«Нема зерна неправди» (до 90-річчя від дня народження Григора Тютюнника)

4 грудня 2021 року
5 грудня 2021 р. Україна відзначатиме 90-річчя з дня народження видатного українського письменника, новеліста, перекладача Григора Тютюнника.

   Початок життєвого шляху письменника був нелегким. Він народився у роки після Першої світової війни. Його діда, по лінії матері, було заарештовано і репресовано, а коли Григіру було шість років, заарештували його дядька і батька, як «ворогів народу Після цих подій маленький Григір лишився сам з матір`ю, та і з нею його розлучили: дядько з тіткою забрали його до себе на Донбас, бо матері було дуже важко виховувати сина самій.
   Закінчивши п`ять класів, Григір вступив до Зіньківського ремісничого училища, відучився там на слюсаря 5-го розряду та пішов працювати на харківський завод ім. Малишева. У 1951 році пішов служити до армії, де був радистом в морфлоті.
    Після демобілізації закінчив вечірню школу і вступив на навчання в Харківський університет на філологічний факультет. Там він захопився літературною працею і редагував журнал «Промінь». Перший твір Григіра Тютюнника «В сумерки» був написаний російською мовою у 1961 році. У 1966 році Григір вступив у Спілку письменників України і писав виключно українською.

    В Україні твори Тютюнника друкували неохоче, і кожен твір піддавався жорсткій критиці, деякі твори – цензурі, а інші – опублікували тільки після розпаду СРСР.
    То чому ж так не любила тодішня радянська влада українського письменника Григора Тютюнника? Особливість його творів полягала у правдивому відображенні реальності, у сміливості висловлювань, у чесності і безкомпромісності – так стверджував Петро Засенко, близький друг і редактор-упорядник Григора Тютюнника, який зберіг його оригінальні твори. Його повість «Климко», в якій він описував холодне і голодне дитинство головного героя за часів Другої світової війни, має автобіографічний характер. В ній головний герой втратив свого єдиного родича – дядька, так само як і автор цієї книжки. Сам сюжет неможливо було змінити, але окремі фрази і слова, які йшли в розріз «правильному ставленню до влади» і мали певний бунтівницький підтекст – були замінені.
    У повісті «Три зозулі з поклоном» словосполучення «Сибір неісходиму» замінили на «цей світ неісходимий», а в новелі «Печена картопля» залишили рядки: «То чоловіки, у кого є худобина, обшукують осоку навколо кущів – правління дозволило», але два останні слова з речення були викреслені. Таким виправленням підлягали усі твори письменника, які дозволялись до друку.

    Є декілька яскравих прикладів творів, які не пропускала радянська цензура. В оповіданні «На перекаті» Григір Тютюнник завуальовано описував епізод, який дискредитував злочинну владу: громадяни СРСР, які перебували у полоні – вважалися «зрадниками батьківщини».
    У «Чудасії», завдяки двом персонажам була яскраво висвітлена тогочасна «соціальна справедливість». Цей твір був написаний, як лист, від руки персонажа – безногого сторожа, діда Мусія, який втратив нижні кінцівки на війні. У листі він скаржився командармові, що сільський голова не дає йому коня, а він йому потрібен щоб дістатися до роботи. Та фізично здоровий сільський голова, з машиною, вважає, що дід Мусій і так може дійти і не скаржитись. «Он Симін Діжечка теж без ноги і ходити йому далі, ніж тобі, а не каверзує», – сказав голова.
     Ось через подібні рядки видавництва виправляли або взагалі не допускали твори Григора до друку. Така участь спіткала всі його твори. І тільки у 2014 році в збірці «Холодної м`яти» було надруковано оригінальні, неспотворені цензурою, твори Тютюнника.
    1958 року Григір одружився і в нього народилося двоє синів. У 1974 році Тютюнника звільнили з роботи, почалися арешти української інтелігенції, і письменник, з його минулим і його автобіографічними правдивими творами, потрапив до «чорного» списку усіх видавництв. Його ім`я було заборонено згадувати, так само як і ім`я його репресованого батька.

     В останні місяці життя Григір Тютюнник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного». Він не закінчив її. На 48-му році життя (1980 року) Григір покінчив життя самогубством. Цілком ймовірно, що до цього його довела радянська влада, яка не тільки намагалась завадити йому описувати страшну реальність тих років, виставляла його в поганому світлі перед народом, а й прагнула позбутися його.
   Сьогодні Григір Тютюнник вважається одним із найталановитіших письменників, оскільки мав неабияку майстерність зображувати природу, життя, стосунки і події. Український поет Борис Олійник казав: «Безмежно талановитий, він умів словесно, експромтом накидати таку виразну картину, що тільки записуй – і до друку…». Дружина Григора, Людмила Василівна, в інтерв`ю сказала: «Григір писав про те, що йому боліло. Він не шукав тем для творів і не писав на замовлення». Друг Григора Петро Засенко згадував, як одного разу у редакції до Тютюнника звернувся молодий автор, який просив поділитися з ним секретом свого таланту. І Григір відповів: «Передаю секрет: біль. Повна душа болю».
  
  Григор Тютюнник залишив нам невелику спадщину – сорок новел, п’ять повістей, декілька нарисів, статей та спогадів, однак цінність цієї спадщини для української літератури важко переоцінити.

Ірина Продащук, 
завідувачка відділу обслуговування науковою
та художньою літературою

 
 

 

Набір на навчання (синій)_2015Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook