ГОСТЬОВА ЛЕКЦІЯ: ВІКНО ДО СУЧАСНИХ ЗНАНЬ І ПРАКТИК

«За понад 50 років у галузі водних біоресурсів та аквакультури,

можу з упевненістю сказати, що вона мені не набридла.

Якби я мав можливість повернути час назад,

я б знову обрав цю спеціальність».

В. Герасимчук

Відкриті гостьові лекції вже стали важливою частиною традицій кафедри гідробіології та іхтіології. Такий формат не лише сприяє розширенню співпраці між університетом і науковими установами, але й створює платформу для плідного обміну досвідом і знаннями між здобувачами, викладачами та провідними фахівцями галузі. Це також надає учасникам можливість слідкувати за новітніми науковими тенденціями та актуальними практиками.

18 вересня 2024 року студенти першого (бакалаврського), другого (магістерського), третього (доктор філософії) рівнів вищої освіти за спеціальністю 207 «Водні біоресурси та аквакультура» факультету тваринництва та водних біоресурсів мали честь зустрічати кандидата біологічних наук, провідного фахівця Міжнародного відділу Державної установи «Методично-технологічного центру з аквакультури» Володимира ГЕРАСИМЧУКА.

Володимир Герасимчук поділився своїм захопленням, зазначивши: рибі та всьому, що з нею пов'язано, я присвятив фактично все своє свідоме життя. Вступаючи до університету, моя мета була потрапити на кафедру іхтіології. З того часу, як я почав працювати на цій кафедрі в 1973 році, і до сьогодні, я зосереджений на рибному господарстві. Протягом 1976-1996 років я працював у Керченському Південному науково-дослідному інституті морського рибного господарства та океанографії, а з 1977 року почав вивчати водні біоресурси Антарктики. Моя кар'єра охоплює тривалий період дослідження водних біоресурсів та аквакультури, і продовжую активно займатися цими проблемами, намагаючись внести свій вклад у розвиток галузі.

Гостьова лекція «Про водні біоресурси та аквакультуру в сучасному світі» викликала великий інтерес серед усіх присутніх. Володимир ГЕРАСИМЧУК, який має багатий досвід у дослідженні водних біоресурсів, розкрив важливі аспекти сучасних викликів та можливостей у рибній галузі.

У лекції було наголошено, що водні біологічні ресурси – це ресурси, які утворюються та існують у водному середовищі. До ресурсів зараховують і нові ресурси, що створюються людиною із залученням інших природних ресурсів. Тобто водні біоресурси, це об’єкти, що живуть у стані природної волі у довкіллі, і водні біоресурси, що створюються людиною за допомогою низки маніпуляцій з живими об’єктами (штучне відтворення, штучний відбір, годування тощо), тобто продукція рибальства та рибництва, яка зараз називається аквакультурою, бо не обмежується лише рибами.

          За оцінками експертів ФАО, на тваринні білки походженням з водних біоресурсів припадає 15% усіх тваринних білків, що споживаються людством, і 6% від загального обсягу білків, а також основні поживні речовини, зокрема довголанцюгові поліненасичені жирні кислоти омега-3, мінерали та вітаміни. У суходільних тварин у складі м’яса переважають насичені жирні кислоти, які не такі корисні, а у великих кількостях і шкідливі для здоров’я. Крім того, згадані омега-3 кислоти містяться саме у водних біоресурсах, особливо в морських (оселедці, скумбрії, тунці, лососі, дрібні пелагічні – анчоуси (хамса), тюлька, кільки тощо).

