Гостра розмова з ректором. Півроку на посаді

 

 

- Проблеми, які з усією гостротою постали перед країною, - безумовно, і наші проблеми. Тож мусимо, хай там що, їх вирішувати.

 

Щиро кажучи, коли згоджувався на цю пропозицію – не в повній мірі уявляв, з якою масою проблем доведеться зіткнутися. Про це я вже казав. Адже збоку картина в Голосієві виглядала благополучнішою, ніж насправді. Але мій життєвий принцип, перейнятий від батька: очі бояться, руки роблять, впрягся в воза – мусиш тягти. Так що шкодую я чи ні – справа десята. Головне, що за неповних півроку вже маємо конкретні позитивні зрушення.

 

 

- Весь наш колектив мусить зрозуміти: в сучасному глобальному світі, за жорсткої ринкової конкуренції виживатимуть тільки сильні, наукоємні виші. Ми поки сьогодні живемо самі по собі, а економіка - сама по собі. Так довго тривати не може. Старими заслугами не проживемо. Посилення нашого впливу на сільське господарство, пошук нових наукових та інноваційних рішень, технологій – об’єктивні виклики часу. Бізнесмени, аграрії мусять стояти до нас у черзі. А цього немає! І це проблема.

 

Найголовніше, що треба змінити, це ставлення всіх до своїх обов’язків - від ректора до студента. Тут є суттєві деформації. Все, що зараз робиться університеті, – це необхідний системний підхід, комплекс робіт, без яких його відродження практично неможливе. Саме для цього ми і розробили програму розвитку «Голосіївська ініціатива - 2020». Вже є конкретний план дій на 2015 рік. Це той фундамент, на який наша команда спирається. Ціль, яку ставимо, доволі амбітна, але досяжна – відчутне підвищення якості освіти, дослідницький університет світового рівня. Саме світового, бо національний статус вже маємо. При цьому маємо обов’язково увійти до п’ятірки кращих університетів України. Для цього потрібна дієва, креативна команда, яка нині і формується.

 

 

 

- Сьогоднішні пріоритети — наведення ладу, участь у міжнародних програмах, зв'язок з бізнесом, нарощування кількості іноземних студентів та активізація наукових досліджень, причому і за міжнародними грантами, і в рамках державних програм. А це потребує великої роботи, грошей і молодих, творчих кадрів.

 

Треба змінювати ставлення студентів до навчання. Сьогодні у молодих людей немає мотивації навчатися. І це велика біда! Треба посилювати профорієнтаційну роботу, робити жорсткішим відбір серед абітурієнтів. Бо ж поки що ми маємо низьку успішність вступників. Свого майбутнього абітурієнта слід шукати і виховувати.

 

І ще. Нам треба навчитись заробляти. Причому не з бідного студента корупційними діями, а головою та інтелектом. Без цього не виживемо.

 

 

 

- От про це і мова. Де ви бачили в світі університет з такою складною, заплутаною структурою, яким сьогодні є НУБіП? В складі жодного провідного вишу немає такого, де одночасно діють і ННІ, і факультети, і навчально-науково-виробничі центри. Склався певний прошарок людей, які формально при справі, але віддачі від них немає. Людей багато, а якості освіти немає, нестатутні відносини поглинули колектив.

 

Нещодавно я повернувся з Університету штату Айова, одного з найбільших в США. Так от, і там нічого схожого немає! Тобто ми марнуємо значні кошти на роздутий адмінперсонал. Ми в липні вже скоротили низку центрів, охорону. Хто це помітив? Було півтори сотні охоронців, лишилося 80. Таким чином зекономили 4 млн гривень. І нічого страшного не сталося, все йде за планом. 

 

За нинішніх умов марнотратство – це недопустима річ. Прийняття нового закону «Про вищу освіту» підштовхнуло нас до думки, що слід повернутися до класичної структури управління: «університет – факультет – кафедра». Була створена авторитетна комісія на чолі з професором Дмитром Войтюком. У її складі були і досвідчені, і молоді вчені та викладачі. Вони проаналізували існуючу структуру управління Національного університету біоресурсів і природокористування України, проаналізували ситуацію в країні і за кордоном. І зробили висновок: структура ця досить громіздка, потребує значних затрат, а головне - неефективна та, врешті, не відповідає вимогам ст. 33 закону «Про вищу освіту». Тож в підсумку матимемо суттєву економію коштів і підвищення ефективності управління структурними підрозділами. Із зекономленого ми і змогли виплатити премії багатьом працівникам, заплатили за здорожалі енергоносії, проводимо ремонти. А довівши реструктуризацію до кінця, матимемо ще 3,5 млн гривень, а то й більше.

