Правовий та соціальний аналіз реформ, які пропонуються Урядом у вищій школі
Правовий та соціальний аналіз реформ, які пропонуються Урядом у вищій школі
11 січня 2024 року
Вища освіта України з 1999 року поступово інтегрується до європейського освітнього простору. Переважна більшість науково-педагогічних колективів закладів вищої освіти активно співпрацюють з іноземними вишами, адаптовують і гармонізуються навчальний процес, зміст освіти, виконують спільні міжнародні проєкти, реалізують програми подвійних дипломів, тисячі студентів, викладачів навчаються, викладають, проходять практику та стажування за кордоном. Кращі університети представлені в міжнародних рейтингах – QS, TIMES, Webometrics, Shanghai Ranking тощо. Водночас міжнародні партнери відзначають гарну підготовку студентів, високий фаховий рівень викладачів та науковців. І це на тлі низки наявних проблем, таких як застаріла матеріальна база, низька оплата праці педагогів і науковців, недостатня їх мотивованість тощо, в галузі вищої освіти. На нашу думку, об’єктивно оцінювати процеси, сприяти їм, поширювати досвід кращих вишів держави на всю систему є одним з пріоритетних завдань Парламенту, Уряду, Міністерства освіти і науки України.
Разом з тим, звертаємо увагу на деякі ініціативи Міністерства освіти і науки України в галузі вищої освіти.
Перше, що викликає стурбованість – це реформування, а по суті ліквідація, державного замовлення, перехід до надання грантів та кредитів на навчання. Такий крок грубо протирічить статті 53 Конституції України, якою громадянам гарантується право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
За даними Міністерства освіти і науки України середня вартість підготовки бакалавра в державному закладі освіти становить 60-65 тисяч гривень на рік, а за окремими спеціальностями до 100 тисяч гривень на рік (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний технічний університет Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Національний університет біоресурсів і природокористування України, Львівський національний університет імені Івана Франка, Національний університет «Львівська політехніка» тощо). Пропонований номінал сертифікатів в 15-50 тисяч гривень не дозволить профінансувати повну підготовку фахівця, що означає фактичний перехід до платної вищої освіти в Україні. Зменшення бюджетного фінансування здобуття вищої освіти змусить заклади вищої освіти збільшити вартість навчання мінімум до собівартості. Ініціатори цієї реформи не враховують той факт, що у населення немає резервів для оплати здобуття вищої освіти, про це свідчить аналіз Федерації профспілок України (понад 3 млн працівників втратили робочі місця; рівень бідності виріс з 5,5% до 24,2%, у більшої частки населення (53%) доходи зменшилися, понад 7 млн українців опинилися за межею бідності). Запропонований крок спровокує велику соціальну напругу, оскільки студенти не отримуватимуть академічну стипендію, що наразі частині з них дає можливість хоч якось прожити.
Запровадження грантової системи фінансування здобуття вищої освіти порушує чинну статтю 72 Закону України «Про вищу освіту», яка передбачає фінансування за рахунок видатків Державного бюджету України підготовки фахівців з вищою освітою за спеціальностями відповідних ступенів вищої освіти в обсязі не менше 180 студентів на кожні 10 тисяч населення навчання. За оцінкою Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, в країні налічувалося від 28 до 34 мільйонів осіб, відповідно студентів, які здобувають вищу освіту за кошти державного бюджету на кожному курсі, повинно бути не менше 91,6-111 тисяч осіб.
Сьогодні у кошторисах закладів вищої освіти за загальним фондом 90-95% – це заробітна плата з нарахуваннями. В той же час і цих коштів не вистачає на повну виплату передбачених законодавством доплат, зокрема за вчене звання, науковий ступінь тощо. Зменшення державного фінансування призведе до руйнації колективів кафедр, науково-педагогічних колективів, відтоку наукових кадрів. Реалізація «з коліс» даної реформи, без практичного опрацювання всіх організаційно-правових наслідків, призведе до хаосу, перекосу у фінансуванні університетів, спровокує соціальну напругу. На цьому тлі надання можливості використовувати гранти (сертифікати) в приватних університетах, що суперечить Бюджетному кодексу України, призведе до відтоку орієнтовно 500 мільйонів гривень з державних закладів вищої освіти до приватних.