          Доповідач акцентував увагу на те, що людина протягом тисячоліть використовує водні біоресурси у своєму житті як джерело продуктів харчування. Звичайно, з часом людина почала використовувати мешканців води не лише як їжу, а для інших цілей, зокрема поширене й досі використання мушлів у деяких острівних народів Тихого океану як дрібних монет. Використовується шкіра риб та ссавців, а також хутра тюленів як сировини для виготовлення одягу. Водних тварин для розваги людей утримують в океанаріумах та акваріумах тощо. Фактично усі основні групи тварин та рослин, що мешкають у воді, слугують людині ресурсом. Водорості та інші водні рослини використовуються людиною і як продукти харчування, і як джерело з постачання гелюючих речовин, а саме агару, карагініну тощо. Мармелад та інші солодощі у сучасному вигляді неможливі без цих речовин.

Темпи розвитку рибальства та рибництва, яке згодом стало відомим як аквакультура, були значно нижчими порівняно з темпами розвитку рослинництва та тваринництва на суходолі. Це цілком логічно, оскільки дослідження біології та поведінки водних організмів є значно складнішим завданням, ніж для суходільних тварин і рослин. Доступ до водних середовищ і розуміння їх особливостей вимагали більше зусиль і технологій, ніж для рослинництва і тваринництва, де умови були значно більш контрольованими та доступними.

У більшої частини населення риба не становила якоїсь вагомої частки у раціоні. Раціон наших предків був значною мірою зорієнтованим на продукти рослинництва, тваринні білки становили лише дуже маленьку частку раціону. Тваринні білки були привілеєм заможних верств населення.

Але зростання чисельності населення мало результатом зростання інтенсивності рибальства. Спочатку ознаки надмірного вилучення біоресурсів відчули на собі мешканці річок, озер, прибережних ділянок морів. За доволі короткий час в Ельбі та Одері в Європі, а пізніше у США було винищено – у сенсі, втратили промислове значення – запаси осетрових риб. Надмірний вилов став основною причиною зменшення запасів цих риб, на відміну від інших антропогенних чинників.

Для боротьби з неконтрольованим рибальством були створені регіональні організації з управління рибальством, які включають як міждержавні, так і міжурядові структури. На сьогоднішній день майже весь світовий океан за межами юрисдикції прибережних держав перебуває під контролем міжнародних організацій з управління рибальством.

Деякі з цих організацій мають комплексний характер, охоплюючи всі комерційно важливі види риб, тоді як інші спеціалізуються на конкретних напрямках, таких як регулювання рибальства тунцевих риб або дикого атлантичного лосося. Основою їхньої діяльності є результати наукових досліджень. Управлінські рішення приймаються виключно на основі даних наукових досліджень і рекомендацій експертів щодо доцільності тих чи інших рибальських практик.

Розвиток аквакультури, особливо в контексті збільшення обсягів вирощування, відбувався переважно за рахунок традиційних об'єктів рибництва, характерних для азійського регіону з тисячолітніми традиціями в товарному рибництві – об’єктів вирощування – азійських коропових (китайських – білого та строкатого товстолобиків та білого і чорного амурів; індійських коропів – катлі, мрігала та роху), молочної риби (ханоса) тощо.

Серед об’єктів товарного власне рибництва білий амур і досі лишається світовим лідером – 6,2 млн. тонн на рік (перші місця займають також білонога креветка – 6,8 млн. тонн та устриці – 6, 2 млн. тонн.

Фактично у Європі загальносвітовому стрибку у розвитку аквакультури відповідає лише сьомга. Решта видів, які стали об’єктами рибництва наприкінці минулого століття (лаврак, дорадо, кларієвий сом), не дають продукції у обсягах, яких можна порівняти з обсягами виробництва продукції в Азії. До традиційних азійських видів, про які згадано вище, до революції в аквакультурі причетні також акулові соми (пангасіуси) та тилапія – хоч і африканський вид, але справжнього розквіту досягнув у результаті селекції у Китаї, а зараз також у Єгипті та Бразилії. Загальний обсяг вирощування тилапії становить 5 млн. тонн – це 4 позиція серед усіх об’єктів аквакультури, і друга – серед риб.

Питаннями координації зусиль світового співтовариства у належному урядуванні рибальством та рибництвом займається Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО ООН).