 

Зараз я веду перемовини з міністерством, щоб ці кошти нам дозволили спрямовувати на розвиток університету. Це ж якийсь театр абсурду: на рік у нас заплановано аж… 500 тисяч гривень на розвиток! При загальному бюджеті 330 млн гривень. Звідси – бідна бібліотека, обшарпані корпуси і гуртожитки, пусті лабораторії. І безкінечні розмови про нашу «унікальність та світовий рівень». Треба справу робити, а не язиком молоти!

 

Одного боюся, що уряд і парламент можуть, як обіцяють, скоротити бюджет на 25%. І тоді наші скорочення виявляться кроком вимушеним…

 

 

- Стаття 33 Закону України «Про вищу освіту» чітко передбачає структуру вищого навчального закладу: «факультет-кафедра-бібліотека» або «інститут-кафедра-бібліотека». Правда, часом замість факультету можливе функціонування інституту, але в ньому немає факультетів.

 

Ми структуризуємо виш, не лише дотримуючись букви закону, а й прагнучи до ефективнішого управління, взаємодії адміністрації зі студентством та викладачами, раціонального використання бюджетних коштів, оновлення матеріально-технічної бази, удосконалення навчальної і наукової діяльності.

 

Виходячи з чисельності студентів, які навчаються в університеті, у нас може бути не більше п’яти проректорів та учений секретар. Що ми і передбачили. Колись їх було тринадцять! А навіщо?

 

У новій структурі, затвердженій на засіданні вченої ради 11 грудня, - 4 навчально-наукових інститути, 11 факультетів та 8 науково-дослідних інститутів. Вирішуючи, які саме ННІ залишати (щоправда, ліквідувавши при цьому деканати факультетів), ми враховували також і те чи перекриває цей інститут потреби галузі, чи ні. Тож на сьогодні в структурі залишаються технічний ННІ, ННІ лісового та садово-паркового господарства, ННІ післядипломної освіти, ННІ енергетики, автоматики і енергозбереження. Останній, щоб утримати попередню структуру, взяв на себе зобов’язання повністю забезпечувати енергозбереження в університеті, що і відбилося в його нинішній назві. Ціна питання – мільйони гривень!

 

Принагідно зазначу, що тарифний розряд директорів інститутів і деканів факультетів - однаковий. Що в інституті, що в факультеті є керівник і один чи два його заступники, з доплатою 30 відсотків. Ось і все. Всім колегам, яких вивільнено, запропоновані науково-педагогічні посади. Адже це досвідчені, гарні фахівці.

 

 

 

- На сьогодні в усіх університетських рейтингах в графі «міжнародна діяльність» ми – в мінусах. Членство в різних представницьких організаціях Європи і світу – це, звісно, добре. Але ж не воно дає роботу і соціальний захист працівникам університету! А, в першу чергу, наявність іноземних студентів, які б висловили бажання навчатися в НУБіП. А їх зараз дуже мало. Ця справа копітка, але в умовах демографічної кризи – необхідна.

 

Тож мусимо найближчим часом, особливо враховуючи заявлені в останні дні урядові новації економії у вищій освіті, виправляти становище і приваблювати іноземних студентів. Це перше.

 

Друге, на чому намагаємося здобувати довіру наших зарубіжних партнерів, - це наукові проекти, які можуть бути своєрідною візитівкою університету. Їх чимало, і в першу чергу це участь у програмах Євросоюзу «Горизонт 2020», інших проектах. Зокрема такі: «Наноструктуровані матеріали для каталітичного знешкодження хімічних бойових агентів», «Радіологічна підтримка реабілітації районів, що постраждали від чорнобильської аварії» (МАГАТЕ), рамкові програми ЄС «Геоінформаційні технології, просторово-часові підходи та забезпечення повного обліку вуглецю для покращення точності інвентаризації парникових газів»,  «Координація та впровадження панєвропейського інструменту для радіоекології», проект ОБСЄ «Модуль прогнозування доз радіоактивного опромінення лісових пожежних під час гасіння пожеж у зоні відчуження» тощо. Цими темами опікуються наші талановиті вчені - професори М.Ф. Стародуб, В.О. Кашпаров, П.І. Лакида, С.В. Зібцев та інші.

