Професор Іван Ковальчук і студентство: як стати дослідником, фахівцем-землезнавцем і землевпорядником

     Кожен навчальний заклад пишається вченими, дослідниками, викладачами, які своєю кропіткою працею формують його суспільний імідж, піднімають соціальний престиж. Важливу роль у цьому процесі відіграють наукові школи, які формуються вченими у різних галузях знань, в тому числі і географії. Їх очолюють найвідоміші науковці. Один із них – доктор географічних наук, професор, заслужений діяч наук і техніки Іван Ковальчук, який очолює кафедру геодезії та картографії НУБіП, керує науково-дослідною роботу факультету землевпорядкування.
     До речі, він єдиний доктор географічних наук в нашому університеті. Тому саме в дні, коли світ відзначає день Землі, ми не могли оминути увагою Івана Платоновича, адже його дослідження – надзвичайно актуальні. Бо вирішення більшості проблем сучасності – проблеми збереження довкілля, людського розвитку, сталого споживання, туризму, міжкультурного взаєморозуміння та збереження культурного, біотичного і ландшафтного різноманіття, забезпечення збалансованого економічного розвитку – мають географічний вимір.
    А як відбувалося становлення науковця – читайте в нашому інтерв’ю.

– Ви вступили на географічний факультет Львівського національного університету імені І. Франка. Чому зробили саме такий вибір?
     – Я народився на межі Полісся та Волинської височини. З юних років фактично жив серед слабо змінених людиною ландшафтів і спілкувався з природою. Мені було цікаво її досліджувати, а географічний факультет – це факультет, на якому студенти, навчаючись, пізнають природу, господарство, людину і суспільство та вчаться вирішувати геоекологічні проблеми. Тому жодного разу не пожалкував, що вступив саме не цей факультет.

– Які цілі Ви ставили перед собою у студентські роки?
     – У студентські роки я цікавився науковою діяльністю. Неодноразово був переможцем конкурсів наукових робіт. Під час навчання на першому та другому курсах головною ціллю для мене було здобути гарні знання. На другому курсі відбувся розподіл по кафедрах. Мені поталанило потрапити на найкращу з них – кафедру геоморфології. На третьому і четвертому курсах у нас була виробнича практика, яку я проходив в Інституті географії Сибіру і Далекого Сходу. Це було фантастично, адже я мав змогу працювати разом із Віктором Сочавою – відомим географом, геоботаніком та ландшафтознавцем і його сподвижниками, зокрема, Левом Івановським, українцем з Кременеччини, видатним геоморфологом. Участь в цих дослідженнях брали біля 20 вчених і мабуть більше 40 студентів з різних університетів. Впродовж практики стаціонарними методами ми досліджували як дихає і живе сама природа гір – Західного Саяну та рівнин – Мінусінської улоговини. Цей дослідницький досвід не раз пригодився у майбутній науковій роботі.

– Ви закінчили і багато років працювали у Львівському національному університеті імені Івана Франка?А чому вирішили змінити університеті переїхати в Київ?
     – Мій товариш з КНУ імені Тараса Шевченко порадив перейти на роботу в Національний аграрний університет і попрацювати на посаді завідувача кафедри геодезії та картографії. Керівництво університету було вражене кількістю моїх наукових публікацій (на той час їх було майже 600), тому й запросило на роботу. Аніскільки не шкодую, що відважився і почав працювати у нашому університеті. Тут у мене розширилося коло зацікавлень. У Львівському університеті я досліджував річки, їхні басейни та пов’язані з ними ерозійні й інші геоморфологічні процеси, а тут до об’єктудослідження додалися ще й земельні ресурси. З радістю долучився допосилення позицій факультету як в науковій, так і навчально-виховній роботі, до підвищення його авторитету як в Україні, так і за її межами.

– Що саме Вам подобається у викладацькій діяльності?
     – Безумовно, мені подобається спілкування із студентами. Я намагаюся передати їм свої знання і досвід, заохотити студентів до поглибленого вивчення різноманітних проблем, які пов’язані з їхньою майбутньою професією. Мені подобається те, що можу порекомендувати, підказати, на своєму прикладі проілюструвати, чого може досягти молода людина, якщо вона буде цікавитися, працювати і постійно вдосконалюватися.

– Ви один із небагатьох викладачів, який вміє знайти спільну мову з студентом. Як Вам вдається тримати увагу на лекціях?
     – У мене є декілька способів заохотити студента до оволодіння картографічними, землевпорядними знаннями, вміннями і навиками.
     По-перше, якщо лекція цікава, то буде й увага, тому завжди відповідально ставлюсь до читання лекцій, підготовки електронних презентацій, їх постійного оновлення та удосконалення.
     По-друге, я намагаюся задавати студентам на лекціях запитання і якщо в них немає чіткої відповіді, то наштовхую їх на розмірковування.
     По-третє, оцінюю як студенти працюють на лекціях і, таким чином, заохочую їх до активної роботи, співучасті у лекції.

– Чому Ви обрали темою своєї докторської дисертації «Еколого-геоморфологічний аналіз флювіальних систем регіону?»
     – Раніше я захоплювався вивченням ерозійних процесів, а вони впливають на екологічний стан басейнів та річок, земель, тому й вирішив зайнятися дослідженням проблем деградації річок, змін стану природного середовища за більш як 200-річний період. Ці питання взаємозв’язані. Якщо додати ще й обґрунтування системи заходів, спрямованих на покращення геоекологічної ситуації, то й вийшло таке цікаве комплексне дослідження, яким було охоплено 9 областей України. Фактично я став засновником нового наукового напряму – екологічної геоморфології, який продовжує й надалі розвиватися.

– У Львові Ви створили наукову школу екологічної та інженерної геоморфології. Як виникла ідея створення та чи важким був шлях створення школи?
     – Повернувшись у 1993 році до Львівського університету з докторантури, яку я проходив у найсильнішому на той час університеті – Московському державному імені М.Ломоносова, ми відкрили аспірантуру, де й готувалися молоді вчені, які й стали основою наукової школи. Потім під моїм науковим керівництвом захистилися нові доктори наук, в них появилися власні учні школа росла і посилювалася. Тепер вона нараховує чотири доктори наук і 39 кандидатів.
     У рамках наукової школи, разом із її учнями та працівниками факультету землевпорядкування нашого університету, ми виграли ряд грантів МОН України, займаємося питаннями дослідження земель, розгорнули роботи зі створення серії великомасштабних карт та атласів земельних ресурсів та геоекологічних атласів. Зараз ми працюємо над створенням Атласу вартості земель України, тому заохочуємо всіх бажаючих, зокрема бакалаврів, магістрів та аспірантів взяти участь у цих дослідженнях.

– Що Ви порадите нинішнім студентам, які обирають професію землевпорядника?
     – Ставши студентом, треба відразу активно братися до навчальної та науково-дослідної роботи, обирати з допомогою викладачів свій напрямок дослідження: готувати перші доповіді, брати участь у роботі наукових гуртків, виступати на конференціях, вчитися вести дослідження і писати цікаві роботи. Саме тоді студенти зможуть оцінити свій рівень знань, а в разі необхідності –його підвищувати. Далі – відповідально ставитися до практик – навчальних та виробничих. Там теорія обнімається з практикою і студент стає цінним фахівцем.

     Побажаю студентам ніколи не шкодувати, що пішли вчитися на землевпорядника, стати знаними фахівцями і всім – щасливого майбутнього у мирній та успішній Україні!

Марія Рабодзей,
студентка 3 курсу
факультету землевпорядкування