Директор студмістечка Сергій Стецюк про буремний 2022 рік і перспективи для гуртожитків у році наступному

  Добігає кінця 2022 рік і за традицією пресслужба університету цікавиться як цей рік прожили підрозділи та структури університету. Директора студентського містечка Сергія Стецюка ми зустріли заклопотаним. Проте, кілька хвилин на розмову знайшлося і ми радо поділимося з Вами тими переживаннями, успіхами, планами та побажаннями, які на м передав співрозмовник.

• Сергій Васильович, розкажіть який був 2022 рік для студентського містечка НУБіП України?

— Рік був надзвичайно напруженим. Ми мали лише неповних два місяці звичайного розміреного життя, аби реалізовувати заплановане, розвиватися. А потім в наш дім прийшла страшна війна, докорінно змінивши наше життя та перевернула звичний стан речей.

• 24 лютого. Як це було у кампусі?

— Пам’ятаю той шок перших хвилин, годин… Але скажу, що паростки паніки, які почали зростати на початку, дуже швидко зникли і були замінені на холодний розрахунок. Відповідальність поборола страх. Відтворюючи в пам’яті події того дня, одразу згадуються перші години після вторгнення. Когось забирали батьки, хтось поспішав на вокзал, а ті хто не мали куди виїхати залишались в гуртожитку, робили запаси продуктів, знімали готівку в банкоматі тощо. Завідувачі гуртожитків, залишалися на робочих місцях та в свою чергу намагались забезпечити мешканців усім необхідним: відчинили укриття, робили запаси питної та технічної води. Технічний персонал майже у повному складі забезпечував ефективну життєдіяльність кампусу, спільними силами колективу гуртожитку вдалося організувати робочий процес.

• Як мешканці поводили себе у такій ситуації?

— Студенти багато допомагали та стали надійною опорою для себе та своїх друзів. Усі здружилися, разом ходили по питну воду, продукти харчування, готували їсти та як один вірили в ЗСУ і нашу перемогу. З часом хтось займався волонтерською діяльністю, інші – долучились до інтернет військ, намагались якнайбільше розповісти користувачам з усього світу про російські звірства на території нашої держави. Найсміливіші поповнили ряди нашої армії. Вразило те, що при таких умовах діти, сидячи в укритті відвідували онлайн-заняття, готувались до семінарів, складали іспити. В такі моменти розумієш, що університет виховує покоління сильних та незламних духом особистостей, які попри всі недоліки хочуть та будуть навчатись задля квітучого майбутнього України!

• Війна не закінчилася за два-три тижні. Розкажіть як Ви налаштовували роботу в кампусі з початку російського вторгнення?

— З перших днів спільно із завідувачами гуртожитків та колективом дирекції постійно був поруч зі студентами, що з різних причин не змогли добратися додому. Завдяки ректору Станіславу Ніколаєнку в гуртожитки надходила гуманітарна допомога від партнерів та друзів університету, це неабияк підіймало бойових дух мешканців. Станіслав Миколайович щоденно відвідував та контролював ситуацію в студентському містечку, всіляко сприяв у створенні безпечних умов перебування для студентів та співробітників. Спочатку було надзвичайно важко налаштувати роботу: мешканці панікували, а за вікном не вщухали вибухи. Проте, спільними зусиллями ми впорались та зуміли забезпечити ефективну співпрацю. У кампусі, з початку військової агресії та до відходу військ від околиць міста Києва, мешкало близько 200 людей. З квітня студенти почали знову повертатися у рідні гуртожицькі стіни, деякі з них, на жаль, з тимчасово окупованої території.

• На даний момент, чи безпечно проживати в гуртожитках?

— Так само, як і на всій території України. Ректорат університету зі своєї сторони зробив все, що від нього залежить. Станом на зараз укриття усіх гуртожитків обладнані достатньою кількістю місць, питною та технічною водою, медичними аптечками з найнеобхіднішими препаратами, первинними засобами пожежогасіння, шанцевим інструментом, тощо. Одним словом усім, що вимагається для облаштування укриттів.

• росія вдалася до енергетичного терору цивільного населення. Чи готові гуртожитки до можливого блекауту?

— Ворог цинічно випускає ракети по об’єктах критичної інфраструктури, залишаючи людей без води тепла та електроенергії. В гуртожитках № 4, 6, 9, 11 створено пункти обігріву, облаштовані металевими печами на дровах. В підвальному приміщенні гуртожитку № 2 розгорнутий пункт незламності для мешканців кампусу. На випадок повного блекауту, там можуть бути розміщені студенти із соціально-незахищених категорій, оскільки в гуртожитку встановлено твердопаливний котел та генератор. Частково, Київ уже залишався без необхідних комунікацій, тоді, університет забезпечив подачу питної і технічної води, завідувачі контролювали санітарний стан місць загального користування. Думаю, студентське містечко готове до такого сценарію та зуміє на достатньому рівні забезпечити достойні умови, проте надіємося на краще.

• Під час воєнного стану за допомогою ректорату в студмістечку відбулися неймовірні речі. Поділиться з читачами.

— Десять місяців ми живемо у режимі постійної боротьби: за свободу, правду і Перемогу, за право існувати. Наші військові героїчно боронять рідну землю. Ми ж в свою чергу намагаємося допомагати Збройним Силам України та створювати належні побутові умови для студентів. Провели чимало аварійних ремонтів. А неймовірним стало перекриття даху гуртожитку №10. Закуплені ще минулого року матеріали, наявність власної техніки та фахівців дозволили це зробити. Навряд чи ще якийсь студентський гуртожиток під час воєнного стану отримав таку увагу.

• Щодо перспектив 2023-го?

— Віримо, що скоро буде Перемога і ми повернемось до мирного життя! Усіма можливостями сприятимемо нашому війську подолати й вигнати ворога з нашої землі.
  Хочу зазначити, що наші працівники не покинули країну та університет в такий складний і небезпечний час. Вдячний кожному співробітнику студентського містечка за пророблену роботу, ефективне виконання посадових обов’язків і в впевнений, що надалі кампус продовжуватиме вдосконалюватися та ставатиме кращим для мешканців.
  Ставимо маленькі цілі, а через них наближаємо великі досягнення – в гуртожитках завжди є робота!

• Дякую за щиру розмову! Слава Україні!

• Героям слава!

Розмовляв Валентин Обрамбальський