 

І третє – продовжувати практику укладання угод з провідними університетами світу. Нещодавно ми підписали договір про співпрацю з Університетом штату Айова. На черзі ще один американський виш – Університет штату Луїзіана, потім - Берлінський університет ім. Гумбольдта та інші.

 

 

 

- З плином часу я переконуюсь, що казки полюбляють слухати не тільки діти, але й дорослі. Жодних коштів на розвиток університету з-за океану ніколи не передбачалося. Та що говорити: за всі роки незалежності України до вишу надійшло десь 100 тисяч доларів – на їдальню, наданих американцем українського походження паном Воскобійником. І все! В жодному документі не зафіксовано надходження будь-яких коштів. За минулий рік уряд США надав всій Україні допомоги близько 100 млн доларів, а нашому університету хтось десь обіцяв майже втричі більше?! Хто ж проти, але на ділі - то все пусті балачки.

 

Щодо нашої акредитації. Я спеціально вивчав це питання в США. Проректор з міжнародних питань університету штату Айова поцікавився: навіщо це нам? Адже цей американський виш, наприклад, проходить таку акредитацію, аби уряд США, на основі її успішного проходження, виділяв йому 230 мільйонів доларів на рік. Український же університет не матиме з цього нічого. Ну, окрім ще одного диплому на стіні ректорського кабінету.

 

Щоб поставити остаточну крапку у цьому питанні, ми нещодавно надіслали запит в Асоціацію, до якої подавалася заявка на акредитацію. Відповідь, яку надав віце-президент Енн Чард, чітка. По-перше, процес акредитації не скасований, а відтермінований у зв’язку з тимчасовою забороною Держдепартаменту американським громадянам виїжджати в Україну. По-друге, наша акредитація стосується лише структури НУБіП України, а не змісту і якості навчання. По-третє, усі зміни в керівництві та структурі університету, що сталися останнім часом, будуть враховані і не стануть в ході акредитації каменем спотикання. До 1 лютого 2015 року ми маємо надіслати пакет уточнюючих документів. Взагалі, це справа, яка, за великим рахунком, мало на що впливає. Хоча вже 15 тисяч доларів ми вже на неї витратили.

 

 

 

 

- І це правда – як у першій частині питання, так і в другій. Сьогодні стан матеріально-технічної бази університету, толерантно висловлюючись, бажає кращого. Особливо зруйновані навчально-дослідні господарства. Управління ними треба оптимізувати. З Києва НДГ керувати не можна. Університет повинен надавати науковий та інноваційний супровід, жорстко контролювати фінанси. І така наша позиція себе виправдовує. Вже маємо позитивні зрушення. Вперше за останній час господарства увійшли в зиму, повністю закінчивши осінній комплекс польових робіт. Озимих посіяно у 8 разів більше, ніж минулого року. Тваринницькі ферми забезпечені півторарічним запасом кормів. І це тільки початок! Адже маємо величезний потенціал. У найближчому майбутньому університетські НДГ повинні перетворитися на зразкові не лише в плані господарювання, а й як навчально-наукові центри. Для цього слід змінити діюче законодавство. Дати нашим господарствам право бути юридичними особами, брати кредити, користуватися пільгами. Це, в свою чергу, дасть нам можливість ефективного проходження практик, наукових досліджень.

 

Щодо матеріально-технічного стану корпусів і гуртожитків у Голосієві. За три десятки років не збудувано жодного нового. Те, що маємо, - страшному стані. Перше, про що хочу сказати, – це відновлення 3-го корпусу. Завершується монтаж металевого каркасу даху, ведеться перекриття і т.д. Ці роботи, по крайній мірі, значну їх частину, якщо дозволить погода, будівельники планують завершити до Нового року. Мене ж дивує, що до мого обрання ректором в університету не було проекту відновлювальних робіт, на них не передбачалося жодних коштів.

 

Донедавна наші прохання до керівництва країни виділити гроші на відновлення корпусу залишалися не почутими, адже йде війна. Але нещодавно уряд, враховуючи вже реалізований обсяг робіт, виконаних за рахунок нашого колективу, випускників та небайдужих на суму біля 3 мільйонів гривень, все ж прийняв рішення виділити на ці потреби два з половиною мільйони гривень. Та для повного відновлення корпусу потрібно ще десь 47 мільйонів гривень. Сподіваюсь, що, незважаючи на складні політичні та економічні обставини, ремонтні роботи ми не зупинимо.

