Студенти першокурсники спеціальності "Туризм" відвідали Національний музей "Меморіал жертв Голодомору"

25 жовтня 2018 р., напередодні 85-их роковин Голодомору, студенти ННІ післядипломної освіти спеціальності "Туризм" 1 курсу,  разом із доцентом кафедри міжнародних відносин і суспільних наук  Людмилою Лановюк та наставником групи доцентом кафедри аграрного консалтингу і туризму Іриною Кудінової відвідали Національний музей «Меморіал жертв Голодомору», де мали змогу прослухати тематичну екскурсію щодо трагічних подій в історії нашої держави, переглянути відео зі спогадами свідків страшного лихоліття, а також переглянути Книги пам’яті, складені по кожній з областей України.

 

 

 

 

 

 

   

Також нам випала слушна нагода прослухати лекцію Віктора Скавроніка (кандидата юридичних наук, Заслуженого юриста України, судді у відставці) на тему «Кримінальна справа за фактом вчинення геноциду в Україні: особливості попереднього розгляду Апеляційним судом та проблеми об’єктивного обчислення кількості жертв». 

 

 

Працюючи суддею судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва, В. Скавронік здійснив попередній розгляд кримінальної справи за фактом вчинення акту геноциду українського народу в 1932-1933 роках та 13 січня 2010 р. проголосив постанову суду в справі. Спираючись на матеріали досудового слідства, лектор здійснив екскурс в історичні обставини злочину. Порушив питання відмінності голоду в Україні, на Кубані (75% населення становили українці) та і в інших регіонах СРСР. Використовуючи матеріалу експертного висновку досудового слідства, перерахував дії керівництва Радянського Союзу у 1932-1933 роках, які підтверджують намір знищити українську націю як таку. 

 

Суддя у відставці у своїй лекції зосередив увагу на унікальності даної кримінальної справи, яка була закрита в зв’язку з фактом смерті осіб, які вчинили злочин геноциду. «Вважаємо за необхідне роз’яснити усілякого роду «опонентам»: про «засудження» Сталіна, Молотова, Кагановича та інших осіб, які вчинили злочин геноциду на теренах України у 1932-1933 роках, про постановлення щодо них «вироку суду» можна говорити лише умовно (образно) і тільки в політичному, філософсько-історичному, моральному сенсі» – розповів юрист.

 

 

Це пояснюється тим, що справа розглядалася лише на стадії попереднього розгляду за правилами, викладеними у главі 23 розділу 3 КПК України, і до судового розгляду згідно із вимогами ст. 245 цього Кодексу не призначалася і не могла бути призначена.

 

Також згідно з положеннями чинного на час розслідування і судового розгляду вказаної кримінальної справи КПК України (в редакції 1960 р.) пред’явлення обвинувачення померлим і складання обвинувального висновку щодо них не було передбачено, як і не передбачено за нині чинним процесуальним законом.

 

Проте, це не означає, що Сталін, Молотов, Каганович та інші організатори Голодомору невинні. У постанові про закриття справи чітко зазначено: «Перевіривши викладені в постанові органу досудового слідства фактичні обставини справи, апеляційний суд на підставі ретельного аналізу та всебічної оцінки зібраних в ній доказів в їх сукупності зазначає про доведеність та обґрунтованість викладених в постанові висновків про вчинення Сталіним Й.В., Молотовим В.М., Кагановичем Л.М., Постишевим П.П., Косіором С.В., Чубарем В.Я., Хатаєвичем М.М. злочину, який правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 442 КК України як геноцид частини української національної групи». 

 

 

 

У 2009 р. Служба безпеки України порушила кримінальну справу за фактом вчинення акту геноциду українського народу в 1932–1933 рр. Працівникам суду та прокуратури, історикам, правознавцям та іншим залученим експертам випав вдалий час провести неупереджену та ґрунтовну роботу, здійснити місію, яку українці очікували майже століття. 13 січня 2010 р. стало подією в українській історії, адже в цей день Постановою Апеляційного суду м. Києва було підтверджено юридичну кваліфікацію Голодомору 1932-1933 років в Україні як злочину геноциду.

 

Порушуючи кримінальну справу, СБУ керувалася нормами як національного законодавства, так і тих міжнародних договорів, які відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 3 ККУ становлять частину кримінального права. Крім Конвенції ООН 1948 р. про запобігання злочину геноциду та покарання за нього йдеться про такі міжнародно-правові акти, як Європейська конвенція 1950-го про захист прав людини та основоположних свобод, Міжнародний пакт 1966-го про громадянські та політичні права, Конвенція ООН 1968-го про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людяності.