нацизмом Вклонімося всім, хто поліг на полі бою, хто загинув у нацистських таборах смерті, хто став невинними жертвами нацистської окупації. Згадаємо в цей пам’ятний день всіх солдат ЗСУ, які вже в наші дні полягли на Сході України.
Від Дня Великої Перемоги минуло 75 років, а серце продовжує стискатися в невимовній тузі та краятись за тими, кого назавжди забрала війна.
Тетяна Розбицька,
асистент кафедри стандартизації
та сертифікації сільськогосподарської продукції