Україна в 2019 році внесла в Конституцію зміни, якими визначено євроатлантичний курс держави, рух до Європейського Союзу та НАТО. Дорожня ж карта оновлення і розвитку вищої освіти визначена Болонською угодою, до якої Україна приєдналася в 2005 році. В жодній країні Європейського Союзу на сьогодні немає діючої подібної моделі фінансування здобуття вищої освіти. До прикладу, у Польщі діє формульна модель фінансування, згідно з якою заклад вищої освіти отримує державне фінансування в діапазоні 96-104% до обсягів минулого року.
Другою ініціативою Міністерства освіти і науки України є зміна підходів до виборів керівника закладу вищої освіти. У 1991 році студенти-учасники «Революції на граніті» з-поміж загальних, геополітичних питань вимагали демократизації управління університетами, зокрема обрання ректорів, директорів, деканів академічною спільнотою. Що було враховано і закріплене в діючому законодавстві України. Подібна до нашої, діє система виборів керівників закладів вищої освіти в Європейському Союзі – виборцями є представники науково-педагогічних колективів, студентства. Дивує те, що радники, ідеї яких домінують в Міністерстві освіти і науки, хибно вважають, що запорукою всіх реформ є зміна «застарілих» керівників закладів вищої освіти, переведення їх в «ручне» керування Міністерства. Це не сприятиме розвитку університетів.
Також, неможливим використання механізмів корпоративного управління (наглядові ради призначають ректорів), оскільки ЗВО не є корпораціями. Крім того, це суперечить українському законодавству, а також європейській практиці, дискредитуючи автономію університетів і принцип демократичності.
Третє – не враховується позитивний досвід розвитку наявної в Україні системи фахової передвищої освіти.
Ефективну підготовку фахівців середньої ланки здійснюють коледжі в складі університетів. Названа категорія закладів має гарну методичну, науково-технічну підтримку. Це, в першу чергу, дає можливість забезпечувати досить високу якість освітнього процесу, а талановитій молоді продовжувати навчання у закладі вищої освіти, при цьому менше третини випускників продовжують навчання на денній та заочній формах в університетах та інститутах. Більшість – на заочній формі навчання. Завдяки співпраці базового ЗВО з коледжами у своїй структурі відбувається підвищення кваліфікації та перепідготовка педагогічних працівників, професори та доценти читають лекції для педагогів та студентів коледжів. Навчання в аспірантурі базового закладу дозволяє розвивати кадровий потенціал коледжів невідривно від освітнього процесу, спільні проекти дозволяють працювати з представниками бізнесу. Педагогічні працівники коледжів спільно з університетськими колегами мають можливість працювати в авторських колективах над рукописами підручників і посібників, виконувати науково-дослідну роботу. Такий досвід притаманний кращим європейським університетам.
Переконані, насильницьке виокремлення коледжів зі структури закладів вищої освіти нанесе непоправну шкоду державним інтересам, потягне за собою передачу їхнього фінансування на місцеві бюджети, які не готові до такої статті видатків. Жодна обласна рада не виступила в підтримку такого рішення. Навпаки, депутати обласних рад, розуміючі економічні, соціальні реалії та існуючі загрози виступають за збереження існуючої мережі закладів фахової передвищої освіти, зокрема перебування коледжів в складі університетів. Як приклад додаємо звернення Київської та Закарпатської обласних рад. Подібні звернення готуються ще в низці областей.
Немає таких рекомендацій і з боку Європейського Союзу. Такий крок суттєво здорожчить підготовку кадрів та зруйнує існуючі продуктивні зв’язки. При цьому ступенева освіта, продовження навчання за фахом в університетах за скороченим терміном (2-3 роки) економить бюджету держави більше 1 млрд. грн. в рік.
Хибною є теза, що коледжі в складі університеті є джерелом абітурієнтів. За оцінкою Спілки до 50% випускників коледжів йдуть працювати в економіку регіону, до 30% продовжують здобувати вищу освіту в університетах і лише 10% з них обирають денну форму навчання, віддаючи перевагу поєднанню роботи і заочного навчання.
Існуюча нині мережа коледжів забезпечує потребу у фахівцях усіх галузей економіки для різних регіонів України, а не окремо взятої області. Прийом студентів і розподіл молодих фахівців здійснюється у межах держави, а не окремо взятого регіону за місцем знаходження закладу освіти. Тому фінансування коледжів з одного місцевого бюджету є не логічним.
