24 лютого. Рік тому…

24 лютого 2023 року
  Таку назву дали студенти, які навчаються на кафедрі культурології, учасники творчих колективів та їх керівники низці спогадів про той страшний день, коли у вухах кожного стояло страшне слово «війна», про день, який ніколи не забути… Пропонуємо їх Вашій увазі.  

  Такі образи викликає 24 лютого у студентки-міжнародниці Марії Халюк:

 05:00
– Ало, Наталю, прокидайтеся, війна!
  Трясця. Чудово.
Шкарпетки, щітки, прабабусин молитвослов. Песик на руках.
Автівка. Вибух. Потік машин на виїзд. Чому, чому так повільно? Вибух.
[– …Мною принято решение о проведении специальной военной операции.]
Денацифікатор бісів. Уххх, вилупок…
[ – Scrivi su WhatsApp. Sei al sicuro? Dì qualcosa!
 – E tu che dici?
 – Sei così calma! Lascia il tuo nazionalismo stupido, ti uccideranno! Vai via, scema! Non siete alla NATO, Ucraina non potrà soppo…
 – Stazitto ora! È la mia casa, e non sono una traditrice!]
Вибух.
 Тепло. Звернення, звернення й ще одне…
Ну, мають же ж якось зреагувати ті блюдителі міжнародного права! NYT, Le Monde, La Repubblica…
Я ж не взяла підручники… Та й грець з ними.
– Настусю, кицю, не плач… Звичайно, звичайно ми житимемо. Ти бачила Сашкових дядьків? Хлопці нас захистять. Обов’язково захистять.
+1 літак +3 танки + 1 гелікоптер… Особовий склад.
  Люди. Багато людей. Треба спати, пізніше хтозна, чи вдасться. Собака. Косю, ти де? Усе. Спати. А сповіщення ввімкнені?
– Та, Зміїний взяли. Хлопці, вони…
  Підвал. Густе. Надзвичайно густе повітря.
[– Hey! You dont remember me, five years have passed, its Ola, from Poland. Are you safe? Can we help you with something?
– Pamiętam, Oliu. Jesteśmy względnie bezpieczni. Wciąż mamy wszystko, czego potrzebujemy, dzięki. Тeraz jest decydujący moment. Tylko… módlcie się za Ukrainę, proszę.
– Ja nie umiem, a mama i babcia będą. Polska jest z wami. Marysiu, wytrzymacie, Ukraina wygra, słyszysz?
– Tak, ja wiem. Na pewno.]

 

  А так згадує 24 лютого студентка групи МВ-22001б Валерія Перевальська:
  Вечір 23 лютого 2022 року. Всі українці живуть мирним та спокійним життям, радіють йому. Хтось готує вечерю, хтось повертається з відрядження додому, сповнений радості, що побачить своїх рідних. Проте… Наступного ранку підняли усіх вибухи і новина: "Сьогодні, 24 лютого 2022 року, російські війська за наказом Володимира Путіна вторглися на територію України для проведення спеціальної військової операції".
  Але це була тільки назва, почалася війна. Не фільм жахів, не сон – реальна війна у 21 столітті, хоч як би це дивно не звучало…
  Так, спочатку були страх, паніка, шок, стрес, розчарування, ненависть… Але зараз… Я твердо переконана: ми обов'язково переможемо! Дякуємо нашим Збройним Силам!

 

  Першокурсниця ГПФ Катерина Вансаровська 24 лютого мала брати участь у змаганнях з баскетболу.

  «Я засинала з думками про майбутню гру та радістю через те, що скоро вже весна, але прокинулася від страшних вибухів, – згадує дівчина… – Зрозуміла, що все не просто, коли побачила темно-багряне небо і суцільний дим, коли мій батько одягнувся у військову форму і вибіг з квартири, встигнувши тільки поцілувати мене у голову. Речення «Війна почалася» ще довго не вкладалося в голову, але тисячі повідомлень і страшних новин летіли звідусіль – і світ наче перевернувся, поступово мінялося все… Навіть сьогодні відчуваю смуток через те, що моє життя вже не буде колишнім…»

  Так, ми відчуваємо смуток, бо вже ніколи не повернуться до нас багато з тих, хто зі зброєю в руках став на наш захист. Про це – викладач кафедри культурології Владислава Чайка і студентки факультету землевпорядкування Анна Сітайло і Юлія Коробова:

 

  У багатьох війна забрала дім. Але не забрала віру і надію.

  А ще війна вчить. От думка Карини Красюк:

  Війна навчила мене багатьом речам. Навчила самостійності. Навчила адаптуватися. Навчила більше цінувати рідних і близьких, частіше говорити кожній дорогій мені людині про те, наскільки цінною вона є для мене, говорити що люблю і дякувати, обіймати і цілувати, турбуватися і пробачати. Але, на жаль, навчила ненавидіти. Тих, хто примушує від кожного вибуху бігти в підвал, хто вбиває і руйнує.

  Так, 24 лютого 2022 року назавжди розділило життя українців на «до» та «після». Воно вже точно не буде таким, як раніше, бо вже навіть світ не буде таким, як раніше. Але я вірю, що все буде Україна!

 

  Таку ж віру у Перемогу висловлює першокурсник ГПФ Ігор Федас:

  Можу з впевненістю сказати, що та ніч запам’яталась на все життя, я пам’ятаю кожну хвилину подій, що відбувались навколо. Маю за плечами військову службу, тому давно навчився реагувати на сигнал повітряної тривоги, та все ж, почувши першу сирену, почав переглядати новини і, звісно, зателефонував товаришам з військової служби, щоб дізнатися більше про ситуацію. В той момент не було страху, паніки, скоріше тривога, особливо за батьків, але вірив і вірю: ми переможемо!

  Переможемо, бо за це зараз борються кращі сини України:

  Переможемо – і житимемо ще краще у вільній країні!

          Разом – до Перемоги!

            Ірина Майданюк,
завідувач кафедри культурології

Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook