Навздогін "Розмірковуючи над прочитаним..."
Переглядаючи на вихідних отримані листи на e-mail, наткнулася ще на три есе на тему «Розмірковуючи над прочитаним…» (дивись новину від 18 квітня 2020 р.). Тож до Вашої уваги роздуми на цю тему від Ірини Іванець (Прав-1905), Богдана Попова (Прав-1905) і Діани Косюченко (Прав-1905).
Ірина Іванець: «Традиційно, щороку квітної неділі, у свято урочистого входу Господнього в Єрусалим Глава Української Греко-Католицької Церкви звертається до молоді. Цьогоріч Послання Патріарха Святослава пролунало після кожної Божественної Літургії у Квітну неділю, 12 квітня 2020 року.
Отець і Глава УГКЦ зауважив, що для сучасної молодої людини виклик посилюється швидкістю та віртуальністю глобалізованого світу, економічною кризою, пандемією, подіями на сході нашої країни де вже сьомий рік йде несправедлива загарбницька війна, в якій обороняючи майбутнє країни гинуть сини та доньки нашої Батьківщини.
Світ огорнули непевність і страх, але створюється враження, що немає сьогодні молодої людини, яка б не переймалася тією невизначеністю, що нависає над нами.
Але далі, Блаженніший Святослав у своєму зверненні підбадьорює: «Вхід до Єрусалиму — це початок нової епохи. У своїх стражданнях, смерті на хресті та Воскресінні Господь уклав Новий Завіт із усім людством… У Тайні Євхаристії Він виразно сказав, що Кров Нового Завіту проливається «за вас і за багатьох»… Це наша гарантія певності в непевні часи!»
Предстоятель УГКЦ висловив свої припущення, про те, що сьогодні ми станемо свідками змін основ сучасних держав, економічних систем і способів організації світового співтовариства.
Наголосивши, що «подальша доля держав, систем і всього світового співтовариства залежатиме передовсім від того, чи цей сучасний світ, який називаємо «глобальний Єрусалим» відкриє свої брами для Бога, що в Христі-Спасителі приносить мир, мудрість і надію».
Зі слів Блаженнішого Святослава є надзвичайно важливим аби в оновлений світ молодь ввійшла зі справжніми цінностями і «Лише тоді сучасна молодь заспіває Йому «Осанна», цей новий світ стане світом людини і для людини, в якому будуватиметься культура життя, а не смерті, – світом, в якому людське життя, що його цінність ми вкотре для себе відкрили під час епідемії, буде наріжним каменем демократії, міжнародного права та нових глобальних економічних стосунків».
У своєму посланні Отець і Глава УГКЦ зазначив, що ті випробування, які переживає наше покоління, Церква-мати проходитиме спільно супроводжуючи своєю неустанною молитвою.
«Ми стоїмо на порозі нового світу. Яким він буде – залежить від усіх нас».
«Дерзайте! Мрійте про велике! Великого бажайте!» – закликав Блаженніший Святослав. А також, закликав запросити Христа до своїх мрій. Будьте певні, Він допоможе. Ісус Христос уже переміг найбільший наш страх і дав нам самого себе як невичерпне джерело надії і життя».
Богдан Попов: «Почну з того, що кожен хто прочитає це звернення, зрозуміє його суть по різному. В свою чергу я хочу висловити свою думку. І я поясню чому я вважаю це звернення абсурдним з декількох причин.
Автор починає цитувати епізод з Євангелії. Ту історію, яка знайома всім, хто є християнином. Але є невелика проблема, велика кількість молоді вже не вірить в Бога, що дає підставу вважати це звернення абсурдним, тому що, як сам автор відмічає, це є звернення до молодого покоління християн. Цю думку він проносить через увесь текст цієї статті. Також його опис молодості кардинально відрізняється від сучасних реалій. Як можна побачити, автор говорить про молодість саме таке: “Бути молодим завжди дуже гарно, а водночас непросто. Бо молодість – це відкрите гаряче серце, гнучкий допитливий розум та бунтівливий характер, що гостро реагує на будь-яку несправедливість, на кожне викривлення, на всяку кривду, які дорослі навчилися ігнорувати або ж використовувати”.
Але, якщо запитати будь-яку молоду людини, що таке молодість, відповідь буде протилежна думці автора звернення.
Ще один важливий аспект, який займає доволі масивну частину цієї роботи, це так звана глобалізація, якою оперує звертач. Доволі великий лапт самого звернення присвячений релігії, але молоді Українці ходять до церкви лише тому, що їх батьки ходять до церкви.
Це все передається з покоління в покоління. Твоя бабуся і дідусь ходили в церкву, вони привили це твоїм батькам, а вони в свою чергу привили це тобі. Але саме головне, що має місце бути в релігії, не тільки в християнстві, а й всіх інших релігіях, повинен бути вибір, людина має право обирати, що саме їй потрібно, але релігія не дає права вибору людині. Чому ж? Все доволі просто, релігія – це те, що повинно духовно розвивати людину, а як людина може духовно розвиватися, якщо вона не має ні найменшого впливу – обирати.
Всі проблеми, які були сказанні в цьому зверненні, мають вагу, але лише в певних обставинах. ЗНО має вагу, лише коли ти – випускник та майбутній абітурієнт. Війна – має значення в обставинах, коли прості люди починають помирати, тоді вона набуває ваги, а поки ніхто не гине, на це ніхто не зверне своєї уваги, тому що, має справи куди вагоміше ніж війна без втрат.
Пандемія, доволі болюча тема для усього світу, автор відмітив, що ми переживаєм важкі часи, так, часи доволі важкі для нашої держави. Але це лише ті новини, які мають медійність, і кожен стежить за ними, тому що, з’явилась, якась ситуація, через, яку всі хочуть отримувати доволі безглузду інформацію, яка в свою чергу нічого, крім інформаційного шуму не несе. Тому, моя думка така, що це звернення. також лише інформаційний шум, який буде цікавити лише тих людей, які будуть впевнені, що саме ці слова відіграють важливу роль в такий нелегкий час».
Діана Косюченко: «Сьогодні звідусіль ми можемо почути про те, як важливо дотримуватися умов карантину, носити маски, мити руки з милом та без нагальної потреби не виходити з дому, а ще рік тому ми й здогадуватися не могли, що настане такий період ізоляції у нашому житті.
Більша частина світу наразі знаходиться у якомусь страху невідомості. Кожен піклується про себе та непокоїться за життя свого ближнього. Пандемія, яку ми зараз переживаємо не ділить нас за якимись ознаками, цей вірус не обирає: прийти до бідного чи багатого, лікаря чи прибиральника, бо перед обличчям захворювання та смерті - всі рівні. І замість того, аби тремтіти перед невидимим ворогом, нам потрібно об’єднатися у вірі та запросити Бога у своє серце.
Так склалося, що люди не цінують того, що мають, не помічають того, що кожен день приносить щось хороше та корисне. Звикли якось жити усі за принципом «це мене не стосується», «мене це точно не зачепить» і намагаються вдавати із себе всемогутніх та безсмертних. Тож сьогодні ми можемо спостерігати те, що матеріальне становище не врятує нас від неочікуваної невидимої загрози. Господь ставить перед нами виклик і запрошує нас розбудити віру і надію в собі, які здатні додати нам стійкості у моменти, коли здається, що все летить шкереберть. Тому цей час, такі умови, дані нам для того, аби подумати про своє життя, про цінності, які ми з вами накопичуємо та задуматися про те, що все матеріальне колись зникне, можливо, навіть не залишивши за собою сліду, рости потрібно духовно!А для цього у нас є час та можливість.
Як сказав Папа Франциск : «Молитва й тихе служіння — це наша переможна зброя». Особисто я розумію цей вислів так: молитися та служити (допомагати) потрібно тихо, не для якось піару, а від щирого серця та з великою любов’ю і головне – без свідків.
Просто зараз, сьогодні, завтра, щодня - ми можемо проявляти своє милосердя та любов до людей похилого віку, яким завжди важче, а особливо зараз, коли вони надто вразливі, також до тих, хто потребує підтримки, фізичної чи матеріальної допомоги – не важливо. Кожен з нас може робити щось корисне, наприклад, розповідати іншим про благодійні організації, які зараз створюють для того, аби забезпечити нужденних усім необхідним або ж, по можливості, допомагати особисто. А ще час проявляти особливу увагу та любов до своєї сім’ї, яка також дуже потребує нас та нашого піклування.
Тому, мені здається, що саме в ці дні важливо робити все, що нам під силу, а все інше зробить Бог».
Віра Качур,
завідувачка кафедри теорії
та історії держави і права