Музей історії НУБіП України підготував виставку 50-річних ялинкових прикрас

З XVI ст. у Європі фіксується традиція прикрашання вже різдвяної ялинки за певними правилами. На горі — «Віфліємська зірка», на гілочках: яблука – символ «забороненого плоду», свічки — символи Христа, пряники та печиво – символ «пісного хліба». З XVII ст. з’являються штучні ялинкові прикраси. Скляні прикраси вперше фіксуються у Німеччині з середини ХІХ ст. — це були кулі з прозорого або кольорового скла, які нагадували попередні прикраси із яблук.

 

В Україні ялинки почали прикрашати з ХІХ ст. Спочатку це була модна тенденція лише у заможних міських родинах. Ялинки прикрашали виробами зі скла, вати, картону, намиста. Але поступово ця традиція поширилась на всі верстви суспільства.

 

У 1925 р. у радянській Україні «ялинка» як символ Різдва була заборонена радянською владою в контексті боротьби з релігією. У 1929 р. Різдво стало офіційно робочим днем. Радянська влада активно пропагувала ідею несумісності святкування релігійних свят із «новим» життям. Але, під забороною і таємно, українці продовжували святкувати Різдво і прикрашати ялинку.

 

«Повернення» ялинки сталось через 11 років, у 1936 р. З цього часу акцент було зроблено на святкуванні Нового року, і, відповідно, прикрашена ялинка, поступово почала асоціюватися не з Різдвом, а з Новим роком. Як саме свято, так і оздоблення ялинки тепер інтерпретувалося одним із елементів «партійної пропаганди». Ялинкові іграшки у цей період були своєрідним агітаційним матеріалом: прапори, міні-кремлі, піонери, будьонівці, дівчатка у червоних хустинках, іграшки у формі серпа та молота та інше. І така тенденція продовжувалася до кінця 1960-х рр.

 

У фондах музею історії НУБіП України є фото, яке має безпосередню дотичність до різдвяно-новорічних свят. Воно, на жаль, не підписане, але хронологічно може бути ідентифіковане кінцем 1960-х – початком 1970-х рр.

На фото — новорічна ялинка, оздоблення якої складає майже повний асортимент тогочасних прикрас. Є версія, що ця ялинка стояла у помешканні викладача або випускника Української сільськогосподарської академії. Це фото надзвичайно атмосферне, на ньому зафіксована мить свята. 

У 1966 р. радянська іграшка як мистецький феномен з точки зору її форми припиняє своє існування. З цього часу виробництво новорічних прикрас масово переходить на машинне виробництво. Іграшки, як говорили, «стали на потік», тобто були надзвичайно одноманітними. Найбільш поширеними були «кулі», «сніжинки», «шишки». У 1970-х рр. дизайнери запропонували іграшки у формі казкових та мультиплікаційних героїв.

 

Серед ялинкових прикрас найпопулярнішими були скляні іграшки. Їх виготовляли вручну і фарбували яскравими кольорами. Форми були найрізноманітнішими: фігурки тварин, казкові персонажі, фрукти та овочі, космічна тематика.

 

Бавовняні прикраси — м’які іграшки, які були зроблені з вати. Їх покривали блискітками або фарбували.

Гірлянди та дощик. Електричні гірлянди з лампочками різних форм і кольорів ставали обов’язковим елементом декору новорічної ялинки. Металевий «дощик» (тінсел) розвішувався по гілках для створення ефекту снігу.

Саморобні прикраси. Через дефіцит товарів у магазинах багато людей виготовляли прикраси самостійно. Це могли бути: іграшки з картону та паперу; сніжинки та гірлянди із кольорового паперу; фігурки, обмотані фольгою.

Цукерки та їстівні прикраси. На ялинку вішали цукерки, загорнуті у яскраві фантики, а також волоські горіхи, загорнуті у фольгу.

 

Музей історії НУБіП України до різдвяно-новорічних свят підготував невелику виставку ялинкових прикрас, які датуються кінцем 1960-х – 1970-ми роками. Такі іграшки є типовими для того часу. Вони є частиною нашої історії, історії свят та історії родин. Незважаючи на відсутність певної мистецької цінності, цим іграшкам і прикрасам уже понад 50 років. І вони вже можуть вважатися раритетами.

 

 

Тож нехай і цьогоріч прийде Різдво до кожного. До тих, хто збереться разом у сімейному колі на рідній землі. До тих, хто нині боронить її від ненависного сусіда-ворога. До тих, хто на свіжих могилах оплакує загиблих. До тих, хто, втративши свої домівки, знайшов тимчасовий прихисток в інших куточках України чи за її межами. Найзаповітнішим бажанням і найбільшою мрією кожного із нас є те, щоб це Різдво було освячене нашою великою спільною Перемогою. Щоби Вифліємська зірка засяяла над Україною, в якій не лунають вибухи, в якій не проливаються кров і сльози. У ці святкові дня бажаємо усім українцям миру і Перемоги, єдності та сили духу, благополуччя та затишку, віри і надії.