 

До речі, вже перекрито дах корпусу №12, який протікав десяток років. В розпалі – ремонт даху 4-го гуртожитку, де аспіранти живуть в ганебних умовах. Це неприпустимо. Тож роботи вистачає.

 

 

 

- Серед першочергових завдань - відкриття нових спеціальностей, удосконалення змісту освіти, матеріально-технічної бази, впровадження новітніх інтерактивних освітніх технологій, ліквідація нестатутних відносин, зміщення акцентів у бік самостійного навчання студентів, посилення практичної підготовки, поширення самоврядності та демократизація навчально-виховного процесу, виховання патріотизму у студентської молоді, створення умов для соціального благополуччя студентів та викладачів. Саме до цього ми прагнули, коли проводили зустрічі - як з науково-педагогічними колективами інститутів, так і факультетів, старостами академгруп, аспірантами.

 

А якість освіти, безумовно, впливає і на рівень молодих наукових кадрів. Як зробити, щоб вони залишалися в науці, а не шукали долі в бізнесі чи деінде, як це за існуючих нині умов у державі часто буває, – це питання лягло в основу зустрічі з аспірантами. Соціологія показує, що третина з них не пов’язують своє майбутнє з навчальним процесом, науковим пошуком. Це тривожна тенденція, і не реагувати на неї ми не маємо права.

 

До речі, хочу подякувати нашому керівнику соціологічної служби Людмилі Харченко. Робота, яку вона провела, відкрила нам очі на багато проблем в організації університету.

 

 

 

- Дуже гостре питання. Більше 320 сімей хочуть отримати житло. Та держава грошей на це не дасть. Тому завершуємо пошуки проектів для будівництва одного-двох житлових будинків. Запропонуємо тим, хто стоїть в черзі, будувати житло на пільгових умовах, значного його здешевлення.

 

На черзі і будівництво сучасного навчального корпусу та хоч одного гуртожитку. Бо ж перенаселення в студмістечку зараз складає півтори тисячі чоловік. Можливо, той гуртожиток буде навіть приватним. Нам все одно, якою буде форма власності. Головне – щоб там за доступною ціною жили наші студенти. У нас же на таке будівництво ресурси з’являться, на жаль, ще нескоро. А стояти на місці неможна.

 

 

 

- Як ректор, отримую близько 7 тисяч гривень плюс нарахування, як у всіх професорів, - за ступінь, звання, стаж. На чверть ставки працюю професором на кафедрі педагогіки. Загалом, на руки маю десь 11-12 тисяч гривень. Тобто зарплата велика, але в університеті не найбільша. До речі, урядом встановлене обмеження для всіх бюджетників – не більше 18 тисяч гривень. З моїх же рідних в університеті не працює ніхто.

 

 

 

- Для країни з диктатурою це має важливе значення, для демократичної - не відіграє значної ролі. Новий Закон України «Про вищу освіту» теоретично надав усі необхідні права університетам. Ми зараз дуже оперативно вирішуємо всі проблеми. Акредитували і ліцензуємо всі необхідні спеціальності, в т.ч. збільшили обсяги ліцензій на правознавство, рішення по якому блокувалося роками.

 

Ось ще один приклад. Ще нещодавно у нас на стипендії не вистачало 3 млн гривень. Тільки у Немішаївському агротехнічному коледжі -  1,9 млн! Як вирішити проблему в уряді? Через  зміни до закону про бюджет, а це зараз фактично неможливо. А ми цю проблему вирішили – за рахунок внітрішньоміністерських перегрупувань. А то прийшлося б забирати гроші з контрактників.

 

Академік Ібатуллін очолив Комісію МОН по аграрній науці. Академік Кваша увійшов в групу по формуванню нового переліку спеціальностей. Ми витребувані. Я вже не кажу про списання майна, кадрові призначення, затвердження наглядової ради, зміни до Статуту тощо. То не підйомні раніше питання. А нині ми можемо вирішувати їх оперативно.

 

 

 

- Перш за все – миру і стабільності, злагоди і благополуччя, процвітання всьому колективу, успіхів і простого людського щастя кожному.

 

Яким би наступний рік не був – чи Коня, чи Вівці - все одно в нас в університеті є для них відповідні кафедри. Це нам обов’язково допоможе. У інших вишів такої близькості з природою, Всесвітом,  символами року немає. Тож переконаний - маємо добрі перспективи!