Жіночі долі на війні і після війни
Жінки і війни – два коротких слова,
В них – біль і кара, злоба й майбуття.
Коли ж про жінку повелась розмова,
Скажу, їй людство вдячне за життя.
Ганна Верес (Демиденко)
75 років віддаляють нас від 8-9 травня 1945 року, від тих днів, коли на теренах Європи закінчилась та страшна Друга світова війна, принісши горе і біду багатьом народам, чи не найбільше дісталося і Україні.
Жінка і війна… Про це не можна говорити без хвилювання. Мати, любляча дружина, турботлива сестра чи кохана – вона нарівні з чоловіком рішуче і відважно стала на захист Батьківщини в грізні роки воєнного лихоліття.
За офіційними цифрами, загальна чисельність жінок, які брали участь у бойових діях становила 800000, а понад 150 тис. жінок були нагороджені бойовими орденами і медалями.
Ніхто й ніколи не рахував кількість жінок, які були мобілізовані та доброволиць, які пішли на фронт. Невідомі цифри кількості поранених, контужених й тих, хто стали інвалідами.
Льотчиці, танкістки, розвідниці, партизанки, зв’язківки, водійки автомашин і тракторів, телефоністки, кулеметниці, комірниці, бібліотекарки, кухарки, лікарки та медсестри.
Жінки замінили чоловіків на фабриках, заводах, полях. Вони взяли на себе всі далеко не «жіночі» справи: воювали й вбивали, рили окопи, працювали на лісозаготівлях, у шахтах, гасили пожежі, вирощували врожаї.
А ще - вони відправляли рідних на фронт, виходжували поранених, виступали з концертами на передовій і, навіть, в такі важкі часи народжували, вигодовували та навчали дітей. Своїми листами на фронт надихали чоловіків на подвиги й підтримували в них віру у перемогу.
На захист рідної землі стали 127 тис. жінок з України. Жінки боролися у партизанських загонах, антифашистському підпіллі. 27 жінкам, які народилися в Україні, присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Жінки, які були на фронті, спростували поширену думку, що у війни не жіноче обличчя. Вони розділили нарівні з чоловіками криваву ношу воєнного лихоліття.
Згадаємо жінок, доля яких пов’язана з нашим університетом.
Васильківська Антоніна Василівна на фронті була медсестра, в повоєнні роки – викладач англійської мови ще в Київському ветеринарному інституті та на ветеринарному факультеті УСГА. Зі спогадів студентки ветеринарного факультету 1960-1965 рр. навчання Лариси Нечипоренко (Кучерук): «Це талановитий педагог, яка зуміла "з нуля" навчити моїх однокурсників, які вивчали в школі німецьку мову, читати англійською, вести діалоги та робити переклади з англійських газет, журналів, книг. Була вона жінкою тендітною, невеликого зросту, завжди була терплячою до студентських емоцій, врівноваженою, спокійною та лагідною. Серед викладачів факультету користувалась повагою, залюбки допомагала їм з перекладами наукових статей».
Єремеєва Єлизавета Леонідівна – служила у зенітній артилерії (спочатку рядовою, а згодом – командир відділення). Нагороджена знаком «Відмінний артилерист» та багатьма медалями і відзнаками за участь у боях. З 1 грудня 1945 року працювала інспектором відділу кадрів КСГІ, з жовтня 1946 року пропрацювала 40 років лаборантом кафедри загального лісівництва.
Життєвий шлях радистки Валентини Дмитрівни Галафеєвої був дуже нелегкий. Закінчивши курси радистів 16-ї Повітряної армії Північно-Західного фронту, 3 серпня 1942 року, у лавах діючої армії, вона, радист 79-ї окремої роти зв’язку, забезпечувала радіозв’язок командування авіаполку з екіпажами бомбардувальників, які виконували бойові завдання. На війні знайшла свою другу половинку в особі льотчика Г. О. Тракая. На жаль, він так і не побачив свого сина, який народився. У червні 1944 року екіпаж бомбардувальників, яким командував Г.О. Тракай, був збитий фашистськими винищувачами. У жовтні 1944 року В.Д. Галафеєву було демобілізовано з армії.
Певний час у повоєнні роки вона працювала бібліотекарем в Обухові. З вересня 1946 року її життєвий шлях був тісно пов’язаний з Київським сільськогосподарським інститутом (КСГУ), а згодом УСГА.
Останні роки свого життя В. Д. Галафеєва працювала головним бібліотекарем бібліотеки УСГА. Всі співробітники, які з нею працювали, поважали її за мужність і відвагу, за її тяжку долю. За участь у Другій світовій війні вона нагороджена багатьма урядовими нагородами та ювілейними медалями.