Крім того, заклади фахової передвищої освіти успішно вирішують не тільки професійні завдання, а й виконують значні соціальні функції. Майже 15% студентів мають статус сиріт, а 47% – потребують соціального захисту і додаткових витрат на їх утримання.
Місцеві органи влади, департаменти освіти і науки не готові до навчально-методичного супроводу діяльності коледжів. Передача на місцеві бюджети, додаткове навантаження на них в умовах війни призведе до поступового знищення як колективів, так і матеріальної бази коледжів, буде нанесений непоправний удар по економіці країни.
Щоб не допустити цього, підтримати українську економіку, сприяти її післявоєнній відбудові, запобігти масштабному виїзду за кордон кращих викладачів і науково-педагогічних працівників коледжів, необхідно залишити коледжі в складі вишів України. Нами вбачається, що намагання вилучити коледжі із складу університетів є неприкритою спробою поживитися землями і матеріально-технічною базою цих важливих навчальних закладів з боку місцевої бюрократії та бізнесу в умовах воєнного стану та відсутності необхідно уваги з боку державних органів до цієї проблеми.
Попередні спроби Міністерства освіти і науки України через законодавчі ініціативи ліквідувати заочну форму навчання викликали повне несприйняття у суспільстві, зокрема у воїнів Збройних Сил України, громадян, які змінюють напрям діяльності і здобувають додаткову освіту, батьків студентів, які змушені паралельно працювати, аби вижити. Тому вважаємо, що озвучені профільним міністерством ініціативи суперечать діючому законодавству, не відповідають викликам часу, йдуть всупереч євроінтеграційним устремлінням держави, не сприятимуть підвищенню якості освіти, посиленню практичної підготовки тощо.
Вважаємо за доцільне провести низку нарад на регіональному рівні, підсумкову зустріч за участю Прем’єр-Міністра України, віце-прем’єр-міністрів, народних депутатів України, де обговорити наявні проблеми та напрацювати зміни до законодавства, які б їх вирішували. Зокрема, мова йде про:
- Встановлення серйозного діалогу освітян з бізнесом та роботодавцями. Необхідним є напрацювання та обговорення пропозицій між урядовцями, законодавцями, підприємцями і університетами для вироблення дорожньої карти взаємовигідної співпраці та необхідних законопроектів для змін у законодавстві, зокрема у Податковому кодексі.
- Перманентну стимуляцію підприємців інвестувати кошти в науково-дослідні роботи та підготовку кадрів, з відсутністю оподаткування цих витрат податком на прибуток і встановлення розміру на рівні 5-7% від фонду оплати праці як демонструє нам досвід зарубіжних університетів-партнерів.
- Невідкладне вирішення, навіть за умов воєнного стану, проблем розвитку університетської науки та підтримки дослідницьких університетів, включаючи реалізацію статті 30 Закону України «Про вищу освіту». Кожен рік бездіяльності у цій сфері відкидає інноваційні напрацювання дослідницьких колективів вітчизняних університетів на декілька років назад і знецінює їх для подальшого впровадження у виробництво.
- Створення асоціації виробників технічних засобів та засобів інформатизації навчання, ініціатива щодо надання пільгових кредитів цьому бізнесу та внесення необхідних змін в митне законодавство не завадила б для початку роботи у цьому напрямі.
- Збільшення уваги до взаємодії університетських вчених з підприємствами військово-промислового комплексу та спільна діяльність для покращення ефективності роботи галузі. За два воєнні роки така співпраця вже спостерігається, але координація на рівні держави дозволила б ефективніше використовувати зусилля та інтелект.
- Аналіз проблеми чисельності університетів та їх об’єднання, розгляд можливості застосування Каліфорнійської моделі, яка намагалася поєднати доступність масових освітніх установ з важливістю дослідницьких університетів. Це дозволить студентам обирати шлях, який відповідатиме їхнім освітнім цілям, а також сприятиме розвитку вищої освіти та наукових досліджень у регіоні.
- Проведення оцінки ліцензійних умов та впровадження механізму їх систематичної перевірки, виключення технологій, що дозволяють існувати псевдоуніверситетам без кадрового потенціалу, належної матеріально-технічної бази і навчально-методичного забезпечення тощо.
Вирішення означених та інших проблем сприятиме справжньому підвищенню якості освіти і науки в умовах воєнного стану та післявоєнної відбудови України.
Схвалено на засіданні Спілки ректорів закладів вищої освіти України
10 січня 2024 року