Рівень споживання риби та морепродуктів в Україні оцінюється на рівні 13-15 кг на рік на душу. Такого рівня споживання вдається досягнути як за рахунок власного видобутку риби та морепродуктів в океанах,  аквакультури, так  і імпорту (обсяги імпорту лише так званої товарної групи 03 (свіжої та охолодженої риби, мороженої риби та філе тощо) становили 2023-го року 298744,6 тонн). Виробництво аквакультури за обсягами вирощеної продукції, що включає як товарну рибу, так і зарибок, становили 2023 року 15268 тонн. Вилов у морях 2022-го року становив 22897 тонн, значно зменшившись у порівнянні як з часами СССР (до 800 тис. тонн), так і періодом до початку великої війни: 2021 рік – 62259 тонн. Фактично потреби населення України у рибі та морепродуктах «для столу» задовольнялись, у першу чергу, за рахунок імпорту.

Ситуація з гальмуванням подальшого розвитку аквакультури у світі, та навіть певною стагнацією у Європі, з огляду на необхідність нагодувати зростаюче населення, звичайно, викликає стурбованість ФАО, регіональних економічних об’єднань (ЄС) та окремих країн. Здається, стає все більш зрозумілим, що екстенсивний розвиток аквакультури, з використанням усіх наявних водойм та дотримання технологій минулого та позаминулого століття, добігає свого кінця. Навіть розширення морської аквакультури у саджалках, що розташовуються далеко від берегів, з вирощування сьомги, не додасть якихось визначальних обсягів до поточного рівня виробництва, адже такі технології економічно виправдовують себе лише у випадку вирощування високоцінних видів риб, що розраховано на зростаючий, але не переважаючий прошарок людей середнього класу і вище. Експерти вбачають майбутнє у все більшому впровадженні інтенсивних методів ведення аквакультури, з використанням сучасних порід риб, які багато ефективніше використовують корми, є стійкими до захворювань, мають високий темп росту тощо.

Доповідач наголосив, що на жаль, в Україні бракує фахівців, які віддано навчаються, зокрема і самостійно, використовуючи величезний ресурс інтернету. Тому я закликаю вас старанно вчитися. Якщо ви відчуваєте, що ця професія вам не підходить, краще знайти іншу, ніж зневажати свій вибір і «псувати настрій рибам». Проте, якщо ви дійсно зацікавлені у цій спеціальності, приготуйтеся до безмежних можливостей для здобуття нових знань та навичок, а також до праці, яка виходитиме за межі комп'ютера і потребуватиме роботи в польових умовах. За понад 50 років у цій галузі, можу з упевненістю сказати, що вона мені не набридла. Якби я мав можливість повернути час назад, я б знову обрав цю спеціальність.

Завдяки такій гостьовій лекції учасники отримали не тільки нові знання, але й натхнення для подальшого вивчення та дослідження водних біоресурсів. Обговорення, яке виникло після лекції, підтвердило важливість і актуальність теми, а також бажання продовжувати діалог про інновації та майбутні перспективи в цій сфері.

Колектив кафедри гідробіології та іхтіології, здобувачі факультету тваринництва та водних біоресурсів висловлюють щирі слова подяки Володимиру ГЕРАСИМЧУКУ. Ми з нетерпінням очікуємо нових зустрічей і подальших можливостей для спільного навчання та обміну знаннями!

ДЯКУЄМО ЗБРОЙНИМ СИЛАМ УКРАЇНИ ЗА МОЖЛИВІСТЬ НАВЧАТИ, НАВЧАТИСЯ і ТВОРИТИ В ІМ'Я УКРАЇНИ!

Завідувач ННВЛ «Водні біоресурси та аквакультури ім. В.М. Кондратюка»,

к.б.н., доцент кафедри гідробіології та іхтіології

Петро ШЕВЧЕНКО,

РhD, доцент Аліна МАКАРЕНКО