Деркач Ганна Іванівна – уродженка села Гайворон Бахмацького району Чернігівської області у липні 1941 року пішла добровольцем в армію. Служила медсестрою, фельдшером і старшою медсестрою у різних частинах на декількох фронтах: Донському, Західному, 3-му Білоруському, а з травня 1945 року по березень 1946 – на 1-му Далекосхідному фронті.
Після війни закінчила Харківський інститут торгівлі і отримала диплом економіста у 1952 році. У 1952-1953 рр. навчалася на курсах підготовки викладачів політекономії при КДУ ім. Т.Г. Шевченка. З вересня 1954 року працювала завідувачкою кабінетом кафедри політекономіі УСГА, асистентом, а з квітня 1963 року старшим викладачем. Вийшла на пенсію в грудні 1980 року. Опублікувала понад 30 наукових робіт. За участь у Другій світовій війні нагороджена орденами і медалями.
Кауфман Ревека Мойсіївна – народилася у Києві. Закінчила Київський стоматологічний інститут. З 1941 р. до 1945 р. була на фронті ординатором евакогоспіталів, капітан медичної служби. Після війни працювала на кафедрі фізичного виховання КСГІ (УСГА), завідувала медичним кабінетом. Нагороджена медалями і орденами за участь у війні.
Силенко Валентина Іванівна, народилася в сім’ї військового. Батько Валентини Іванівни проходив службу в різних містах і з ним завжди поряд була його сім’я. В перші дні війни родина жила в Києві. Потім була евакуація до Саратова, де Валентина Іванівна закінчила середню школу. Відразу після її закінчення Валентина Іванівна пішла добровольцем у Червону Армію. Працювала в управлінні тилу 27 армії 2-го Українського фронту друкаркою і пройшла з ним Румунію, Угорщину, Австрію. В УСГА працювала на посадах старшого препаратора, лаборанта кафедри розведення сільськогосподарських тварин, завідувачем архіву та завідувала музеєм історії УСГА.
Степенко Марія Федорівна – працювала з 1955 року ординатором кафедри епізоотології. Це була невисокого зросту огрядна жінка. Але надзвичайно рухлива та швидка в усьому – в розмовах, рішеннях, справах. При кафедрі було спеціальне приміщення, бокс, де вона щодня вела прийоми хворих тварин, надавала їм допомогу та консультувала їх власників щодо подальшого лікування. Була активною в факультетському та суспільному житті, а також профоргом об'єднаної кафедри епізоотології та паразитології. . Зі спогадів спогадів старшого лаборанта кафедри епізоотології та паразитології 1979-1981 рр. Лариси Кучерук: «Коли я працювала на цій кафедрі з 1979 року старшим лаборантом, мала можливість набути від неї професійного досвіду підготовки та проведення занять з інфекційних хвороб тварин, діагностики та лікування домашніх тварин. Вона навчала мене працювати з новими приладами кафедри. З нею ми освоювали демонстрацію діапозитивів, користуючись діапректором "Леті", якими супроводжували лекції та практичні заняття наших викладачів». Марія Федорівна часто згадувала епізоди воєнних років, адже була безстрашною медсестрою в лавах 4-го Білоруського фронту. Мала декілька воєнних медалей, які з гордістю одягала в урочисті дні та на свята. (Спогади ст. лаборанта каф. епізоотології та паразитології 1979-1981 рр. Кучерук Л. Ю.)
Чуб Ганна Яківна – уроженка Комі АРСР, з 1942 по 1945 роки – санітарка, медична сестра у польовому госпіталі у складі 2-го Білоруського фронту, брала участь у боях на території Польщі (50 армія). З серпня 1945 року працювала в КСГІ (пізніше УСГА) на посадах: інспектор відділу кадрів, лаборант кафедри марксизму-ленінізму, лаборант кафедри нарисної геометрії та машинобудівного креслення. Має нагороди.
В УСГА працювали також і багато інших жінок, які були учасниками війни, але на превеликий жаль особові справи в архіві НУБІП України відсутні. Імена цих жінок, Долотова О.І. – учасниця підпілля, Мічуріна Н.А. – керівник медслужби та інші.
В перші ж дні війни добровольцями до війська пішли студентки-медсестри запасу Київського лісогосподарського інституту (31 дівчина).
На превеликий жаль, подальша повоєнна доля цих дівчат невідома.
В пам’ять про жінок, які були учасниками тієї війни, а потім працювали у нашому виші співробітники інформаційно-бібліографічного відділу наукової бібліотеки написали сценарій «Жіночі долі на війні і після…» та « Біль пам’яті і скорботи».
Лариса Сідько,
завідувач інформаційно-бібліографічного відділу
наукової бібліотеки
